У середу саміт Північноатлантичного альянсу ухвалив нову Стратегічну концепцію.

Чинна версія Стратегічної концепції, що мала би визначати основи політики Альянсу, давно та безнадійно застаріла. Цей документ, затверджений ще у 2010 році, не враховує докорінної зміни безпекової ситуації у Європі, "не помічає" нападів РФ на Україну 2014 та 2022 років та стверджує, що Росія має бути "стратегічним партнером" НАТО.

Через все це останніми роками концепція була радше приводом для жартів у натівських колах та не впливала на політику Альянсу.

До побудови своєї нової стратегії Альянс підійшов системно - ще торік запустив процес оцінки, консультацій з країнами, експертами тощо, щоби створити справді сучасний документ, який відбивав би усі сучасні виклики і став новим, актуальним дороговказом для Альянсу. Впоратися із цим завданням вдалося лише частково.

Якщо у блоці, що стосується Росії, Альянс дійшов цілком прийнятних визначень (хоч і не відразу), то згадки про Україну та про триваючу війну не знімають усіх запитань і свідчать про брак у НАТО геополітичного підходу.

А от у питаннях, які не стосуються геополітики, документ НАТО вийшов доволі цілісним. Зокрема, це стосується визначення переліку стратегічних викликів чи то загроз для Альянсу.

Не партнери, а злочинці

Напевно, головною інтригою нової стратегії було те, які формулювання пропишуть у ній стосовно Росії.

У концепції-2010 ця частина була найбільш невідповідною часу - там йшлося про прагнення партнерства з Москвою.

Тепер НАТО стверджує, що РФ є "найбільш значною та прямою загрозою для безпеки союзників та для миру і стабільності на євроатлантичному просторі". Альянс звинуватив Росію у системному використанні примусу, підривної діяльності, агресії та анексії як інструментів зовнішньої політики; у здійснення ядерного шантажу.

"Світ став суперечливим і непередбачуваним... Жорстоке та протиправне вторгнення РФ, неодноразові порушення нею міжнародного гуманітарного права та жахливі напади та звірства спричинили невимовні страждання та руйнування", - йдеться у документі. Виділені слова мають значення, бо юридично це є звинуваченням РФ у міжнародних злочинах. Записавши це у концепцію, Альянс не лишив дороги назад, і це добре.

Нинішній документ, ніби дискутуючи з попередньою стратегією Альянсу, окремо наголошує: "Ми не можемо вважати Російську Федерацію своїм партнером" - утім, визнає, що повністю від контактів з РФ відмовитися не вийде. Альянс лишається на лінії екстреного зв'язку з РФ, у тому числі для спілкування у кризових ситуаціях.

Утім, цей результат не був визначений наперед.

Понад те, до останнього моменту в Альянсі були лобісти значно слабших формулювань. У середу в Мадриді це підтвердив глава української делегації на саміті Ігор Жовква. "Ця концепція відповідає наявному стану речей. Але можу натякнути, що і ця концепція могла бути слабкою", - сказав він.

Джерела "Європейської правди" це підтверджують. Ситуація справді була дуже далекою від бажаної.

Початкові драфти жахнули і друзів України, і офіційний Київ, якому довелося втрутитися.

Міністри оборони і закордонних справ України навіть писали до Єнса Столтенберга спільний лист, у якому спробували нагадати, що триває війна, що Росія зруйнувала усі домовленості навіть із найзапеклішими "путінферштеєрами", і записувати в стратегічні документи Альянсу ідеї про те, щоби знову "домовлятися" з нею - це взагалі неадекватно реальності.

Зрештою, Київ почули. Після кількох циклів дискусій, суперечок і редагування з документа викресли всі подібні твердження.

Ця історія, звісно, може засмутити, адже вона є наочним підтвердженням того, наскільки глибокою є інерція "довоєнного" мислення навіть у безпековій організації. Але позитиву в ній все ж більше. Адже навіть за принципу консенсусу, що діє у НАТО, у підсумку перемогли реалістичні та жорсткі формулювання, які цілком задовільняють Київ.

Що з Україною?

Якщо "російський" блок документа справді є непоганим, то про формулювання, які описують майбутнє України, те саме не скажеш.

На жаль, Північноатлантичний альянс не готовий грати у геополітику, а його секретаріат часто не розуміє важливості процесів, що відбуваються нині на європейському просторі (що ілюструє, зокрема, описана вище історія). Тож йому бракує і амбітності, і стратегічності.

Хоча розуміння ваги України для європейського континенту поволі з'являється.

Про нашу державу згадують у двох параграфах з пів сотні у Стратегічній концепції. 

