Таке враження, що у Німеччині - вибух народного невдоволення. Упродовж тижня країну лихоманитиме протестами фермерів, які у понеділок, 8 січня, почали блокувати своїми тракторами вулиці міст та автобани, а з середи до п'ятниці мають намір страйкувати ще й машиністи локомотивів, що значною мірою паралізує залізничне сполучення в країні. Виникають закономірні запитання. Наскільки масовими є ці виступи? Чи можна говорити про політичну кризу? Чи загрожують ці акції уряду ФРН та владі канцлера Олафа Шольца (Olaf Scholz)?

У фермерів - протести, у залізничників - страйк

Характерна деталь: до протестів селян усупереч їхньому бажанню активно намагаються приєднатися праворадикальні кола ФРН, які в соцмережах навіть проголосили 8 січня днем загального страйку (Generalstreik) проти уряду, тоді як страйк машиністів у неонацистів такого інтересу навіть не викликає. Це наочно свідчить про чітке розуміння різниці між двома подіями.

У машиністів йдеться про класичний страйк, під час якого певна професійна група домагається від роботодавця виконання своїх специфічних економічних вимог. А ось селянські протести мають політичний характер, оскільки фермери вимагають від уряду країни скасування певних рішень, що зачіпають їхні економічні інтереси.

Тому самі фермери називають свої нинішні протести "тижнем дії" (Aktionswoche), а зовсім не страйком. Адже страйком є організоване припинення роботи найманими працівниками, а тут невдоволення висловлюють власники фермерських господарств, які зупинили виробництво на власних підприємствах. До того ж у Німеччині політичні страйки фактично заборонені, страйкувати дозволено лише заради вирішення тих економічних питань, які потім можна прописати у тарифних угодах між роботодавцем та профспілкою.

А якщо хтось хоче висувати політичні вимоги, він повинен - і може - вдаватися до різних форм висловлювання свого невдоволення. Це петиції, пікети, мітинги - і, звичайно ж, масові демонстрації, на які німецькі фермери й виїхали тепер на своїх тракторах, подавши попередньо місцевій владі заявки на проведення цих акцій.

Машиністи хочуть чотириденний робочий тиждень

Щоправда, основним роботодавцем машиністів є державна залізнична компанія Deutsche Bahn. Проте їхній можливий страйк (його може зупинити рішення суду) навіть із великою натяжкою не можна вважати антиурядовим та політичним.

Для цього достатньо поглянути на основні вимоги профспілки GDL, що представляє переважно машиністів і тим самим еліту залізничників: підвищення зарплати для всіх на 555 євро на місяць, одноразова компенсація через зростання інфляції у розмірі 3000 євро, а також скорочення робочого тижня з 38 до 35 годин за повного збереження заробітку.

Саме цей останній пункт і став каменем спотикання: профспілка машиністів GDL фактично вимагає запровадження чотириденного робочого тижня, на що Deutsche Bahn відповідає, що не може піти на це через гострий дефіцит кваліфікованих кадрів.

Час, вибраний GDL для страйку, випливає з логіки попередніх подій. Колишній тарифний договір цієї профспілки з Deutsche Bahn закінчився 31 жовтня 2023 року. У листопаді та грудні машиністи провели відносно короткі попереджувальні страйки, щоб продемонструвати роботодавцю свою рішучість, а потім під час письмового опитування майже одноголосно висловилися за безстроковий страйк.

Однак у період різдвяно-новорічних свят, коли багато німців їздять у гості до рідних чи на канікули, вони вирішили все ж таки не страйкувати, але попередили, що з 8 січня готові будуть діяти. Тож намір машиністів провести страйк із 10 по 12 січня не став несподіванкою. Але в результаті він збігся з протестним тижнем фермерів, які оголосили про це ще 22 грудня, але теж чекали до закінчення канікул, а до того ж залишили собі достатньо часу на підготовку.

Селяни борються за субсидії та податкові пільги

Протест селян спричинений насамперед рішенням уряду скасувати дотації на дизельне пальне та покласти край звільненню від транспортного податку на техніку, що використовується в сільському та лісовому господарстві. Соціал-демократу Олафу Шольцу та його партнерам з правлячої коаліції - Зеленим і лібералам (цю коаліцію називають "світлофорною" за кольорами партій, що входять до неї) - довелося піти на це після того, як Конституційний суд ФРН оголосив у листопаді неконституційним нецільове використання 60 мільярдів кредитних коштів та уряду у грудні довелося терміново скорочувати видаткову частину бюджету на 2024 рік.

Щоправда, після першої акції протесту фермерів у центрі Берліна 18 грудня уряд уже частково пішов на поступки. Однак Йоахім Руквід (Joachim Ruckwied), голова Німецького селянського союзу (Deutscher Bauernverband, DBV), який організував нинішній "тиждень дій", ще на тому мітингу заявив, що часткові заходи фермерів не влаштують і вони вимагають "переорієнтації політичного курсу", а інакше - вимагатимуть "зміни уряду". Звідси і популярне серед протестувальників - аграріїв гасло "Геть світлофор!".

Німецькі фермери, як і їхні колеги в інших країнах ЄС, вміють проводити ефектні акції протесту - і вже неодноразово це робили упродовж останніх десятиліть. Трактори на центральних вулицях великих міст, перекриті дороги, гній, що завантажується перед урядовими будівлями - все це забезпечує видовищні фото- та відеокадри та створює відчуття надзвичайної масовості.

Насправді 8 січня у різних куточках Німеччини в акціях протесту брали участь по кілька тисяч фермерів. Однак у ФРН бували політичні демонстрації за участю десятків і навіть сотень тисяч людей. Щоправда, селяни репрезентують ту галузь, яка забезпечує населення країни продуктами харчування, і вони постійно нагадують про це. З іншого боку, сільське господарство не належить до ключових галузей німецької економіки, його внесок у ВВП країни та її експорт невеликий.

Водночас аграрії отримують численні субсидії, що частково пояснюється прагненням зберегти на селі традиційні фермерські господарства та запобігти повсюдній індустріалізації сільськогосподарського виробництва, що часто веде до зниження екологічних стандартів та негуманного ставлення до тварин.

Страйк шкодить економіці, протести загрожують уряду

Так що до нинішніх протестів німецьких фермерів можна ставитися по-різному: і як до крику про допомогу тих, хто годує країну і зберігає в ній сільський устрій, і як до невдоволення невеликої групи населення, яка бореться за збереження своїх привілеїв за рахунок усіх платників податків. У прагненні вибити собі привілеї можна, звичайно, дорікнути й такій елітарній групі залізничників, як машиністи.

У будь-якому разі досить очевидно: запланований страйк GDL може завдати відчутної шкоди економіці (особливо якщо за ним будуть інші), але не становить великої політичної загрози уряду ФРН. Водночас макроекономічні збитки від блокад фермерами автошляхів (або заводу Volkswagen в Емдені) навряд чи виявляться значними, проте ці протести можуть стати дуже серйозною політичною проблемою для уряду Німеччини і здатні значно посилити кризові явища в ньому.

Тим паче, що вони відбуваються на тлі рекордно низького рейтингу Олафа Шольца і нападів, що посилюються з різних боків на його основного коаліційного партнера - Зелених. Адже саме вони є двигуном екологічного курсу нинішнього уряду, а тому виступають за скасування, нехай і поступове, субсидій на дизельне пальне.