Створена на уламках СРСР Організація договору про колективну безпеку (ОДКБ) нині є унікальним об'єднанням.

Країна, у столиці якої уклали угоду про формування військово-політичного блоку, до неї більше не належить; дві з шести країн-учасниць фактично перебувають у стані війни з іншими державами, але ведуть бойові дії власними силами; ще дві постійно воюють одна з одною. Що це за організація і чи має вона перспективи?

Востаннє про ОДКБ у інформаційному просторі згадували 9 жовтня: Киргизстан відмовився проводити на своїй території навчання миротворчих сил цієї організації. Командно-штабні навчання під назвою "Непорушне братство - 2022" мали відбутися в Іссик-Кульській області 10-14 жовтня, але їх скасували без оголошення причини.

Коли наступного дня журналісти запитали у прессекретаря президента РФ, чи немає між Росією та Киргизстаном розбіжностей, Дмитро Пєсков відповів: "Ні".

До складу ОДКБ входять Росія, Вірменія, Білорусь, Казахстан, Киргизстан і Таджикистан. На навчаннях у місті Баликчи Іссик-Кульської області планували відпрацювати режим припинення вогню.

Але, схоже, у спроможність сил ОДКБ забезпечити припинення вогню вірить дедалі менше членів організації. Приміром, наприкінці вересня від участі у навчаннях ОДКБ у Казахстані відмовилася Вірменія.

"Пістолет, який не стріляє"

Діяльністю ОДКБ - точніше її відсутністю - незадоволені багато політиків країн-учасниць блоку.

У середині вересня у Єревані відбувся мітинг з вимогою виходу Вірменії з Договору про колективну безпеку та початку переговорів з новими союзниками. Причиною стала пасивна реакція ОДКБ на прохання Вірменії надіслати військовослужбовців до зони зіткнень з Азербайджаном, які відновилися в ніч з 12 на 13 вересня.

Протестувальників підтримали спікер парламенту Ален Симонян та секретар Ради безпеки Армен Григонян. Симонян порівняв ОДКБ із пістолетом, "який не стріляє, яким можна тільки бити чи показувати його".

"Ми дуже незадоволені, звичайно. Очікування, які були, не виправдовуються. І, представляючи народ, маючи зв'язок з народом, ми довго не зможемо пояснити йому, чому ОДКБ не робить того, що передбачено. І, звичайно, ми зробимо з цього висновки, вже робимо та вже зробили", - сказав Симонян в ефірі Громадського телебачення Вірменії.

Протести збіглися у часі із візитом до Єревану спікерки палати представників Конгресу США Ненсі Пелосі, а вже наступного дня, 19 вересня, стало відомо про тристоронню зустріч у Нью-Йорку держсекретаря США Ентоні Блінкена з керівниками МЗС Вірменії та Азербайджану.

"Росію більше не враховують"

Політолог Анатолій Несміян вважає, що Росія ось-ось піде із Закавказзя та Центральної Азії, оскільки вже не тягне зовнішньополітичне навантаження, баланси відносин у двох регіонах істотно змінюються.

"Тому Штати шукають варіанти, як саме вписатися у нові баланси, по можливості не беручи участі в них напряму. Найімовірніше, Вірменію намагатимуться "передати" європейцям і НАТО. Оскільки Туреччина сама є членом НАТО, в рамках альянсу з нею буде простіше розмовляти щодо ситуації у регіоні, не виносячи, як то кажуть, сміття з хати", - пише він у телеграмі.

"Все це дуже нагадує ситуацію перед розпадом СРСР, - продовжує він, - тоді теж почався розподіл радянської зони впливу, а Кремль був змушений вдавати, що нічого не відбувається, оскільки реагувати на те, що відбувається, був уже не в змозі".

"Росію сьогодні теж перестають враховувати, оскільки вона вичерпала свій потенціал на українських чорноземах і сьогодні добиває свою армію, втрачаючи навіть гіпотетичні можливості участі у продукуванні хоч якихось рішень у своїх колишніх зонах інтересів", - вважає експерт.

Як і для чого створювали ОДКБ

15 травня 1992 року, невдовзі після розпаду Радянського Союзу, шість пострадянських республік - Вірменія, Казахстан, Киргизстан, Росія, Таджикистан та Узбекистан - підписали у Ташкенті Договір про колективну безпеку. Наступного року до договору приєдналися Азербайджан, Грузія та Білорусь.

Формування військово-політичного блоку на території країн, які ще недавно були єдиною державою з єдиною армією, виглядало природною потребою, аби компенсувати дезінтеграційні процеси, що набирали сили.

Спочатку ОДКБ створювали як можливу альтернативу НАТО, але навряд чи як її аналог - вже тоді були очевидними численні розбіжності, що накопичилися в радянський період й посилилися з розпадом держави.

Насамперед формуванню повноцінного військового об'єднання перешкоджали неврегульовані територіальні суперечки її учасників та прагнення найсильнішого члена альянсу - Росії - розширити сфери свого впливу, зокрема, й військовим шляхом.

За п'ять років Узбекистан, Грузія та Азербайджан вийшли з ОДКБ (Узбекистан 2006 року вирішив повернутися, але 2012-го передумав і знову залишив організацію).

Наразі членами ОДКБ залишаються Вірменія, Білорусь, Казахстан, Киргизстан, Росія та Таджикистан.

За "щедрість" Москви треба платити

Спостерігачі часто називають ОДКБ аморфною організацією. За весь час свого існування вона лише одного разу використала військовий контингент - у січні 2022 року відправила миротворців до Казахстану, де спалахнули масові протести, що переросли у заворушення.

Президент Казахстану Касим-Жомарт Токаєв дуже сумнівався в лояльності своїх силовиків і аргументував прохання про надання миротворців нібито 20-тисячною навалою іноземних терористів. Жодних переконливих доказів цього не було. Але Путін Токаєва підтримав.

"Війська ОДКБ у містах Казахстану стали символічним показником повноцінного впливу та контролю Росії над політичним режимом у Нур-Султані, що на руку Москві", - вважає професорка Університету національної оборони у Вашингтоні Еріка Марат.

Сусідній Киргизстан тричі звертався по допомогу до ОДКБ - у 1999 році, під час Баткенських подій, коли в країну вторглися озброєні ісламісти з Афганістану й Таджикистану, у 2010-му, коли в Оші й Баткені стався кровопролитний міжетнічний конфлікт і 2021-го, під час чергового, але особливо жорсткого збройного конфлікту на таджицько-киргизькому кордоні. І всі три рази отримав відмову.

Чи потрібна Організація договору про колективну безпеку Киргизстану? - все частіше запитують киргизькі політики та громадські діячі.

Багато експертів вказують на те, що ОДКБ перетворилася на інструмент Росії для збереження військового впливу і нагадує, що за "щедрість" Москви треба платити. Як приклад часто наводять ситуацію у Білорусі: її лідеру Олександру Лукашенку Кремль допоміг зберегти владу в 2020 році, тож тепер він виконує усі побажання Володимира Путіна.

Крім Лукашенка, ніхто з лідерів країн-учасниць ОДКБ не підтримав російське вторгнення в Україну, і це обурює російських прихильників війни - вони називають організацію ширмою, під прикриттям якої союзники "співпрацюють з ворогами Росії".

"Чи не час остаточно доламати цю комедію, яку називають ОДКБ? Поки не пізно?"- пише автор порталу topwar.ru.

Міжнародна репутація Росії після нападу на Україну така, що багато членів ОДКБ і самі не проти дистанціюватися від Москви. Але чи всім вдасться знайти нових союзників - це велике питання.