4 вересня у російському місті Сочі відбулася зустріч президентів Росії та Туреччини - Владіміра Путіна та Реджепа Таїпа Ердогана.

Цієї зустрічі турецький правитель домагався довго та наполегливо - часом переступаючи через приниження, ігноруючи нахабні дії та жести РФ.

Однак жодного успіху турецькій стороні ця поїздка не принесла.

Попри багатообіцяючі заяви перед початком переговорів, Путін ані на крок не поступився позицією щодо відновлення так званої "зернової угоди", вимагаючи скасування частини санкцій, та ще й без гарантії того, що його вимоги цим вичерпаються. Це означає, що домовленості про експорт зерна, яка задовольняла б і Росію, і Україну, і далі немає.

Київ вже відповів відмовою на нові пропозиції чи то на ультиматуми, які Путін передав через Ердогана. При цьому позиція України має прибічників також серед західних лідерів.

Зустріч з очікуваннями

Перед початком переговорів турецького та російського президентів, як це зазвичай буває, журналістів на кілька хвилин пустили до зали переговорів - щоб лідери сказали кілька слів на камеру. Зазвичай на цьому етапі політики обмежуються довільними фразами.

А ще буває, що вони анонсують домовленості, які насправді вже досягнуті командами.

Змістовні речі, про які президенти реально планують вести переговори, зазвичай лишаються за межами таких протокольних відео. Це доволі логічно - бо ж якщо один з президентів заявить про те, чого прагне, то ризикує вийти з зустрічі з публічно засвіченою дипломатичною поразкою у разі, якщо не зможе досягти своєї мети.

Через це заява, що пролунала від Реджепа Ердогана на протокольній частині переговорів з Путіним, була особливо вагомою.

Він, по суті, анонсував нові домовленості про "зернову угоду". Як мінімум, крок до її відновлення.

"Увесь світ дивиться на "зернову угоду". Що вийде, яким буде результат? Я вірю, що на пресконференції сьогодні, після наших контактів, ми дамо світові необхідний сигнал, особливо важливий для малорозвинених африканських країн", - заявив турецький лідер, сидячи навпроти російського керівника.

Ця цитата відразу увійшла у заголовки світових агенцій, додатково підігрівши очікування від зустрічі, на яку, здавалося б, Ердоган не мав їхати без гарантованого хоча б часткового успіху.

Тут варто нагадати, що шлях до переговорів у Сочі був непростим.

Ця зустріч мала відбутися не в Росії, а в Туреччині, і Ердоган не приховував, що дуже її прагне.

Перша домовленість про візит російського президента була досягнута ще навесні. Ердоган публічно її анонсував і навіть назвав дату - але так нічого і не відбулося. Далі була нова домовленість, нібито досягнута на початку липня, коли Росія фактично зупинила дію "зернової угоди", але ще не визнавала цього факту. Тоді йшлося про зустріч президентів у серпні. Потім, коли Кремль публічно оголосив про односторонній розрив зернової домовленості, переговори поновилися, але Москва продовжила годувати Анкару обіцянками. Поїздку, яку Ердоган волів би бачити терміновою, посунули на "кінець серпня". Далі ніби домовилися про конкретну дату, але і це зірвалося...

Пікантності ситуації додавав той факт, що це мав бути перший візит Путіна за кордон після виписаного ордера Міжнародного кримінального суду на його арешт.

Туреччина як держава, що не ратифікувала Римський статут МКС, додатково дала гарантії того, що Путіна точно не заарештують ані в Анкарі, ані у Стамбулі - але і це не спрацювало. Путін висунув ще одну вимогу - зустріч має відбутися на російській території.

І навіть тоді у Туреччині продовжили поступатися. Чого варте лише мовчання керівництва країни у відповідь на принизливий напад військових РФ на суховантаж Şükrü Okan, коли турецький цивільний екіпаж поставили на коліна і потім ще й виклали це відео у соцмережах російського військового відомства. Тоді з обуреними заявами про грубі порушення РФ правил судноплавства виступили усі, хто бажав, включно з Держдепом, а Анкара обмежилася обтічними "мирними" формулюваннями, щоб не гнівити росіян.

І все - заради "великої мети", для якої й була потрібна зустріч президентів.

Після переговорів міністрів закордонних справ, які нібито мали забезпечити результативність зустрічі лідерів, сторони узгодили місце й час. І Ердоган поїхав до свого російського друга.

Поїхав, щоби спіймати облизня.

Навіщо це Ердогану?

