Вашингтон із Лондоном зреагували не на сам той факт, що Зеленський захотів відправити Залужного у відставку. Вони зреагували на причину відставки.

У західних медіа прокотився вал публікацій щодо проблем у відносинах між вищим політичним та військовим керівництвом України. Приводом, звісно, стала історія, як Володимир Зеленський вирішив зняти Валерія Залужного з посади головнокомандувача ЗСУ, а згодом передумав. Але нехай відставка і не відбулася, проблеми у стосунках нікуди не поділися. І чимало медіа акцентують саме на цьому. Достатньо подивитися на заголовки деяких публікацій. The New York Times: "Останній виклик для України - зростаюча напруженість між топ-лідерами". The Economist: "Ворожнеча між президентом України та головнокомандувачем армії набирає обертів". The Spectator: "Суперництво Зеленського із Залужним - погані новини для України".

Відео на тему:

Західне "вето"

У принципі, коли зростає напруженість між політичним та військовим керівництвом, цю проблему слід вирішувати. І стандартний вихід - це відставка саме військового керівництва. "Президент має право змінити командира, якому він більше не довіряє: підпорядкування військових цивільному керівництву є наріжним каменем демократії", - наголошує The Economist.

Журнал зазначає, що цивільні лідери нерідко змінюють командирів, навіть найвищих, під час війни. Іноді це відбувається через непокору генералів, в інших випадках їх звільняють за погану роботу та військові помилки. Воєнна історія також рясніє випадками звільнення командирів з менш шляхетних причин. Генерали часто є героїчними та відважними постатями, що затьмарюють своїх політичних керівників завдяки або бойовим успіхам, або саморекламі, або й тому, й іншому. Це породжує заздрість та образу, наголошує The Economist і наводить цілу низку прикладів усіх цих варіантів з американської, британської та ізраїльської історії.

У будь-якому разі, якими б не були мотиви Зеленського, аксіомою демократії є право цивільного керівника країни відправити у відставку військового командувача. І в нинішній ситуації дивно виглядає те, що Зеленський раптом передумав.

Більше того, ключову роль у цьому, схоже, відіграли західні партнери. Наприклад, The Times пише, посилаючись на джерела, близькі до Залужного, що після того, як Залужний оголосив своїм заступникам про те, що Зеленський його звільнив, свою стурбованість висловили міжнародні партнери, у тому числі США та Великобританія, і під їх тиском Зеленський змушений був скасувати своє рішення". Про те саме розповіли співрозмовники "BBC News Україна" в українській владі: "У ситуацію втрутилися західні партнери Києва, які висловили різке неприйняття відставки Залужного".

Очевидно, Вашингтон і Лондон використовували не лише вмовляння, а й серйозніші аргументи, щоб змусити Банкову відмовитися від рішення, яке вони вважали божевільним. Британський політолог Марк Галеотті вранці 30 січня розповів у The Spectator: "Високопоставлений європейський дипломат, який займається українським питанням, учора ввечері з жахом і здивуванням написав мені, що в їхньому посольстві в Києві вчора повідомили про військові перестановки. Сьогодні вранці вони повідомили, що "Банкова, схоже, прийшла до тями".

Україна зараз повністю залежить від західної військової та фінансової допомоги. І немає нічого дивного в тому, що Захід використовує цей факт як основу для того, щоб накладати "вето" на деякі рішення Банкової. Питання в іншому: навіщо Заходу знадобилося змушувати Зеленського залишити Залужного на своїй посаді, незважаючи на те, що стосунки в цьому тандемі дуже далекі від ідеальних?

Тривіальні аргументи

Є кілька тривіальних аргументів, що виглядають правдоподібно. Тим не менш, вони недостатньо вагомі та переконливі.

Перший аргумент - це, звісно, виграш Кремля від будь-яких сварок в українському керівництві. Наприклад, The Economist констатував, що російські пропагандисти радісно виплеснули глузування на адресу України, і процитував головного редактора рупора Кремля Russia Today Маргариту Симоньян: "Зняли Залужного чи не зняли - бардак на хуторі для нас корисний". А стаття в The Guardian про спробу Зеленського звільнити Залужного завершується думкою експерта британського аналітичного центру Chatham House Орисі Луцевич: "З огляду на власні спроби Росії дестабілізувати українську єдність зсередини, такого роду напад на Залужного грає на руку ворогові".

Але радість Кремлю, як ми бачимо, приносить будь-яка напруженість між політичним та військовим керівництвом України. Тому, якщо прямолінійно дотримуватись цієї логіки, то Залужного потрібно знімати саме для того, щоб у Кремля зникли підстави для радості.

Інший тривіальний аргумент - відставка Залужного "не на часі", бо сварки в українському керівництві можуть послабити підтримку України з боку західної громадської думки. The Guardian наголошує, що зараз "найгостріша криза в Україні" - не на полі бою, а в Конгресі США, який ніяк не може схвалити пакет військової допомоги на суму $61 млрд. Також і The Economist зазначає, що чутки про відставку Залужного "з'явилися у критичний момент", коли Україна "зіштовхується з невизначеністю щодо ступеня іноземної підтримки, на який вона може розраховувати. Битва за майбутнє генерала Залужного навряд чи зробить поновлення фінансування вірогіднішим, оскільки командувач високо цінується на Заході".

Все це, звісно, правильно, але тут можна висунути аналогічне заперечення. Для західної громадської думки персоналії генералів другорядні, їй важливо, щоб Україна демонструвала внутрішню єдність та волю до перемоги. У цьому плані нам найбільше шкодять заголовки статей у західних медіа про те, що в Україні зростає ворожнеча між президентом та головним генералом. Кращими були б заголовки типу "Зеленський призначив нового генерала вести армію України до перемоги".

