Масові опозиційні протести, відставка президента з посади голови керівної партії і одночасно - приведення армії у стан повної бойової готовності.

Усе це - про Сербію, влада якої намагається балансувати між Заходом та РФ, але виходить дедалі гірше.

Сербська опозиція вимагає знищення системи державного контролю за медіа, яка здатна гарантувати владі перемогу на будь-яких виборах.

А сербська влада відповідає на це закликами до єднання, але водночас розпалює новий конфлікт із Косовом.

Від стрілянини до кризи

Старт нинішній політичній кризі дали геть не політичні події.

3 травня 13-річний учень престижної белградської школи влаштував у ній стрілянину, вбивши з батьківського пістолета охоронця та вісьмох учнів. А вже за день на околицях Белграда сталася стрілянина з автомата - 21-річний молодик вбив вісьмох осіб та поранив ще 14.

Ці події, а разом із тим - справжній вал оголошень від підлітків про готовність розпочати новий шутинг, стали шоком для Сербії.

Влада країни звично звинуватила у цьому вплив Заходу.

Проте для багатьох сербів головним винуватцем тих злочинів стала саме влада.

Саме влада контролює телеканали та провідні газети, і саме ці медіа вважаються головними пропагандистами насилля.

Тож вже від початку травня щосуботи у Белграді стали проходити масштабні мітинги під гаслом "Сербія без насильства", ключовими вимогами яких стали заборона будь-якої пропаганди насильства, відсторонення членів Ради регуляторного органу електронних медіа (REM), а також закриття телеканалів Pink і Happy.

Варто відзначити, що це провідні медіа Сербії, і водночас - провідний політичний ресурс Александара Вучича, що забезпечує йому перемогу на виборах. Хоча сербський президент ще не створив таку потужну систему пропаганди, як угорський прем'єр Віктор Орбан, він явно рухається тим самим шляхом.

Також протестувальники вимагають відставки глави МВС Браніслава Гашича та керівника спецслужби BIA Александара Вуліна. Останній вважається найбільшим "яструбом" у сербській владі і одночасно - одним із найбільш проросійських політиків країни.

З усіх цих вимог була задоволена лише одна - у відставку подав міністр освіти Бранко Ружич. Втім, усі спроби влади зробити з нього цапа-відбувайла, який особисто несе відповідальність за шутинги, явно провалилися.

Протести у Белграді тривають вже місяць, а кількість учасників вже називають найбільшою за останні десятиріччя.

Антимайдан Вучича

"Від різних спецслужб нам надходить інформація, партнерська служба зі сходу повідомляє, що це спроба кольорової революції", - саме так на одному з мітингів на свою підтримку заявив Александар Вучич.

Він запевняє, що революції не буде, що "у Сербії не буде ані Майдану, ані 5 жовтня" (дата повалення у 2000 році влади Слободана Мілошевича).

Та як побороти протести, Вучич поки не знає.

Після того як стало очевидно, що відставка міністра освіти не задовольнить протестувальників, у ЗМІ почали зливати інформацію про інші кадрові зміни - відставку прем'єра чи навіть самого Вучича, а також про проведення дострокових виборів.

При цьому такі відставки досі не є вимогами протестувальників - там чудово розуміють, що без знищення апарату держпропаганди шанси змістити нинішню владу є вкрай невисокими.

Щоби посилити свої позиції, президент Сербії оголосив про свій "антимайдан" - проведення найбільшого в історії країни мітингу під назвою "Сербія надії".

Цей мітинг пройшов у п'ятницю 26 травня - і на нього підтримати Вучича прибули найближчі союзники: президент Республіки Сербської Мілорад Додік та голова МЗС Угорщини Петер Сійярто. Останній зачитав свою промову сербською, серед іншого, заявивши, що "замість історичної ворожнечі між Угорщиною та Сербією зараз існує історична дружба" і що "угорський народ тепер бачить сербів як братній народ".

Втім, плани Вучича показати, що його підтримка переважає опозиційну, явно провалилися. Навіть використавши увесь адмінресурс та масово залучивши працівників бюджетних організацій, мітинг не вийшов більшим за опозиційні заходи.

За даними незалежних сербських журналістів, на провладний мітинг вдалося зібрати не більше як 60 тисяч осіб, тоді як чисельність учасників останніх акцій протесту досягає 100 тисяч.

А головне, як це часто буває з антимайданами, картинка літніх людей, яких масово звезли підтримати владу, виявилася програшною у порівнянні з протестами, де було багато молоді і учасники яких прибули добровільно.

Усе це не завадило Вучичу зробити свою головну заяву - про відставку з посади голови Сербської прогресивної партії. Щоправда, він не пояснив, чому бажання бути не лідером однієї партії, а всіх сербів, з'явилося в нього лише на другій президентській каденції.

Рівняння на дострокові вибори

Новим головою керівної партії було обрано міністра оборони Мілоша Вучевича.

