М'язи з тканини дозволять створити екзоскелет. У довгостроковій перспективі таку тканину можна буде вбудувати в одяг, для додаткового підсилення під час підняття важких речей тощо.

«Коли ми говоримо про екзоскелет, ми бачимо перед собою майже роботизовану фігуру з незграбними механічними частинами. Але довгої спідньої білизни з текстильними м'язами, витканої з нашої тканини, може бути достатньо, щоб забезпечити додаткову міцність, наприклад, під час підняття важких речей», - каже Едвін Ягер, професор Лінчепінгського університету.

У 2017 році його дослідницька група разом з дослідниками з університету Борос показала, як звичайна нитка з покриттям зі струмопровідного пластику (PEDOT та поліпірол) може розтягуватися та стискатися під дією електричного струму. Ця новина отримала значний резонанс. Але одна нитка не має високої міцності. Тому дослідники зробили тканину. Міцність набагато вища, але динаміка руху тканини набагато складніша, ніж може здатися.

У нещодавно завершеному проєкті Horizon 2020 дослідницькі групи LiU та університету Борос разом з університетом Твенте в Нідерландах, Паризьким університетом CY Cergy у Франції та компаніями Elitac Wearables і Wearable Technologies розробили рукав з тканинними м'язами, які можуть забезпечити тактильний зворотний зв'язок.

«У проєкті ми зосередилися на тактильних відчуттях, тому що текстильні м'язи зараз занадто слабкі та повільні, щоб функціонувати як справжні м'язи», - каже Карін Баке, кандидатка на Ph.D. факультету текстильної технології університету Борос.

Дослідники змогли показати, як рукав можна використовувати для спілкування на відстані. Кожен користувач носить рукав, підключений до власного комп'ютера. Коли одна людина гладила свій власний рукав, інша відчувала дотики у своєму.

Вбудовані датчики відчувають тиск погладжування. Ці сигнали передаються на рукав-приймач, де тканина стискається завдяки текстильним м'язам. Це створює тиск на шкіру, що сприймається як дотик. Але ця технологія корисна не лише парам, які прагнуть близьких стосунків на відстані.

«Для людей із вадами зору це можливість отримувати інформацію про навколишнє середовище через свій одяг, щоб полегшити навігацію, наприклад, у міському середовищі», - говорить Джагер.

Він вважає, що його також можна використовувати в ігровій індустрії як доповнення до VR, що покращує враження від гри. Наприклад, ви можете відчути тиск на своє тіло, коли вас стріляють у грі.

«Ось де зараз великі гроші. Можливо, це напрямок, у якому ви повинні рухатися, щоб спочатку комерціалізувати продукт. Після цього ви можете інвестувати в інші цікавіші програми, які принесуть користь суспільству», - зазначає каже Ягер.

Наступним кроком дослідження є збільшення ваги, яку може підняти кожен текстильний м'яз. Довгострокова перспектива полягає в тому, щоб виготовляти предмети одягу, у яких інтегровані текстильні м'язи. Це забезпечить м'який екзоскелет, який не буде видно ззовні.

«У догляді за людьми похилого віку це було б чудовим вибором як для персоналу, так і для самих людей похилого віку. Але це також може бути актуально для будівельників та інших, хто має багато важкої фізичної роботи».

Проєкт Horizon 2020 під назвою Weafing уже завершено, але дослідження та співпраця між LiU та університетом Бороса тривають завдяки гранту у розмірі 6 млн шведських крон від Фонду Ерлінга Перссона, який підтримує дослідження з 2017 року. Нільс-Крістер Перссон, старший викладач Університету Борос, вважає, що вони побачили лише поверхню потенціалу технології:

«В нашому тілі є м'язові волокна, і хто є експертом у галузі волокон, як не світ текстилю? Багато у чому ми можемо надихнутися природою та реалізувати це в текстилі. Після наукових успіхів ми з нетерпінням чекаємо розвитку інновації, яка може принести користь людям».

За словами Едвіна Ягера, розвиток прогресує швидкими темпами. Перший активний м'який екзоскелет може з'явитися у близькому майбутньому.