Будь-який нейтралітет гарний настільки довго, наскільки він корисний. Як виявилося, ця сентенція стосується не лише новачків НАТО - Фінляндії та Швеції, але й Ірландії. Країни, яка протягом усього XX століття була мало не таким саме символом нейтралітету, як і Швейцарія - бо саме вони на пару "пропустили" Другу світову війну на континенті.

Натомість останні опитування вперше в історії країни показали підтримку вступу в Альянс більш ніж у 50%.

Схоже, що сучасні безпекові виклики, озброєна гранатою мавпа у Кремлі та зростання внутрішніх загроз дедалі більше переконують Дублін у правильності саме колективної безпеки.

То наскільки дійсно реальне приєднання ірландців до НАТО? Чи насправді підтримка стає вирішальною?

І де тут рука Кремля (спойлер: цілком реальна)? Будемо розбиратися в цій статті.

Нейтралітет як спосіб життя

У міжнародних відносинах Ірландія стійко асоціюється не лише з проблемним кордоном, але і з нейтралітетом.

Одразу після заснування сучасної ітерації ірландської державності у 1922 році в конституцію було вписане положення, що Ірландія сама не буде долучатися до жодної війни чи будь-якого об'єднання, яке націлене на війну, окрім як у випадку прямої атаки на державу та захисту її національного суверенітету.

Відомою на Заході - однак, на жаль, маловідомою у нас - є історія доволі "цікавого" ірландського нейтралітету у Другій світовій війні. Тодішній президент республіки, а свого часу один з керівників Великоднього повстання 1916 року Еймон де Валера, буквально стояв на роздоріжжі.

З одного боку, його дуже переконливо вмовляв на приєднання до антигітлерівської коаліції прем'єр-міністр Британії Вінстон Черчилль, з іншого - надходили сигнали, що Німеччина готова буде передати республіці повний контроль над Північною Ірландією у разі перемоги.

Хоча німців від самого початку ірландці слухати не хотіли, протe вписуватися у конфлікт за британців також не поспішали. 

Зрештою, представник уряду Її Величності у Дубліні Малкольм МакДональд запропонував буквально закрити питання розділення Ірландії шляхом передачі Північної Ірландії до складу Республіки Ірландія - але взамін офіційний Дублін мав вступити в антигітлерівську коаліцію, приєднатися до війни та повноцінно допомагати перемогти нацистів та фашистів.

Втім, навіть на такий дуже вигідний сценарій президент де Валера не погодився.

На його думку, на той момент важко було говорити про єдність республіки та Півночі - все ще дуже свіжими були рани та роздроблення часів громадянської війни 20-х років, і складно було б говорити про єдину і сильну країну під час війни за таких умов.

Попри це, Ірландія досить активно брала участь у багатьох "проєктах" союзників під час війни.

Наприклад, саме ірландське метеорологічне агентство дозволило союзникам визначити точну дату, час та місце висадки для відкриття другого фронту у Європі у червні 1944 року. Саме ірландськими портами користувалися для дозаправки американські транспортні кораблі, які доставляли ленд-ліз, і саме в цих портах дозаправлялися підводні човни, які охороняли Атлантику.

Якщо над Ірландією збивали літак Рейху, німецький пілот був інтернований фактично до кінця бойових дій. Якщо ж збивали літак союзників, то пілота непомітно репатріювали.

Як бачимо, нейтралітет нейтралітетом, але базові правила адекватності теж були.

Навіщо Ірландії НАТО?

У 1949 році, коли НАТО постала як нова міжнародна реальність, Дублін намагався підписати двосторонній безпековий оборонний пакт зі Сполученими Штатами, проте без прямого залучення до Північноатлантичного альянсу.

Такий вибірковий підхід пояснювався тим, що Ірландія не може йти на будь-які безпекою домовленості з Великою Британією, допоки хоч якимось чином не буде стабілізована ситуація у Північній Ірландії. Але до такої стабілізації довелося чекати наступні 50 років.

