23 липня в Іспанії пройшли дострокові парламентські вибори, що були покликані сформувати новий уряд, однак спровокували ще глибшу політичну кризу.

Спершу шквал критики в бік чинного уряду та особисто прем'єр-міністра Педро Санчеса спричинило саме рішення проводити вибори в розпал літніх відпусток. На додаток популярність лівого уряду значно послабилась, тож керівна Іспанська соціалістична робітнича партія разом з іншими лівими силами зайшла у виборчий процес з неоднозначними позиціями.

А в результаті виборів в Іспанії виникла ще складніша та неоднозначна ситуація, за якої шанси ключових політичних сил на формування уряду видаються рівноцінними, і кожній доведеться йти на поступки, щоби здобути крісло прем'єра. А також брати до коаліції сили, позиція яких щодо України нечітка або й проблемна.

Але родзинкою цих виборів може стати участь у майбутньому уряду відкрито сепаратистських політичних сил.

У цій статті читайте про це у деталях.

"Бий своїх". Чому праві втратили чисту перемогу

Іспанія - багатопартійна країна, але є дві "класичні" партії, що зберігають роль головних, і саме між ними точиться змагання за посаду прем'єра та за перемогу на виборах. Це права консервативна Народна партія (Partido Popular, PP) та чинна провладна ліва Іспанська соціалістична робітнича партія (PSOE).

Основними претендентами на пост прем'єра, відповідно, є лідер PP Альберто Нуньєс Фейхоо та очільник PSOE, чинний прем'єр Педро Санчес.

Однак результати голосування у неділю не дозволяють жодній з них отримати абсолютну більшість для формування уряду. На додаток можливі коаліції також видаються надто складними для обох сторін.

Під час перегонів часом здавалося, що переможець вже є - багато хто прогнозував перемогу правої коаліції, а лідер Народної партії Фейхоо дійсно мав хороші шанси на прем'єрство. Праві активно критикували владу за помилки та заробляли політичні бали.

Однак у PP під час кампанії зробили низку суттєвих помилок.

Передусім, протягом кампанії PP активно намагалася вплинути на електорат інших правих партій, використовуючи тезу про "важливість не розпорошувати голоси на інші праві сили, а одразу голосувати за потенційного переможця".

Тобто - боролася всередині правого табору за голоси, які все одно мали лишитися за однією з партій майбутньої коаліції, часом навіть дискредитуючи при цьому майбутніх партнерів.

Зокрема, Народна партія почала активну критику проти праворадикальної партії Vox, свого головного потенційного союзника по коаліції та другої за популярністю правої сили в Іспанії.

Це напевно доклалося до провалу праворадикалів на виборах. Vox втратила 19 місць у парламенті в порівнянні з минулими виборами. PP натомість отримала додаткові 48 мандатів, що в сумі склало 137 місць у парламенті, і вийшла на перше місце - але це зовсім не той результат, на який там розраховували, бо прогнози часом давали PP понад 150 мандатів.

Щоб зрозуміти, наскільки недостатнім є цей результат, можна згадати, що більшість, яка дає змогу сформувати уряд, - це 176 депутатів у Конгресі.

А отже, очевидним стало те, що формування коаліції буде складним і проблемним. Навіть для формального "переможця" виборчих перегонів.

Голос "закордону"

Варто згадати також, що в Іспанії виборча система є дуже складною. Це не чисті партійні вибори, не мажоритарка і навіть не українська "змішана система". Тут мандати розподіляються за складною формулою, щоби врахувати голоси партій у різних регіонах. Як наслідок, представленість у парламенті може не відповідати загальній популярності партії.

До прикладу, сумарно по країні Vox втратила менше 2,7% голосів виборців порівняно з минулими виборами - і це коштувало їй 19 місць у парламенті. А соціалісти, здавалося б, непогано виросли, отримали на 3,7% більше голосів - але матимуть лише +1 мандат.

Але в Іспанії до цього давно звикли. Як і до того, що голоси іспанців, що опинилися за кордоном, рахують вже після того, як підсумки виборів підбиті. Останнє, цілком можливо, зіграє визначну роль на виборах цього року.

Так, загальні вибори відбулися 23 липня, і за їхніми результатами PP мала 136 голосів, а головні конкуренти з PSOE - 122. Аж тут, за шість днів після виборів, надійшла сенсаційна новина: після підрахунку голосів іспанців, що проживають за кордоном, баланс змінився і один мандат перейшов від "соціалістів" до народників, тобто тепер йдеться про 137 місць та 121 місце головних партій.

Чому це має значення? Адже, здавалося б, і так є великий розрив.

Бо кожен голос може стати вирішальним для формування потенційної коаліції.

Для лідера Народної партії Альберто Нуньєса Фейхоо, щоб стати прем'єром, необхідно формувати союз із вже згаданою партією Vox, а також до потенційної коаліції можуть увійти двоє депутатів від регіональних партій Union del Pueblo Navarro та Coalición Canaria. Навіть якщо обидва погодяться, в сумі це дає 172 мандати, чого недостатньо.

Тому наразі розглядають варіант залучення п'яти депутатів від Баскської націоналістичної партії (PNV).

Утім, для багатьох іспанських оглядачів ця перспектива є малоймовірною. Зараз PNV категорично відмовляється від коаліції з Vox, і досі не зрозуміло, чи це просто політична торгівля, чи остаточна позиція. І навіть якщо більшість складеться, коаліція житиме у постійному ризику шантажу та тиску з боку баскських націоналістів, що вестиме до нестабільності уряду та зниження довіри.

