Нерішучість - річ неприємна: всі ми знаємо, як нелегко буває обрати фільм для вечірнього перегляду чи бар для зустрічі з друзями. Проте вчені стверджують, що вона має чимало плюсів.

Чіді Анагоні, персонаж серіалу "У кращому світі", уникає навіть найпростіших рішень. Йому важко не те, що освідчитись в коханні, а навіть визначитись з їжею. Сама необхідність робити вибір часто призводить до сильного болю в животі. Герой просто застряг в "аналітичному паралічі". Але від цього страждає не лише Чіді: його невпевненість зводить з розуму людей навколо.

Ми зустрічаємо Чіді у потойбічному світі й дізнаємось, що нерішучість стала причиною його смерті. Коли він стояв на вулиці, обмірковуючи, в який бар піти з найкращим другом, йому на голову впав кондиціонер з квартири нагорі, від чого він помер на місці.

Якщо у цьому гротескному герої ви частково впізнали себе, то не хвилюйтесь - ви такий не один: нерішучість властива багатьом. Хтось робить вибір швидко - але є й ті, що постійно зважують варіанти, а іноді взагалі уникають остаточних рішень.

Як показує історія Чіді, нерішучість може бути тісно пов'язана з тривогою. Однак недавні дослідження свідчать, що вона має свої плюси. Нерішучість захищає нас від поширених когнітивних помилок, таких як упередженість.

Людина, яка робить вибір після довгих роздумів, зазвичай, чинить мудріше, ніж та, що поспішила з висновками. Головна складність - навчитися розрізняти, коли варто подумати, а коли потрібно вирішувати швидко.

У всьому винен перфекціонізм

Психологи вимірюють нерішучість за допомогою різних анкет і опитувань. Одна з найпоширеніших - шкала Фроста. Респондентам пропонують оцінити низку тверджень за шкалою від 1 (категорично не згоден) до 5 (повністю згоден).

Серед тверджень:

* я намагаюсь відкладати ухвалення рішень;
* мені важко планувати вільний час;
* я часто хвилююсь через те, що можу зробити неправильний вибір;
* здається, найпростіші рішення забирають у мене забагато часу.

За допомогою цієї шкали психологи з'ясували, що нерішучість часто є наслідком перфекціонізму. Перфекціоністи бояться осоромитись чи пожалкувати через неправильний вибір. Тому вони намагаються не ухвалювати рішень, якщо не впевнені, що чинять правильно. Але іноді така впевненість не настає ніколи.

Розчарування, що виникає у такій ситуації, заважає нам почуватися щасливими. За даними Еріка Рассіна, професора психології в Університеті імені Еразма Роттердамського в Нідерландах, чим вищі в когось бали за шкалою нерішучості, тим менше така людина задоволена життям. Вона з меншою ймовірністю погодиться з такими твердженнями:

* у мене чудові умови життя;
* якби я міг почати життя спочатку, то майже нічого не змінив би.

Поспішні висновки

Отже, нерішучість виглядає зовсім не найкращою рисою. Однак недавні дослідження свідчать, що уникнення швидких рішень, попри всі свої недоліки, може мати позитивні наслідки. Воно допомагає подолати деякі когнітивні упередження.

Як це працює? Звернемося до статті німецьких психологів Яни-Марії Хонсбен та Айріс Шнайдер. Вони відмовились від шкали Фроста, і натомість вирішили виміряти амбівалентність (роздвоєність) мислення учасників дослідження. Це дозволяє більш конкретно виділити думки й почуття, на основі яких ухвалюються (або не ухвалюються) рішення. Респондентів попросили оцінити, наприклад, такі твердження:

* мої думки часто суперечать одна одній;
* я часто відчуваю, що розриваюсь між проблемами;
* коли я думаю про щось, здається, я майже фізично перемикаюся з одного боку питання на інший.

"Якщо такі слова знаходять відгук, то, ймовірно, це свідчить про високу амбівалентність мислення", - пояснює Хонсбен.

Люди з амбівалентним мисленням потребують більше часу для ухвалення рішень. І це цілком очікувано. Однак Хонсбен і Шнайдер виявили, що вони також схильні до менш упереджених суджень. Наприклад, під час одного експерименту науковці попросили учасників прочитати такий сценарій:

"Ви зустрічаєте людину і хочете дізнатись, екстраверт вона чи інтроверт. Вам вона видається екстравертом. Яке з двох запитань ви б поставили?

* Вам подобається проводити час вдома наодинці?
* Вам подобається ходити на вечірки?"