Як характеризують цю заміну в сербській опозиції - по суті, Вучич обрав наступником найбільш лояльного та безініціативного політика, щоб зберегти реальне керівництво партією за собою.

Але одночасно президент оголосив про створення нового "Руху за народ та державу", який має допомогти Сербії встояти та утриматися від невигідних для своїх інтересів дій.

Виглядає так, що Александар Вучич відчув, що рейтинги партії влади падають і що вона вже не стільки важливий інструмент для утримання влади, скільки перешкода для цього.

А відповідно, президенту варто дистанціюватися від цієї партії, але зберегти контроль над нею.

Щось подібне у біографії Вучича вже було у 2008 році, коли він був одним із керівників Сербської радикальної партії (тієї самої, лідером якої є воєнний злочинець Воїслав Шешель), але зрозумів, що ця політсила не має шансів на перемогу, після чого вийшов з неї та заснував Сербську прогресивну партію.

Тепер, 15 років по тому, Вучич готується зробити щось подібне із Сербською прогресивною партією. Він сподівається, що з новим рухом зможе більш впевнено йти на дострокові парламентські вибори.

А в тому, що ці вибори відбудуться, сумнівів майже немає. Про таку можливість говорить і сам президент, щоправда, додаючи, що це рішення буде прийнято не під тиском вулиці.

Розмова про нові парламентські вибори ведеться з кінця минулого року - Вучич незадоволений результатами виборів 2022 року, адже тепер він став залежним від коаліційного партнера - соціалістів.

Питання лише в тому, що не лише опозиція, але й Вучич зараз не впевнений у перемозі. А тому він шукає всі можливості зберегти свої переваги (в першу чергу - контроль над медіа) і навіть посилитися завдяки новому й формально громадському руху.

Але для успіху на цих виборах Вучичу також треба уникнути поступок Заходу - як щодо Косова, так і в питанні санкцій проти РФ.

Добитися цього буде непросто, але й тут у сербського президента є план дій.

Косово як можливість

Одночасно з проведенням чергової протестної акції у Белграді стало відомо, що сербська армія буде приведена у повну бойову готовність.

Таким чином у Сербії реагують на останні події у сусідньому Косові.

23 квітня там пройшли муніципальні вибори. Місцеву владу обирали лише у чотирьох муніципалітетах, заселених переважно етнічними сербами.

Ці вибори були достроковими і спричинені тим, що всі представники влади від партії "Сербський список" (фактично - філії Сербської прогресивної партії Вучича) склали свої мандати під час попередньої кризи. Вони також відмовилися брати участь у дострокових виборах.

Як наслідок, уперше в цих муніципалітетах владу отримали представники партій, що орієнтуються на центральну владу Косова, а не на Белград. Проте явка виборців була надзвичайно низькою - менш ніж 3,5% від усіх зареєстрованих.

Якщо Заходу довелося визнати ці вибори, то Сербія завдяки цьому отримала шанс зіскочити з домовленостей по Косову, звинувативши у цьому саме Приштину.

Сербська громада Косова заявила про невизнання новообраної влади та про готовність блокувати будинки муніципалітетів, щоб не допустити туди новообрану владу.

Косовська влада цю наживку проковтнула, відправивши у сербські муніципалітети спецпризначенців.

Це й дало можливість Белграду заявити про порушення владою Косова усіх домовленостей, а для наочності - вкотре привести армію у стан бойової готовності.

Ситуація виглядає вдалою для Вучича, оскільки навіть згода Приштини провести нові вибори може бути заблокована тим, що "Сербський список" знову не братиме в них участь, висуваючи нові й нові вимоги.

А поки триває ця криза, з такими зусиллями досягнута ЄС домовленість між Сербією та Косовом залишатиметься на паузі. А разом із тим звинувачення на адресу Заходу в порушенні інтересів косовських сербів може використовуватись як привід утримуватися від діалогу щодо приєднання до санкцій проти РФ.

* * * * *

Може здатися, що Александар Вучич досі контролює ситуацію.

Він зберігає контроль за провідними медіа Сербії, утримується від поступок щодо Косова та санкцій, реалізує стратегію, яка дозволить йому виграти дострокові парламентські вибори.

Разом із тим незадоволення авторитарними методами сербського президента зростає - і нинішні протести це явно демонструють.

І якщо ЄС та США вирішать змінити стратегію і перейти від вмовлянь до реального тиску, ситуація може повністю змінитися.

Але для цього потрібні справді рішучі дії. Наприклад, як наприкінці минулого року запропонувала у своїй резолюції нижня палата парламенту Нідерландів - заморозити переговори про вступ Сербії до ЄС, а за необхідності - й призупинити безвізовий режим для її громадян.

Однак для такого тиску напевно доведеться долати опір Угорщини, яка захищатиме своїх союзників з Белграда.