Упродовж багатьох років тема витрат Євросоюзу на оборону практично не порушувалася в столицях його країн-членів, але тепер набула першорядної важливості. Від заяви голови Єврокомісії Урсули фон дер Ляєн (Ursula von der Leyen) про виділення багатомільярдних коштів на переозброєння до висловлювань ймовірного наступного канцлера ФРН Фрідріха Мерца (Friedrich Merz), який пообіцяв зміцнювати європейську оборону "чого б це не вартувало", - усе свідчить про драматичну зміну ситуації.

Це відбувається на тлі страхів щодо можливої російської агресії у Східній Європі, котрі знову з'явилися, та сумнівів щодо зобов'язань США в рамках НАТО і трансатлантичного альянсу. Однак дані, оприлюднені нещодавно Стокгольмським міжнародним інститутом дослідження проблем миру (SIPRI), показують, наскільки складно Європі буде впоратися тут самотужки.

Майже дві третини озброєнь, закуплених у 2020-2024 роках європейськими державами-членами НАТО, надійшли зі США. Ще у 2015-2019 роках цей показник становив 52 відсотки. Щодо Німеччини зміни особливо вражають - 10 відсотків і 70 відсотків відповідно. З-за океану надходить і понад 90 відсотків зброї, що купується Норвегією, Швецією, Італією та Нідерландами, і понад 80 відсотків - Великобританією.

Уже 76 років існує Північноатлантичний альянс, у якому Сполучені Штати виступають головною військовою силою і гарантом безпеки. Європейські країни були задоволені тим, що залежать від НАТО, і вірили, що Вашингтон виконуватиме свої зобов'язання. Останні події викликали у європейців серйозні питання про те, чи не потрібно зараз поміняти такий розклад", - ділиться з DW Тім Лоуренсон, науковий співробітник Міжнародного інституту стратегічних досліджень (IISS).

Переозброєння Європи: необхідні час і гроші

Ґунтрам Вольф (Guntram Wolff), старший науковий співробітник аналітичного центру Bruegel і експерт з питань оборони та безпеки, зазначає, що між американськими та європейськими оборонними компаніями є певний ступінь взаємозалежності, що не відображається в цифрах.

"Дуже багато виробів - це дійсно результат співпраці в рамках НАТО, тобто продукція, випущена з використанням поставлених союзниками компонентів", - пояснив він у розмові з DW, навівши як приклад винищувач F-35. Його виробляє американський концерн Lockheed Martin, який отримує комплектуючі з кількох європейських країн Альянсу. Однак, за словами Вольфа, оборонні підприємства з Європи особливо вразливі, коли йдеться про постачання так званих стратегічних засобів, як-от супутників.

"Якщо говорити про танки та подібну техніку, то розрив між США і ЄС, ймовірно, не такий вже й великий, - уточнює експерт із центру Bruegel. - Однак якщо йдеться про стратегічні засоби забезпечення, то багато чого надходить зі США, наприклад, транспортні вертольоти або супутниковий зв'язок. Тут ми дуже залежні як від американської інфраструктури, так і від американської кінцевої продукції".

За оцінкою Тіма Лоуренсона, спроби європейських країн скоротити розрив між обсягом власного виробництва зброї і бойової техніки та імпортом її зі США вимагають "значних витрат і часу". За словами експерта, це стосується як "розширення європейського оборонного промислового потенціалу для наявної продукції, так і розроблення нової, зокрема, для заміни комплексів озброєнь, які наразі здебільшого надаються США".

Виникає і питання про те, чи повинні уряди країн ЄС просто закуповувати необхідне озброєння там, де це можливо, або ж їм треба віддати перевагу підходу "Зроблено в Європі", щоб зміцнити свій ВПК. На думку Вольфа, тут ідеться радше про час, ніж про можливості: "Через три роки Європі буде дуже складно розраховувати на свої сили. Але через п'ять років усе буде по-іншому". Водночас Лоуренсон вважає, що "у звичайних умовах у разі складної продукції йдеться про два-три роки, у складніші часи терміни можуть бути дещо скорочені, але не набагато"...