Сепаратисти вирішують усе!

Своєю чергою ліві сили на цих виборах здивували багатьох.

Навіть самі члени та виборці PSOE розраховували на гірший результат, а прем'єру Педро Санчесу передрікали провал на виборах.

Партія дійсно стагнує, однак провалу не сталося. У порівнянні з минулими виборами PSOE збільшила кількість мандатів на один. До того ж у них у парламенті є кілька сильних союзників. Соціалісти гуртуються з ще однією лівою партією Sumar, де лідером є чинна віцепрем'єрка Йоланда Діаз. У сумі PSOE та Sumar мають 152 мандати.

Також лівими є регіональні сили, які виступають за більшу незалежність, а часом навіть за відокремлення їхніх регіонів від Іспанії.

А у боротьбі за голоси Санчес готовий "дружити" навіть із сепаратистами.

Отже, хто ще може підтримати потенційний лівий уряд?

Йдеться передусім про так звані індепендентистські сил: сім депутатів від партії "Республіканські ліві Каталонії" (ERC, Esquerra Republicana de Catalunya), шість від баскської EH Bildu та один мандат від Галісійського націоналістичного блоку.

А якщо на додаток залучити п'ять депутатів від Баскської націоналістичної партії, які не хочуть йти у праву коаліцію з Vox - це дає лівим у сумі 171 мандат. Недостатньо, але є прихований резерв. Хоча дуже токсичний.

Партія Sumar вже публічно вступила в переговори з партією "Разом заради Каталонії" (Junts per Catalunya, Junts), що отримала сім мандатів. Засновником партії є Карлос Пучдемон, каталонський політик, що підтримав ідею незалежності у 2017 році, за що наразі переслідується іспанським судом та переховується від ув'язнення у Бельгії.

Тож голоси каталонських сепаратистів стають ключовими.

Саме партія Пучдемона Junts справді наразі вирішує, чи ліві залишаються при владі в Іспанії, чи ні.

Хоча навіть якщо Санчес втримає владу таким чином, це навряд чи посприяє потужності потенційної коаліції. Не кажучи про те, що наразі невідомо, яких поступок вимагатимуть каталонці за свою підтримку.

Якщо ж не спрацює жоден із варіантів - Іспанії доведеться йти на ще одні дострокові вибори, але дедалі більше видається, що політики спробують уникнути ще одного голосування, навіть ціною слабкої та крихкої коаліції, де уряд буде об'єктом шантажу регіональних партій.

А от варіант широкої коаліції двох основних партії - лівоцентристів і правоцентристів - наразі не розглядається. Лідери іспанської політики віддають перевагу союзам з політичними силами, що більше підтримують сепаратизм, аніж досягнення компромісу між собою.

Як зміна влади в Іспанії може вплинути на Україну?

Вибори у країнах-союзницях України часто викликають в українських партнерів очевидні переживання. Київ активно бореться за підтримку тих чи інших урядів на Заході, і зміна влади ризикує мати негативні наслідки для таких відносин.

Варто розуміти, що тема України має слабкий вплив на іспанського виборця.

Тим часом як у Німеччині, Великій Британії чи США політики використовують тему війни та миру у власних цілях, і це має популярність у суспільстві, в Іспанії питання вторгнення РФ в Україну взагалі не спливало під час передвиборчих перегонів ні в кого з кандидатів. Це не свідчить про консенсус та згоду в іспанських елітах щодо підтримки України. Навпаки, іспанське суспільство не переймається Україною настільки, щоб політики брали це до уваги у своїх кампаніях.

Підтримка України не могла суттєво додати чи відняти підтримку електорату.

Тим не менш, явної небезпеки для України також немає.

Хоча Іспанія не розраховує на лідерство в Європі в питаннях безпеки та зовнішньої політики, але Мадрид почав підтримку України зброєю та технікою (хоч і не дуже охоче, а суто в рамках спільних дій союзників по НАТО). Прориву в цьому питанні після виборів не буде, але і радикальне зменшення цієї підтримки не є основним сценарієм.

Однак війна все ж змусила ключові іспанські політичні сили зайняти певну позицію.

Головне те, що обидва гіганти іспанської політики та непримиренні суперники PSOE та PP підтримують допомогу Україні, в тому числі зброєю.

Позиції ж менших сил різняться, і часто є невизначеними.

Що думає про Україну Vox - наразі не зрозуміло. Колись цю партію підозрювали ледь не у проросійськості, але зараз підстав для цього майже не лишилося. Від них лунала навіть критика уряду за недостатню допомогу Україні зброєю! Можливо, далася взнаки дружба Vox з відкрито проукраїнською прем'єркою Італії Мелоні та те, що останнім часом Vox зблизилася з польською партією влади PiS.

Набагато більше проблем - на лівому фланзі.

Ліві з Sumar виступають "за мир та проти війни", а низка регіональних партій, ті ж індепендентисти, взагалі критично ставляться до озброювання України за рахунок Іспанії.

У можливій ліво-сепаратистській коаліції питання України точно викликатиме активні дебати, і поки що невідомо, чи на користь України.

Автор: Олександр Сливчук,
Центр трансатлантичного діалогу, координатор програми співпраці з Іспанією та Латинською Америкою