Відставка Шевченківського комітету є логічною. Чим сильніше влада продавлює ідею про нові номінації, тим більше підстав побоюватися, що це робиться під конкретні прізвища переможців.

Ми побачили вже два акти скандалу, спричиненого перенесенням указу про присудження Національної премії імені Тараса Шевченка. Перший акт був досить тихим та завершився добровільною відставкою голови Шевченківського комітету Юрія Макарова, який взяв усю провину на себе. Другий акт виявився гучнішим - про свою відставку оголосили майже всі члени комітету. Більшість членів (13 із 18) підписали заяву, в якій повідомили про тиск на них з боку влади.

Але це ще не фінальна сцена. Попереду неминучий третій акт. Питання лише у тому, яким він буде. Принесе заспокоєння чи, навпаки, ще більше розбурхає пристрасті.

Перший акт: премія без указу

Шевченківська премія присуджується щороку, починаючи з 1962 року. У незалежній Україні традиційно за кілька днів до 9 березня видається указ про присудження премії, щоб 9 березня, у день народження Тараса Шевченка, президент міг урочисто вручити лауреатам дипломи та почесні знаки. Ця традиція була зірвана двічі. Вперше - 2014 року, після Майдану: указ про присудження премії з'явився лише 6 листопада. Вдруге - 2021 року: указ було підписано 19 травня.

Минулого року, незважаючи на воєнний стан, Володимир Зеленський підписав указ про присудження премії вчасно, 9 березня. І спеціально наголосив на важливості цього у відеозверненні до українців: "Щороку саме 9 березня оголошуються лауреати Шевченківської премії. Нашої національної премії, яка відзначає найвагоміший внесок у збереження та розвиток українського духу, нашої національної культури. Я вважаю, що під час воєнного стану й поки тривають запеклі бої за нашу свободу, треба дотримуватися наших традицій. Не зраджувати їх. Щоб ми зберегли все наше, українське, повністю, поки йдемо до перемоги. Поки йдемо до миру. Указ підписано. Тепер з нетерпінням чекаю нагоди зустрітися з лауреатами. Але вже після перемоги. Після перемоги України".

Однак у 2023 році традиція знову виявилася порушеною. Хоча ще 15 лютого Шевченківський комітет визначив переможців у п'ятьох номінаціях, але 9 березня указ про присудження премії не з'явився.

Президентський сайт пояснює, що 9 березня Зеленський провів зустріч із діячами культури та мистецтва. Там голова Шевченківського комітету Юрій Макаров запропонував передбачити номінації саме для творів, створених під час війни й на воєнну тему, а Зеленський цю пропозицію підтримав.

Зі свого боку, Макаров у коментарі detector.media розповів, що він не мав часу проконсультуватися з членами комітету, коли ідея виникла. "Думав, що схвалення ідеї вийде саме собою", - сказав він. За його словами, ідея з додатковими нагородами "витала у повітрі раніше". Це питання виникало у його приватних розмовах, зокрема, з міністром культури, проте до конкретних рішень не доходило. На зустрічі з президентом 9 березня ідею про нові номінації висунула генеральний директор - художній керівник Одеського національного академічного театру опери та балету Надія Бабіч. А Макаров підтримав цю ідею.

10 березня на сайті Шевченківського комітету з'явилося оголошення, підписане Макаровим: "Комітет разом із Міністерством культури та інформаційної політики та Офісом президента України найближчим часом розробить зміни до положення про премію. Оголошується прийом заявок на участь у додатковому конкурсі. Премія "За внесок у перемогу" встановлюється на час воєнного стану в країні. Переможці додаткового конкурсу разом із переможцями, вже визначеними комітетом, будуть оголошені всі разом 22 травня, у день перепоховання Кобзаря".

Проте більшість членів Шевченківського комітету виступили проти цієї ідеї. "Колеги кажуть, що це підриває легітимність премії. А легітимність - це взагалі не з мого словника. Я не легіст. Немає у мене цієї ділянки в мозку, яка відповідає за правову свідомість", - розповів Макаров в інтерв'ю "Українській правді".

11 березня комітет, за словами Макарова, з'ясував, що він може сам оприлюднити список переможців, не чекаючи на указ (насправді він зобов'язаний це зробити, згідно з положенням про комітет). І одразу ж оголосив переможців.

А 13 березня Макаров виступив із заявою про відставку. На своїй сторінці у Facebook він пояснив, що суть його пропозиції була в тому, щоб доповнити список номінацій додатковими преміями "За внесок у перемогу", з урахуванням того, що цього року залишилися без лауреатів дві номінації із семи - "театральне мистецтво" та "візуальне мистецтво". "Офіс президента пристав на мою ініціативу, затримав оприлюднення результатів конкурсу 2023 року з метою оголосити переможців усіх разом 22 травня (теж частина моєї пропозиції)", - розповів він, спеціально беручи провину на себе. "Маю констатувати, що мій особистий вчинок не знайшов підтримки серед моїх колег, членів комітету з Національної премії", - зазначив він і оголосив про свою відставку: "Оскільки я мимоволі виступив "збудником" нікому не потрібних конфліктів у команді й, на жаль, значно ширше, обурення небайдужих громадян, після довгих роздумів не бачу іншого виходу, окрім як скласти повноваження голови й члена комітету з Національної премії імені Тараса Шевченка".