Один з них описує нинішню війну та констатує, що Україна має вийти з неї переможцем. "Сильна незалежна Україна - життєво важлива для стабільності євроатлантичного простору", - стверджує стратегічний документ НАТО, і з цим можна лише погодитися.

Друга згадка про нашу державу стосується політики відкритих дверей, і тут все не настільки однозначно.

Так, Альянс послався на рішення саміту 2008 року про те, що Україна одного дня стане членом НАТО. Але численні прохання і української експертної спільноти, і української влади про те, щоби привідкрити вікно для швидшого вступу, наприклад, в обхід ПДЧ - в документі лишилися не відображені.

Однак схоже, що навіть ці формулювання у Києві вважають прийнятними. Уперше за тривалий час на Банковій, реагуючи на рішення саміту, заявили, що Україна зберігає курс на інтеграцію до НАТО.

Загрози для Альянсу

Хоча для нас, безумовно, майбутнє українське питання та триваюча війна з РФ є важливішими за усі інші теми разом узяті, стратегічна концепція Альянсу мала охопити значно ширший спектр тем - і вона це зробила.

У новій стратегії Північноатлантичного альянсу можна виділити 7 загроз, чи то викликів, які Альянс визначив для себе у якості пріоритетних, і з якими планує боротися.

Цей перелік видається цілком адекватним. Причому - як це і є у реальному житті - чимало загроз є взаємно пов'язаними.

На першому місці - Росія, про яку детально йшлося вище. При цьому Альянс підкреслює, що РФ є також зразком того, наскільки серйозну загрозу світові несуть авторитарні режими у принципі.

Також частиною російської загрози є Білорусь через свою "військову інтеграцію" з РФ.

Загроза №2 - тероризм "в усіх його формах та проявах". Терористи нині отримують дедалі більше високотехнологічну та летальну зброю, і це - окремий виклик для безпеки Альянсу та світу.

"Недержавні збройні угруповання, включаючи транснаціональні терористичні мережі, продовжують вербування, мобілізацію та зміцнення, використовувати конфлікти у світі та слабкі держави", - йдеться у документі. Через це терористична загроза пов'язана з наступним блоком.

Загроза №3 - конфлікт та нестабільність у Африці та на Близькому Сході. А ця загроза, в свою чергу, підсилюється тим, що Росія напала на Україну і створила у світі продовольчу кризу.

"Регіони Близького Сходу, Північної Африки та Сахеля стикаються із взаємопов'язаними проблемами безпеки, демографічними, економічними та політичними проблемами. Це посилюється впливом зміни клімату, слабких інституцій у цих країнах, надзвичайних ситуацій у сфері охорони здоров'я та продовольчої безпеки", - каже Стратегічна концепція.

Загроза №4 - це Китай. Тут, нібито, нічого нового, тим більше що в Альянсі давно кажуть про зближення Пекіна і Москви. Однак для НАТО таке офіційне, документальне визнання насправді є етапною подією, адже у цьогорічній Стратегічній концепції Альянс вперше задекларував свою "китайську" політику.

Виклик №5 - зловживання у кіберпросторі та у сфері новітніх технологій. Він, знову ж таки, не є самостійним, а є радше інструментом у руках інших антизахідних гравців - від Росії до терористів. Але його вага у цифровому світі дедалі більше зростає.

Виклик №6 - руйнування системи контролю за озброєнням. Це - загроза, про яку не говорять широко, але в НАТО її виділили окремо, натякаючи на те, що може йтися навіть про небезпеку побачити ядерну зброю у тих гравців, які не повинні її мати. І тут також не обходиться від загроз з боку Росії, яка може стати джерелом нелегального поширення зброї масового ураження.

"Потенційне використання хімічних, біологічних, радіологічних та ядерних матеріалів або зброї проти НАТО ворожими державними та недержавними суб'єктами залишається загрозою нашій безпеці", - йдеться у документі.

І, нарешті, виклик №7 - це зміни клімату. Тепер це - загроза того рівня, що нею опікується навіть альянс.

Це - короткий опис документа, який має стати дороговказом для НАТО на наступні десятиліття. Але чи стане він таким? Будемо відверті: відповідь дуже залежить від перебігу російсько-української війни, після завершення якої безпековий розклад у Європі може знову категорично змінитися.

Але розмаїття викликів та загроз для НАТО лишиться.

Ми входимо у еру багатополярного світу, де джерелом загроз часто стають недержавні гравці. І НАТО має знайти своє місце та свою роль у нових реаліях. А ще зрозуміти, що разом з Україною стійкість Альянсу лише підвищиться.