Технічний прогрес не всі сприймають як благо. Деякі люди критикують чи навіть демонізують інновації. "Ми знаходимо підтвердження скептичного ставлення до технологій у найбільш ранніх письмових свідченнях про теорії технологій, які у нас є", - наголошує в інтерв'ю DW філософ та історик технологій Крістіан Фатер (Christian Vater). За цією недовірою до прогресу можуть стояти різні причини: складність технічних винаходів, нерозуміння з боку користувачів або страх втратити контроль. Однак це ще не є доказом загального страху перед технологіями у суспільстві. "Добре, що люди випробовують нові технології на практиці і потім ухвалюють уже раціональні рішення", - вважає Гельмут Трішлер (Helmuth Trischler), голова дослідницького відділу Німецького музею в Мюнхені, який у липні 2023 року відзначає свій 120-річний ювілей.

Крістіан Фатер також наголошує на різниці між раціональною оцінкою ймовірних наслідків, які може мати нова технологія, та ірраціональними настроями, зокрема занепокоєнням та панікою. Німецький вчений упевнений, що "почуття занепокоєння цілком закономірне і вкрай необхідне".

Залізниця: справа рук диявола?

Історія винаходу паровоза і залізниць показує, як технічні винаходи можуть однаковою мірою викликати тривогу і паніку. У перші роки деякі люди вважали залізницю зловісною справою диявола. У 1825 році в Англії була відкрита перша у світі залізниця загального користування. Великий, швидкий, гучний "залізний кінь", який димився, пересувався Європою. А разом з ним і страх "залізничної хвороби" або "буйного марення", викликаних, перш за все, швидкостями - близько 30 кілометрів на годину у той час вважалося великою швидкістю. В Англії вікторіанської епохи критика залізничних транспортних засобів зберігалася, незважаючи на їхнє широке використання. Про це свідчать численні карикатури чи ілюстровані поліцейські звіти того часу.

У контексті того часу Гельмут Трішлер вважає такі реакції "цілком зрозумілими". Технічний прогрес вимагає переорієнтації і може спричиняти страхи, на які люди реагують побоюваннями. "Нові речі викликають емоції. По суті, технології завжди пов'язані з емоціями", - пояснює німецький експерт. За майже два століття потому залізничний транспорт став звичайним і необхідним засобом пересування.

Дискусії навколо ядерної енергетики

Але не кожен технічний винахід обов'язково викликає негативні емоції. Ядерна енергетика, наприклад, спочатку була впроваджена в Німеччині без особливого опору громадськості. Перший німецький дослідницький реактор був побудований в Мюнхені в 1957 році, а через чотири роки атомна енергетика вперше була інтегрована в існуючу систему енергопостачання. У 1960-х роках атомна енергетика розглядалася як чиста та дешева альтернатива нафті та вугіллю, що давало надію на нове промислове піднесення.

Перша критика ядерної енергетики пролунала у Німеччині в 1975 році, коли розпочалося будівництво атомної електростанції (АЕС). У комуні Віль (Wyhl am Kaiserstuhl) у федеральній землі Баден-Вюртемберг демонстранти попереджали про зміну клімату, зниження рівня ґрунтових вод та ймовірні безпекові проблеми, пов'язані з атомними електростанціями. Антиядерний рух зміцнів, коли у 1979 році сталася аварія в Гаррісберзі - столиці американського штату Пенсільванія.

Окрім того, йшлося про відсутність сховищ для радіоактивних відходів. Нові побоювання та страхи з'явилися у людей після аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році. Аварія на АЕС "Фукусіма-1" стала вирішальним моментом у русі противників атомних електростанцій - німецький Бундестаг у 2011 році ухвалив рішення остаточно відмовитися від використання атомної енергії. Остання німецька АЕС була зупинена в цьому році: у ніч на 16 квітня від мережі відключили три останні атомні електростанції, які ще працювали - Isar 2 в Баварії, Neckarwestheim 2 в Баден-Вюртемберзі та Emsland у Нижній Саксонії. Таким чином ера ядерної енергетики в Німеччині, яка тривала понад шість десятиліть, добігла кінця. Рішення німецького уряду досі піддається різкій критиці, адже прихильників цієї технології у політиці та суспільстві багато. Не в останню чергу через енергетичну кризу, спричинену повномасштабною війною Росії проти України.

Людина проти машини?

Те, наскільки тонкою може бути межа між захопленням прогресом і сумнівами, підтримкою та неприйняттям, стає зрозумілим у нинішніх дебатах про штучний інтелект (ШІ). Цей термін уперше вжив американець Джон Маккарті у 1956 році. Він описує розділ інформатики, метою якого є оснащення машин людськими здібностями.

Після багатьох років розробок і досліджень, штучний інтелект стрімкими темпами поширюється в найрізноманітніших сферах. Цього літа, наприклад, у Німеччині з'явиться перше радіо на основі штучного інтелекту - без людей.

Палкі дебати щодо ризиків цієї технології ведуться у всьому світі. Дискусії на цю тему відображені, серед іншого, у чат-боті ChatGPT, який з'явився в мережі у листопаді 2022 року. За допомогою штучного інтелекту чат-бот може писати тексти самостійно за кілька секунд - і не в кожному тексті з першого погляду помітно, що він написаний машиною. Першою країною, яка відреагувала забороною на чат-бот, стала Італія - у березні 2023 року. Зараз ChatGPT знову доступний в Італії, але після обов'язкової перевірки віку користувачів.

Деякі люди переймаються можливими зловживаннями, поширенням фейків або дезінформації, своїм професійним майбутнім та інтелектуальною власністю. Інші бояться майбутніх технічних розробок, втрати контролю людей над технологіями, викликаної розвитком дедалі потужнішого ШІ.

Гельмут Трішлер вважає, що страх перед штучним інтелектом загалом обумовлений складністю технології: "Особливі побоювання виникають щодо великих технічних систем, які здаються анонімними". За словами Фатера, занепокоєння тим, як саме ШІ вплине на роботу тієї чи іншої людини, є раціональним. На відміну від страху перед машинами. Та твердження про те, що з поширенням штучного інтелекту всі творчі людські зусилля стануть зайвими і що машини захоплять світ у найближчому майбутньому, німецький учений називає "панікою".

"Озираючись назад, ми часто бачимо, що побоювання не виправдалися", - нагадує Трішлер. Однак, з урахуванням епохи вони стають зрозумілими та такими, що їх можна пояснити.

Здатність робити прогнози може бути навіть корисною, "бо допомагає нам як групі, як суспільству, як людству налаштуватися на наступні кроки розвитку, - підсумовує Фатер. - Той факт, що все йде не так, як ми гадали, - насправді норма".