Франція і Німеччина конфліктують щодо того, чи можна спрямовувати оборонні кредити Євросоюзу на придбання військової техніки, яку виготовлено країнами, що не входять до ЄС, як-от членами НАТО Великобританією або Норвегією. Очільниця Євромісії Урсула фон дер Ляєн у зв'язку з цим зазначила, що такі позики мають витрачатися всередині Європи, у тому числі у Великобританії, але не за межами континенту. "Ці кредити мають фінансувати закупівлі у європейських виробників, щоб допомогти підняти нашу власну оборонну промисловість", - наголосила вона під час виступу в Європарламенті.

Німеччина відіграє ключову роль у переозброєнні Європи

Хоча європейський оборонний і аерокосмічний комплекс за масштабом поступається американському, він аж ніяк не карликовий. У 2023 році його оборот становив 316 мільярдів доларів, у США - 829 мільярдів. Водночас спостерігається помітний оптимізм щодо того, що Європа володіє промисловими ноу-хау і можливостями для створення оборонного сектора світового класу, особливо якщо буде виконано зобов'язання європейських урядів щодо збільшення військових витрат.

Позиція Німеччини має тут ключове значення. Плани Фрідріха Мерца щодо виділення 400 мільярдів євро на модернізацію Бундесверу були широко сприйняті як новаторські. Експерти переконані, що найбільша економіка Європи має всі можливості для задоволення такого запиту. Поворот у бік розвитку оборонного сектора може навіть допомогти вивести ФРН з нинішнього хворобливого стану повзучої деіндустріалізації. Мірою зростання оборонної промисловості підприємства галузі запропонують гідні зарплати і залучать працівників з інших галузей, зокрема з автомобільної промисловості, прогнозує Вольф.

Ганс Крістоф Ацподін (Hans Christoph Atzpodien), гендиректор Федерального об'єднання підприємств оборонної промисловості та фірм, що виробляють обладнання для забезпечення безпеки (BDSV), повідомив в інтерв'ю DW, що кваліфікація працівників автоіндустрії та її компаній-постачальників часто відповідає вимогам оборонних підприємств. Однак він попереджає, що перепідготовка та отримання допуску можуть сповільнити процес: "Терміни видачі таких дозволів зараз не настільки короткі, щоб забезпечити швидкий перехід відповідного персоналу".

Запорука успіху - європейська співпраця у сфері ВПК

Тім Лоуренсон виходить з того, що плани Німеччини щодо збільшення оборонних витрат можуть підштовхнути інших великих європейських гравців, а саме Францію і Великобританію, до аналогічних кроків. "Якщо ФРН піде на значне збільшення військового бюджету, це слугуватиме потужним каталізатором для двох цих країн. У якомусь сенсі вони відчули б себе зобов'язаними ухвалити такі важкі рішення", - додає Лоуренсон. Те, що відбувається, ставить на порядок денний давнє питання про те, чи зможуть європейські уряди та оборонні компанії об'єднатися заради спільного успіху.

Співпраця у сфері розвитку ВПК і навіть закупівель озброєнь є вельми проблематичною, зауважує експерт IISS: "Європейським країнам простіше купувати їх поодинці, а американська система продажу озброєнь за кордон дає змогу швидко та легко купувати в США цю продукцію. Нам потрібно знайти спосіб переконати країни - чи то самостійно, чи то спільно - робити вибір на користь європейських виробів, навіть якщо це не продукт спільної розробки".

Ганс Крістоф Ацподін згоден із цією пропозицією і не втрачає оптимізму. Він "переконаний", що збройні сили Європи можна буде оснастити належним чином, але уточнює - це залежить не стільки від компаній, скільки від їхніх клієнтів, а саме від національних урядів. "Вони повинні проявити політичну волю, щоб дійсно узгодити свої потреби для досягнення великих обсягів замовлень", - зазначає гендиректор BDSV.