Другий акт: демарш Шевченківського комітету

Можна було припустити, що на цьому скандал вичерпано. Проте вже 14 березня Радіо Свобода повідомило, що МКІП та ОП не відмовилися від наміру внести зміни до положення про премію. Це прокоментував член Шевченківського комітету літературознавець Остап Сливинський: "Я зараз налаштований скласти повноваження як члена комітету. Для мене ця ситуація є неприпустимою, і я не хочу брати участь у наступних кроках, які будуть відбуватися з елементом тиску з боку чи то Офісу президента, чи то Міністерства культури".

16 березня 13 членів комітету (зокрема і Сливинський) виступили із заявою про відставку. "За нинішніх обставин, коли нас поставили перед наміром змінити правила положення про Національну премію імені Тараса Шевченка ad hoc, додати нові номінації та пришвидшити процедуру відбору, члени комітету не бачать можливості продовжувати роботу - і складають свої повноваження".

Що ж за обставини їх спонукали на цей громадянський вчинок? Тут слід наголосити, що нинішній склад Шевченківського комітету був сформований указом Зеленського 19 грудня 2019 р. Тобто це люди загалом лояльні до президента, а в умовах повномасштабної війни - тим більше.

З погляду багатьох українців, пропозиція запровадити нові номінації "За внесок у перемогу" виглядає дуже актуальною і справедливою. І Макаров цілком щиро дивується у своїх інтерв'ю, чому його колеги по комітету цю пропозицію не підтримали. Здавалося б, це точно не та ідея, яка заслуговує на остракізм.

Якщо узагальнити пояснення членів комітету і ті версії, які зараз гуляють у соцмережах, то коротко суть у тому, що члени комітету вже побачили тиск з боку влади і побоювалися, що він ще посилиться. Поки що тиск полягав у намірі змінити положення про премію та змусити комітет терміново (до 22 травня) відібрати кілька додаткових лауреатів. Цей натиск з боку влади, мабуть, серйозно відчувався, якщо він спонукав членів комітету подати у відставку.

"Ми висловлюємо свою незгоду з тим, щоби вводити нові номінації, критерії чи будь-які інші зміни до існуючого на сьогодні положення про Національну премію України імені Тараса Шевченка в прискореному порядку. На сьогодні, коли вже визначені переможці, коли країна чекає указ і оголошення імен справедливо та за всіма процедурами обраних лауреатів премії 2023 року, такі зміни мають вигляд непродуманих і деструктивних. Це підриває прозорість та виваженість процедур, пункти положення та вагу премії як стабільної і авторитетної інституції з чітким алгоритмом роботи. Поява нових номінацій або інші несподівані зміни в положенні до нагородження вже визначених переможців підважує довіру до премії..." - йдеться у заяві членів комітету.

Але це ще не вся проблема. Чим сильніша влада продавлює цю ідею, тим більше у членів комітету підстав побоюватися, що це робиться під конкретні прізвища переможців.

І тут навіть не обов'язковим є прямий тиск. Члени Комітету могли бути поставлені в таку ситуацію, коли їхній вибір фактично наперед вирішений.

Положення про премію передбачає, що номінувати твори на здобуття премії можуть будь-які культурні інституції, а також члени та експерти комітету. У зв'язку з цим обізнані люди розповідають, наприклад, таку байку. Серед лауреатів вже оголошено журналіста Віталія Портникова "за публіцистичні статті та виступи останніх років". А якійсь із культурних інституцій може спасти на думку ідея номінувати багатотомник "Дев'ять місяців війни. Хроніка подій", у якому зібрано виступи Володимира Зеленського. І в такому разі, як члени комітету могли б відмовити такій пропозиції? Хіба якийсь твір зробив більший внесок у перемогу, ніж публічні виступи Зеленського, зібрані у його книгах? І навіть без цього варіанта можна уявити собі, скільки політичних лобістів могло б намагатися просунути своїх номінантів.

А потім членам комітету довелося б вислуховувати звинувачення у тому, що вони "продалися владі". Ось вони й не схотіли. Подивилися на мудрого Макарова, який вчасно зістрибнув з теми, і вчинили так само.

Що буде у третьому акті

17 березня парламентський комітет з питань гуманітарної та інформаційної політики звернувся до Зеленського із проханням підписати указ про присудження Шевченківської премії. Якщо це станеться, то означатиме, мабуть, що влада таки відмовилася від наміру проводити додатковий конкурс.

Але не виключено, що влада захоче реалізувати свій сценарій будь-що-будь. Для цього потрібно терміново сформувати новий Шевченківський комітет та швидко, до 22 травня, провести новий конкурс. У такому разі нові скандали гарантовано.

Є третій варіант, запропонований у заяві 13 членів комітету: заснувати нову премію.

Нинішня ситуація, звісно, неприємна. Але хотілося б, щоб це стало уроком на майбутнє, а не приводом для нових політичних конфліктів у сфері культури. Причому конфліктів суто суб'єктивних, на рівному місці. Внутрішня сварка на 22 травня, день перепоховання Кобзаря, - це зовсім не той сценарій, який потрібний Україні. І це точно не можна буде назвати "внеском у перемогу".