Після початку повномасштабного вторгнення в 2022 році рівень довіри Президенту сягнув 90%, але далі знижувався і відносно найнижчий показник ми зафіксували в грудні 2024 року - 52% (що, утім, все одно свідчило про досить високу довіру і про збереження позитивного балансу довіри-недовіри). У першій половині 2025 року, переважно через нову адміністрацію в США, рівень довіри Президенту зріс і сягнув максимальних 74% на початку травня 2025 року (одразу після підписання Угоди про копалини і напередодні відновлення перемовин з Росією, з якими деякі громадяни пов'язували оптимістичні очікування). Проте вже далі в другій половині травня-на початку червня 2025 року довіра почала знижуватися і на початку літа становила 65%.

Нинішнє опитування почалося 23 липня 2025 року, тобто на наступний день після резонансного голосування у Верховній Раді за Закон №12414. Як можна бачити на графіку 1, наразі 58% українців довіряють Президенту (тобто порівняно з початком червня ми бачимо зниження з 65%), а 35% - не довіряють (ріст з 30% на початку червня). Баланс довіри-недовіри знизився з +35% на початку червня до +23% на початку серпня. Разом з цим поточні показники довіри є вищими, ніж мінімальні під час повномасштабної війни, які були в грудні 2024 року.

Графік 1. Наскільки Ви довіряєте чи не довіряєте Володимиру Зеленському?

Під час аналізу динаміки довіри в контексті подій навколо Закону №12414 треба враховувати, що вже на початку червня ми спостерігали низхідний тренд, тому, можливо, і до 22 липня 2025 року довіра вже була нижчою за 65%. Тобто не все зниження довіри (7 процентних пунктів) можна пов'язати із ухваленням Закону №12414. Проте ця подія безперечно мала вплив, оскільки частина респондентів як причину недовіри Президенту вказували саме це голосування (див. далі Графік 4).

При цьому під час реалізації польового етапу ми бачили тенденцію, що серед перших 500 респондентів рівень довіри становив 55%, серед других 522 респондентів (тобто з якими інтерв'ю проводилися пізніше) - уже 60%. Тобто, можливо, одразу після 22 липня 2025 року було дещо глибше зниження довіри, проте вже далі на початку серпня 2025 року було деяке покращення ситуації (можливо, через дії із скасування Закону та додатковий фокус на питаннях міжнародних відносин / війни).

Нижче на графіку наведена динаміка довіри в розрізі регіонів України. Порівняно з початком червня 2025 року найбільше зниження довіри простежується на Заході - з 73% до 55%. Якщо на початку літа на Заході була найвища довіра Президенту, то тепер вона не вирізняється на тлі інших регіонів.

У Центрі рівень довіри не змінився (63% на початку літа і стільки ж зараз). На Півдні і Сході також є зниження, але в меншій мірі, ніж на Заході. Так, на Півдні рівень довіри знизився з 61% до 55%, на Сході - з 61% до 54%.

Водночас у всіх регіонах більшість продовжують довіряти Президенту і в усіх регіонах зберігається позитивний баланс довіри-недовіри.

Графік 2. Довіра до Президента В. Зеленського в регіональному вимірі

Оскільки серед учасників протестів (щонайменше, візуально) значною мірою була представлена саме молодь, доцільно розглянути, як змінилася довіра серед окремих вікових категорій населення. Нижче на графіку ми порівнюємо рівень довіри на початку червня і на початку серпня для кожної вікової категорії.

Як можна бачити, найбільше довіра дійсно знизилися серед молоді до 30 років - якщо на початку літа 74% довіряли Президенту, то зараз - 59% (-15 процентних пунктів). Зниження довіри простежується і серед інших вікових категорій, але в меншій мірі - з 62% до 55% серед 30-44 річних, з 61% до 56% серед 45-59 річних і з 65% до 62% серед 60+ річних.

Наразі ситуація між різними віковими категоріями вирівнялася (тобто рівень довіри доволі подібний незалежно від віку). Крім цього, попри низхідний тренд, зараз більшість у кожній віковій категорії довіряють Президенту.

Графік 3. Довіра до Президента В. Зеленського у розрізі віку

Причини, чому українці не довіряють Президенту

Респондентам, які відповіли, що не довіряють Президенту, ми ставили додаткове запитання у відкритій формі (тобто без наперед сформульованих варіантів відповідей), чому саме вони йому не довіряють. На графіку 4 наведені топ-відповіді респондентів (повний перелік відповідей - у Додатку).

Респонденти називали різні причини, чому вони не довіряють, і немає однієї-єдиної причини, про яку сказали би більшість. Водночас відносно найчастіше респонденти висловлювали незадоволення корупцією (переважно у формі корупції в країні / у владі і лише в одиничних випадках звинувачували в корумпованості безпосереднього самого Президента) і війною.

Окремо зазначимо, що 6% таких респондентів прямо зазначили, що вони були незадоволені голосуванням 22 липня 2025 року і через це не довіряють Президенту.
Графік 4. А з яких саме причин Ви не довіряє Володимиру Зеленському? (відкрите запитання)

% серед тих, хто не довіряє В. Зеленському, топ-відповіді

Президент В. Зеленський, попри доволі масштабні протести і бурхливу реакцію в медіа, зберігає досить високу довіру (і легітимність) серед української громадськості. Можливо, цьому сприяла швидка реакція на протести і оперативне внесення нового закону до парламенту. Проте стійкий низхідний тренд є тривожним сигналом, який потребує уваги і виважених рішень з боку влади.

Війна (як підстава для критики Президента) є об'єктивною обставиною, де безумовним винуватцем є Росія і саме Росія несе відповідальність за її продовження та смерті і руйнування в Україні. Так, багато українців емоційно звинувачують владу в нібито недостатній підготовці до війні чи в нібито нездатності завершити її зараз, але для абсолютної більшості населення є консенсус повної відповідальності Росії (та взагалі екзистенційного характеру для української нації). Інша справа - корупція, оскільки вона сприймається як суто внутрішня для України проблема, і за яку відповідальність має нести українська влада.

Різні опитування засвідчують гостре сприйняття несправедливості в суспільстві, особливо в контексті повномасштабної війни і нерівномірного розподілу її тягаря серед різних соціальних верств населення. Випадки корупції і незаконного збагачення під час війни та відсутність (з суб'єктивного погляду пересічного українця) справедливого покарання є потужним тригером для абсолютної більшості української громадськості. Треба підкреслити, що українці бачать регулярні арешти корумпованих чиновників і політиків, але просто арешти / розслідування не сприймаються як докази відданої боротьби з корупцією. Експеримент КМІС показав, що українці готові чекати тривалих розглядів у суді справ проти корупціонерів (наприклад, 5 років), якщо зрештою винуватець отримає реальний строк за ґратами, а родина буде позбавлена незаконно отриманого майнa[2]. Вочевидь, українці незадоволені кінцевими вироками (чи їх відсутністю) і це формує критичне сприйняття поточної ситуації у сфері боротьби з корупцією.

Тому будь-які необережні дії у сфері антикорупційної діяльності (і які також пов'язані з європейським майбутнім України) будуть провокувати громадськість на різку негативну реакцію. Нинішні результати опитування не показують делегітимізації влади чи що влада втратила всю підтримку населення. Проте наростання критики і потенційна дестабілізація владних інституцій (на тлі війни, яка продовжує нести екзистенційні ризики) потребує ефективної, конструктивної та взаємно ввічливої взаємодії між владою і громадськістю. Зрештою, ми всі зацікавлені в тому, щоб Україна вистояла у війні і рухалася до щасливого європейського майбутнього.