Вночі 18 серпня росіяни остаточно зруйнували нафтобазу азербайджанської компанії Socar в Одеській області. Перші п'ять "шахедів" прилетіли минулого тижня, частково пошкодивши об'єкт, а 15 дронів 18 серпня зробили перспективу його відновлення до завершення війни малоймовірною.

Лунають запитання, як це вплине на ринок пального загалом та південного регіону зокрема?

Насправді у знищенні нафтобази немає нічого екстра ординарного. Для паливного ринку це буденність з 24 лютого 2022 року. За нашими спостереженнями, відтоді було атаковано понад 70 нафтобаз, зруйновані всі нафтопереробні підприємства - і малі, і великі.

Лише цього літа прилетіло вже на понад десять галузевих об'єктів. Зокрема був зруйнований великий термінал у тій же Одесі та Фастові. В Кременчук летіли не тільки дрони, а й крилаті та балістичні ракети.

А що ж тепер буде? Відповідь: нічого. Хіба хтось відчув наслідки руйнування 70 нафтобаз та НПЗ? У нас немає бензину? Дизпального? Скрапленого газу? Все є.

А от в Росії - світовому лідері з нафтовидобутку та переробки - нема. В окупованому Криму та у Забайкальському краї РФ почали продавати бензин А-95 лише підприємствам та організаціям за спеціальними картками. Російські ЗМІ пов'язують дефіцит та рекордне зростання гуртових цін з наслідками ударів українських дронів по нафтопереробних заводах.

Як таке може бути?

Навесні 2022 року Україна пережила найглибшу паливну кризу не тільки у своїй історії, гадаю, жодна країна світу не стикалася з таким викликом. Буквально за місяць нас позбавили 100% каналів постачання пального - з Росії, Білорусі, через порти та з українських НПЗ.

За нашими розрахунками, у березні-квітні 2022 року дефіцит бензинів становив 50% від потреби. По дизпальному в ці критичні місяці нестача сягала 80% від потреби.

Нестача запасів та їхнього поповнення призвела до лімітування відпуску пального спочатку 30 л "в один бак", а потім навіть і 10 л. Треба було дати можливість якомога більшій кількості споживачів отримати пальне, щоб продовжити рух. А головне, зберегти запаси для транспорту критичної інфраструктури.

Коли стало очевидно, що навіть за такого лімітування поновлювати запаси не виходить, у другій половині травня уряд скасував державне регулювання роздрібних цін на пальне. Це дозволило імпортувати бензини і ДП всіма можливими видами транспорту з будь-яких напрямків. Вже за місяць, наприкінці червня 2022 року на трасі Київ-Чоп не було проблем з пальним, а протягом липня всі заправки поновили повноцінну роботу.

Сьогодні країну живлять пальним десятки маршрутів постачання - водним транспортом, залізницею, автоцистернами. Пункти переливу нафтопродуктів з європейської на українську колію розкидані вздовж всього кордону. Відповіддю на знищення нафтобаз стала робота "з коліс", коли пальне не накопичується, а оперативно підвозиться до місць реалізації.

А що в Росії? Державне регулювання цін та відсутність імпортних постачань, бо вони елементарно не проходять по ціні. Пік споживання та пару нокаутованих нафтопереробних заводів - привіт талони на АЗС.

Так, нам довелось витратитись на придбання залізничних цистерн, бензовозів (їх кількість зросла вчетверо), танкерів, а дехто навіть придбав закордоном морські перевалювальні комплекси. Але країна не зупинилась і протягом останніх років нова система постачань склала декілька іспитів блек-аутами, обстрілами та блокуваннями кордонів польськими аграріями.

І саме завдяки цій системі, величезній конкуренції та ринковому ціноутворенню бензин у "безнафтовій" Україні є, а в "нафтовій" Росії - немає.

І саме тому, якими б прикрими не були удари по залишкам нашої паливної інфраструктури, це вже ніяк не вплине на наявність пального або на його ціну на заправних станціях.