Багато учасників обирали друге запитання, що є ознакою упередженості. Адже вони звернули увагу на інформацію, яка підтверджує думку чи припущення, що вже склалися, і не подумали, що можуть помилятися. Хонсбен та її колеги виявили, що люди з високою амбівалентністю мислення менше до цього схильні. Натомість вони сумніваються у власних припущеннях і намагаються перевірити, чи отримали всі необхідні дані.

Під час іншого експерименту учасникам розповіли про якогось пана Мюллера, який хоче подовжити свій робочий контракт. Спочатку кожен учасник ухвалив попереднє рішення щодо нього. Потім усі ознайомилися з додатковими характеристиками Мюллера, які надали галузеві експерти. Деякі з них збігалися з попереднім рішенням, деякі - ні. Учасники експерименту мали оцінити вірогідність та значущість кожної заяви.

У підсумку Хонсбен і Шнайдер виявили, що люди з високою амбівалентністю мислення зазвичай більш неупереджено ставилися до заяв, які не збігалися з їхньою початковою точкою зору.

Такі люди вважали твердження інших достовірними і важливими. А от більш рішучі учасники експерименту, навпаки, відкидали їх.

Ці висновки є важливими, оскільки тенденція обирати інформацію, яка узгоджується з власною точкою зору, - одна з найпоширеніших помилок мислення. Вона заважає раціонально аналізувати будь-які дані. Амбівалентність захищає нас від цього спотворення, і це ще не все.

Дослідження Шнайдер свідчать, що люди з амбівалентним мисленням рідше стикаються з фундаментальною помилкою атрибуції - схильністю пояснювати вчинки й поведінку інших людей їхніми особистими рисами, забуваючи про роль обставин.

Наприклад, якщо хтось послизнувся, фундаментальна помилка атрибуції може підштовхнути нас до висновку, що перед нами - незграбна людина (внутрішній фактор), хоча реальною причиною падіння може бути слизька підлога (зовнішній фактор).

Інший приклад: ми можемо припустити, що людині, яка погано вчиться, просто не вистачає інтелекту, і відкидаємо думку про те, що в неї можуть бути фінансові чи сімейні труднощі.

Люди з високою амбівалентністю мислення частіше враховують зовнішні чинники, ніж рішучіші й більш впевнені у собі.

Як почати діяти

Якщо вас коли-небудь дратувала власна нездатність до швидких рішень, дослідження Хонсбен має вас порадувати. "Необхідно прийняти амбівалентність як явище, - радить вона. - Вона може сигналізувати про те, що зараз все складно, і вам потрібно більше часу для рішення. Так ви отримаєте необхідну паузу".

Проблеми виникають, коли нерішучість стає надмірною. "Тут потрібен баланс", - додає Хонсбен. Це пояснює, чому нерішучі люди часто нижче оцінюють задоволеність життям: коли вони стикаються з важливим вибором, амбівалентність мислення придушує все інше.

Як з цим впоратись? Можна, наприклад, обмежити час на вирішення проблеми. Так ви відмовитесь від надмірного обмірковування схожих варіантів. Хонсбен зазначає: якщо проблема - глобальна, рішення можна розбити на кілька етапів - наприклад, кілька годин шукати інформацію, а потім витратити ще годину на роздуми.

Вам також допоможе дослідження Стівена Левітта, економіста з університету Чикаго та співавтора книги "Фрікономіка". Він вивчав, як змінюється рівень щастя людей після глобальних змін у їхньому житті. Левітт створив сайт, де люди описували різні дилеми зі свого життя: чи робити татуювання, чи переїжджати, чи йти вчитися, чи звільнятися з роботи і так далі. Потім їх просили підкинути монетку, щоб визначитись, наважуватись на зміни чи ні.

Спостерігаючи за учасниками протягом наступних місяців, Левітт виявив: багато з тих, кого підкидання монети "підштовхнуло" до дії, вирішили змінити своє життя. У підсумку, незалежно від результату підкидання монети, вони почувались щасливішими, ніж ті, що продовжували жити як раніше - не кидаючи курити, не переїжджаючи та не роблячи татуювання.

Можливо, ще до початку дослідження Левіта більшість тих, хто обрав зміни, вже все ретельно обдумали, але сумнівалися у своєму рішенні. Підкидання монети просто підштовхнуло їх до подолання власної амбівалентності.

Звісно, це не означає, що всі рішення треба ухвалювати таким чином. Результат дослідження полягає в іншому: подолання нерішучості зробить вас щасливішим. "Щоразу, коли ви не можете вирішити, що робити, обирайте дію, яка призведе до зміни, а не збереже статус-кво", - каже Левітт.

У будь-якій ситуації ми можемо зважити всі "за" і "проти" - амбівалентність дійсно спонукає до правильних рішень. Але щойно амбівалентне мислення виконало свою функцію, від нього треба відмовитись. Зрештою, будь-яке рішення краще, ніж його відсутність.