Нобелівська премія з економіки була присуджена ексголові ФРС Бену Бернанке та економістам Дугласу Даймонду та Філіпу Дівбігу, дослідження яких допомогли подолати глобальну фінансову кризу 2008 року.

Ринкову систему часто критикують за нездатність протистояти економічним кризам. Рецесії в розвинених країнах є неминучими та відбуваються кожні кілька років.

Найстрашнішою кризою була Велика депресія 1930-х років, яка тривала десятиліття. Лише за перші три роки в США зникла майже половина банків. Це призвело до безробіття, падіння промисловості, стагнації та поширення кризи по всьому світу.

Щоб унеможливити повторення цього сценарію, науковці досліджують причини та наслідки цієї кризи. Зроблені висновки допомагають країнам швидше справлятися з рецесіями та виходити з них із меншими економічними втратами.

Раніше вважалося, що банкрутства банків є наслідком Великої депресії, а не причиною. Тому якийсь час уряди не фокусували свою увагу на забезпеченні стійкості банківської системи.

Однак лауреати цьогорічної Нобелівської премії з економіки багато років переконували, що саме падіння банків є ключовою проблемою під час рецесії. Крах банківської системи поглиблює кризу та розтягує її на багато років. Водночас її стабільність швидше повертає економіку до зростання.

Ідея про важливість банків не раз підтверджувалась під час останніх світових криз. Дослідження екс-голови ФРС Бена Бернанке і науковців Дугласа Даймонда та Філіпа Дівбіга мають особливе значення і зараз, коли світ стоїть на порозі нової рецесії.

Чому банки важливі

Банки позичають гроші у вкладників та спрямовують їх у прибуткові активи. Банкіри володіють даними про стан справ на ринках, залучають найкращих галузевих експертів та збирають інформацію про перспективні компанії.

Але що буде, якщо банки випадуть з нашого життя? У 1983 році один з лауреатів цьогорічної премії Центрального банку Швеції (або Нобелівської премії з економіки) Бен Бернанке відповів на це питання.

У своїй статті майбутній голова ФРС прийшов до висновку, що занепад банківської системи став головною причиною, чому рецесія перетворилась на затяжну Велику депресію. Падіння банків призвело до того, що американський капітал втратив здатність шукати прибуткові активи й економіка припинила розвиватись.

Банкопад 1930-х років стався через паніку. Люди забирали свої гроші з банків, бо боялись їх втратити через кризу. Щоб розрахуватися з клієнтами, банкам довелося розпродавати свої активи. Половина з них цього не витримала та збанкрутувала.

Інша половина банків вистояла, але легше від цього не стало. Банкіри боялись подальших панічних набігів. І щоб мати можливість в будь-який момент розрахуватись із вкладниками, вони інвестували у швидкі активи, а не довгострокові. Як наслідок, фермери та промисловці, які звикли брати гроші "в довгу", втратили фінансування і були змушені скорочувати виробництво.

Паніка є головним ворогом банківської системи, особливо в епоху, коли інформація миттєво поширюється через соцмережі. Явище паніки на фінансових ринках досліджували ще двоє цьогорічних Нобелівських лауреатів - Дуглас Даймонд та Філіп Дівбіг.

У своїй моделі вони науково обгрунтували ситуацію, коли з'являються чутки про банкрутство одного з банків, і люди масово забирають свої вклади. В цей момент чутки перетворюються на самоздійснюване пророцтво. Панікери своїми діями провокують інших клієнтів банку забрати і свої гроші, адже всі переконані, що банк ось-ось має рухнути.

Таким чином банк через вихід великої кількості клієнтів може втратити всі свої активи, навіть якщо чутки про його проблеми були вигадкою.

Під час Великої депресії банки падали один за одним, а паніка розкручувалась по спіралі саме за такою схемою. Довіра до банківської системи впала. Банкам знадобились роки, щоб відновити стабільний зв'язок з клієнтами та повернутись до прибуткових довгострокових проєктів.

Щоб паніка не була такою руйнівною, під час майбутніх крих Даймонд та Дівбіг пропонують урядам активніше страхувати депозити людей або в надзвичайних обставинах виступати в ролі кредитора останньої інстанції.

Саме існування механізму державного страхування зменшує ризик банкрутства банків, адже так вкладники стають менш схильними до паніки. Люди не забирають гроші після кожної негативної новини, бо держава готова покрити всі збитки у випадку раптового банкрутства.

Наукові роботи Даймонда, Дівбіга та Бернаке стали фундаментом для розуміння ролі банків у сучасній ринковій економіці та стимулювали подальші дослідження галузі. В релізі премії Центрального банку Швеції зазначили, що їхні теоретичні висновки стали основою для сьогоднішнього механізму регулювання банків та відіграли важливу роль для подолання економічних криз.

Ідеї лауреатів на практиці

Теоретичні дослідження нобелівських лауреатів отримали широке застосування на практиці. Наприклад, в Україні ідею страхування вкладів втілено у Фонді гарантування вкладів, який повертає клієнтам збанкрутілих банків їхні депозити.

Що стосується боротьби з кризами, Бен Бернанке особисто перевірив власні судження на практиці під час світової економічної кризи 2008 року. Тоді він очолював Федеральну резервну систему (ФРС), яка виконує в США функції центрального банку.

Уряд та ФРС сфокусувались на порятунку системоутворюючих банків, і рецесія 2008 року не стала повторенням Великої депресії. Криза минула за два роки, а світова економіка повернулася до зростання. Розуміння Бернанке важливості банків для фінансової системи стало ключовим у його методах роботи під час світової кризи.

Сьогодні світ знову опинився на порозі рецесії. Центральні банки розвинених країн почали рекордними темпами підвищувати ключову ставку, і паніка потрохи закрадається у банківський сектор. Нещодавно жертвою чуток про падіння став швейцарський банк Credit Suisse. Заспокоювати інвесторів довелося центральному банку Швейцарії.

Лауреат Дуглас Даймонд зазначив, що кризи посилюються тоді, коли люди втрачають довіру до системи. Тому банкам в цей період слід максимально відкрито та зважено реагувати на всі макроекономічні виклики.

На думку Даймонда, завдяки минулому досвіду та поліпшенню регулювання банків світ став більш стійким до економічних потрясінь. Однак проблеми можуть вилізти з боку страхових фірм та взаємних фондів, за якими теж потрібно спостерігати.

Праці Даймонда, Бернанке та Дівбіг систематизували та допомогли вирішити багато проблем, однак простору для майбутніх досліджень вистачає.

Характер фінансової системи постійно змінюється, і перед регуляторами з кожною кризою постають нові виклики. Система страхування банківських вкладів та "порятунку" банків під час криз приносить свою користь, однак вона також може призвести до зловживань банкірів. Зрештою, жоден економіст поки не вигадав формулу, як повністю запобігти появі рецесій.

Нобелівську премія з економіки наймолодша з усіх "нобелів". В оригінальному заповіті Альфреда Нобеля, складеному у 1895 році, нагород у царині економіки передбачено не було. Нобель заповів свій спадок представникам природничих наук, найкращим літераторам та борцям за мир. Премію з економіки заснували у 1968 році з ініціативи Центрального банку Швеції. Він щороку вирішив перераховувати один розмір премії - 10 мільйонів крон - за визначні досягнення та відкриття у галузі економіки.