Варто коротко відповісти на запитання про те, чому Ердоган приділяє таку увагу і такі зусилля домовленості з Путіним.

Справді, відновлення роботи "зернової угоди", тобто морського експорту українського збіжжя та кількох інших позиції агропродукції, для Туреччини є надважливим. Можливо, не меншою мірою, ніж для України. Але якщо для Києва це є економічним питанням, то для Туреччини - геополітичним.

У липні 2022 року, з досягненням домовленості про "зерновий коридор", Ердоган забезпечив собі квиток у вищу лігу. Саме він був гарантом того, що світовий продовольчий ринок отримує зерно, і це убезпечує держави Африки від непідйомного зростання цін та дефіциту продуктів, а як наслідок - від голоду, соціальних та безпекових потрясінь.

Повага від держав Близького Сходу, вплив у Африці та Південно-Східній Азії та задоволення его того (значного!) прошарку турецьких виборців, для яких імперська міць Туреччини не є порожнім словом. Усе перераховане - дуже важливі активи, які Ердоган здобув торік.

Але руйнування Путіним так званої "зернової угоди" у липні 2023 року призвело до того, що всі ці активи почали втрачати ціну.

На тлі не дуже успішної внутрішньої та зовнішньої політики турецького президента, де зернова домовленість була чи не єдиною його чистою перемогою, відновлення морського експорту стало ціллю номер один.

Для Ердогана.

Але не для Путіна.

Зерно і нині там

Та після зустрічі президентів стало очевидно, що оптимістичні заяви та натяки Ердогана на початку його зустрічі з Путіним зовсім не свідчили про досягнуті домовленості.

Радше це був жест відчаю. "Пан або пропав". З цих двох варіантів сталося останнє.

На підсумковій пресконференції заяви турецького лідера щодо "зернової угоди" були позбавлені будь-якої конкретики. І в них не було того "сигналу світові", який він анонсував на початку переговорів.

Реджеп Ердоган обмежився словами про те, що Туреччина "вірить у те, що скоро буде знайдене рішення, яке відповідає очікуванням".

А Владімір Путін відразу поспішив додати, якими є ці очікування.

По-перше, він заявив, що не бачить потреби у "зерновій угоді" взагалі. Бо, мовляв, ніхто і не відчув її розриву Росією. "Припинення реалізації угоди не позначилося на глобальних продовольчих ринках - на цьому я хотів би наголосити особливо, - що б із цього приводу не говорили. Ціни на зернові продовжують знижуватися. Фізичної нестачі продовольства немає", - заявив Путін.

Щоби переконатися, що це неправда, йому достатньо було послухали африканських лідерів, які нещодавно приїздили до РФ - ті одноголосно вимагали від нього саме відновлення зернового коридору. Утім, напевно, російський лідер і сам чудово знав, що бреше.

Так само як брехнею були і його наступні заяви - про те, що Захід, мовляв, порушив умови існування "зернового коридору" і "змусив" РФ до його розриву.

Але жодних кроків до відновлення вільного судноплавства з продовольством з морських портів України Росія робити не буде, доки Захід не виконає умови РФ. Серед них - виведення з-під SWIFT-санкцій Россельхозбанку та зняття санкцій ЄС та США з тих російських підприємств (зверніть увагу, йдеться про невизначену кількість), які ведуть торгівлю продовольством і добривами.

І хоча Ердоган, імовірно, був би не проти виконання цих умов, та є проблема.

Для відновлення "зернової угоди" на ці умови має погодитися також Україна.

А офіційний Київ вже відповів на це категоричною відмовою.

Українська сторона тут категорична - жодне зняття санкцій з РФ не є можливим.

"Чорноморська зернова ініціатива має бути відновлена не за рахунок шантажу та виконання забаганок Російської Федерації. Бо жодних правових чи політичних підстав для виходу росіян з угоди не було. Якщо зараз іти їм на поступки, вони повернуться, а через місяць знову вийдуть і висунуть нові умови. Це просто класичний шантаж", - відповів на пропозиції, що пролунали після переговорів у Сочі, голова українського МЗС Дмитро Кулеба.

І щонайменше у Європі українська позиція має підтримку.

"Гра Путіна із "зерновою угодою" є цинічною", - заявила німецька колега Кулеби Анналена Бербок.

Словом, переговори Ердогана і Путіна не наблизили компроміс ані на крок, а лише зафіксували, що позиція сторін не має точок дотику. Тобто наразі зусилля та приниження турецького президента виявилися марними.