Ще один аргумент із тієї ж серії - побоювання потрясінь в Україні у разі відставки Залужного. "Якщо заміна генерала розглядатиметься як суто політична, а не військова необхідність, пан Зеленський може зіткнутися з негативною реакцією не лише опозиційних політиків, а й громадськості, яка, як показують опитування, має найбільшу повагу до генерала Залужного", - розповідає The New York Times.

Проте відставка, що не відбулася, - це теж джерело негараздів. "За словами депутатів українського парламенту, плутанина у верхах уже поширюється українськими збройними силами, що впливає на моральний дух рядових і на роботу старших офіцерів з колегами з союзних збройних сил. Невизначеність зберігається щодо того, чи підтримуються президентом накази генерала Залужного, що підриває довіру до ієрархії командування", - розповідає та ж сама стаття в The New York Times.

Безперечно, західні партнери знають про цю проблему. Проте вони вважають її меншим злом, ніж відставка Залужного. Чому?

Стратегічний мотив

Щоб відповісти на це питання, потрібно спочатку з'ясувати причину розбіжностей між Зеленським та Залужним. Залишимо за дужками політичну ревнощі та можливі особисті антипатії. У них двох принципово різні бачення подальшої стратегії.

Нагадаємо, що велика хвиля чуток про можливу відставку Залужного піднялася ще в листопаді, коли в The Economist вийшла стаття "Головнокомандувач ЗСУ про те, як виграти війну", яка не сподобалася Банковій. Заступник керівника ОП Ігор Жовква в ефірі телемарафону заявив, що стаття Залужного нібито викликала "панічні настрої" у міжнародних партнерів. "Мені надійшов дзвінок одного з керівників кабінетів лідерів [країн-партнерів], і вони в паніці запитують: "Що повідомляти моєму лідеру? Ви дійсно в безвиході?" Ми такого ефекту хотіли досягти цією статтею?" - заявив Жовква.

З того часу все стало лише гірше. Розбіжності посилилися. А коли немає взаєморозуміння щодо стратегії, тоді, звісно, й особиста антипатія розквітає.

І зараз приводом для, на перший погляд, спонтанного та безпричинного кадрового рішення Зеленського стали саме розбіжності щодо стратегії.

"За словами високопоставлених офіцерів, Валерія Залужного викликали на особисту зустріч із Зеленським у понеділок. Там генерал заявив радникам президента, що їхні оцінки воєнної ситуації радше позитивні, ніж реалістичні. Тоді, за даними трьох джерел, його попросили піти у відставку. Коли він відмовився, Зеленський заявив, що підпише указ про його звільнення", - розповідає The Times.

Можна тільки здогадуватися, що мав на увазі Залужний, називаючи воєнні розрахунки Банкової "радше позитивними, ніж реалістичними" (more positive than realistic). Важливо те, що саме ця розбіжність стала "останньою краплею".

І Вашингтон із Лондоном, у свою чергу, зреагували не на той факт, що Зеленський захотів відправити Залужного у відставку. Вони зреагували саме на причину відставки.

Тому що стратегія Залужного - це стратегія Заходу. Як зазначає The Financial Times, "заміна Залужного може нервувати західних партнерів України, зокрема військових чиновників, які протягом останніх двох років тісно співпрацювали з генералом при розробці стратегії ведення бойових дій".

Це не означає, звісно, що між Залужним та західними командувачами завжди ідеальне порозуміння. Напевно, між ними були серйозні суперечки. Але це були дискусії між фахівцями у військовій справі, і в цих суперечках народжувалися конкретні рішення, які потім затверджували західні президенти та прем'єри.

Можна зрозуміти, чого зараз бояться наші західні друзі. Бояться вони того, що після відставки Залужного на його місце прийде людина, яка просуватиме плани "радше позитивні, ніж реалістичні". Більше того, ці побоювання підтверджуються списком можливих наступників: начальник ГУР МО Кирило Буданов та командувач Сухопутних військ Олександр Сирський. "Обидва вважаються близькими до президентської команди", - наголошує The Economist і зазначає, що Буданов не має досвіду командування великими військами. А Сирський, нагадує The Economist, керував "можливо безглуздою обороною невеликого містечка Бахмут", тоді як "між президентським палацом і генеральним штабом велися запеклі дебати з приводу військової стратегії, включаючи суперечку щодо Бахмута".

Резюмуючи, можна сказати, що проблема набагато глибша, ніж просто погані особисті стосунки між Зеленським та Залужним. Тут розбіжність стратегічна, і у разі відставки Залужного вона не зникне, а навпаки, загостриться.

Чого чекати далі

Є два варіанти розвитку подій: "позитивний та реалістичний". На "позитивний" розраховують військові. The Times наводить слова "довіреної особи генерала" Залужного: "Зеленський повинен зрозуміти, що військові довіряють Залужному, і якщо президент хоче, щоб військові довіряли йому, він має навчитися довіряти Залужному. Радники, близькі до Зеленського, налили йому теплу ванну, за межами якої важко побачити реалії фронту". Чекати від Зеленського, щоб він став слухати військових, а не своїх радників, це, звичайно, побажання "швидше позитивне, ніж реалістичне".

"Реалістичний" варіант - все буде так, як є, чи гірше. Але з погляду Заходу це все одно краще, ніж якщо Банкова почне сама командувати ЗСУ під час війни.