Тож хоча Вашингтон активно припрошував Ірландію приєднатися до НАТО, переконати Дублін не вдалося.

Щоправда, оголошений нейтралітет зовсім не означає, що ірландці зовсім не беруть участі у підтримці міжнародної безпеки та миру.

Насправді вони були надзвичайно активними в часи холодної війни у миротворчого русі - найкращим прикладом цього може слугувати їхня участь у миротворчій місії в Конго в 60-х роках та славнозвісна осада Жадовіля, коли жменька ірландських миротворців майже тиждень тримала на собі більше трьох тисяч конголезьких і французьких найманців.

Проте до кінця холодної війни Ірландія так і не приєдналася до жодного мілітарного альянсу, лише вступивши до Європейського Співтовариства разом із Британією у 1973 році.

Після підписання Угоди Страсної п'ятниці в кінці 90-х, в принципі, вирішилися останні питання, які могли утримати Ірландію від вступу в Північноатлантичний альянс. Проте і особливих причин отримувати гарантії безпеки вже також не було - біполярна система розпалася, комуністичний блок зазнав поразки і загроза отримати ядерний або конвенційний авіаудар в принципі не так хвилювала Дублін та інші столиці Європи.

Більше того, навіть Росія доволі тривалий час виглядала відносно адекватною.

Всіх заспокоїла потенційна демократизація, наявність хоча й кризових, але все-таки виборів, та оптимістичні обіцянки, які тоді давало російське керівництво.

Однак ніщо не вічне, а особливо - демократичний імідж Росії.

Тому вже у 2000-х, а тим паче після 2014-го безпекова ситуація для ірландців знову стала однією з ключових на міжнародній арені. І росіяни дійсно відіграли в цьому не останню роль.

Російські провокації

Росіяни почали провокувати ірландців досить давно. Хоча, здавалося б, навіщо їм цей Смарагдовий острів?

Річ у тім, що, окрім чудових краєвидів та багатої історії, Ірландія є чи не найкращим місцем для роботи транснаціональних корпорацій - сотні офісів найбільших компаній світу розміщені саме в Ірландії, і до цього їх спонукав ліберальний податковий режим, потужна інфраструктура та доступ до кваліфікованої робочої сили.

Крім того, через Ірландію проходять майже всі трансатлантичні фізичні кабелі зв'язку, які досі є важливим комунікаційним вузлом, особливо для країн НАТО.

До того ж ми знаємо стару традицію росіян - шукати когось поменше і когось поза НАТО, аби на ньому показати свою силу. Що ж, як і українці, ірландці терпіти такі вибрики не стали.

Наприклад, ще в 2020 році російські шпигуни приїжджали в Ірландію та намагалися встановити прослушку на підводні комунікаційні кабелі в Ірландському морі, проте були вчасно помічені й буквально таки виловлені береговою охороною.

Протягом наступних двох років в Дубліні регулярно виловлювали по декілька російських інформаторів, а в червні вже 2022 року ірландці публічно заявили, що вже достатньо довгий час "пасуть" близько 40 російських агентів і детально відстежують їхню діяльність.

Проте найбільш напруженим став січень 2022 року.

Тоді російський флот виявив несподіване бажання провести тренування в Атлантичному океані - причому не десь, а частково в межах виняткової економічної зони Ірландії.

Розгорівся серйозний скандал, в який одразу включилися американці та британці, які також зі свого боку погрожували блокувати російські кораблі своїми навчаннями.

Проте всі питання вирішили... ірландські рибалки, які сміливо і навіть безстрашно блокували своїми траулерами російські військові кораблі на кордонах власної економічної зони і риболовних угідь в океані.

Росіяни на цьому не заспокоїлись, і майже весь червень вздовж берегів Ірландії курсував шпигунський корабель (так його, як мінімум, охрестили медіа).

Насправді це був повноцінний бойовий - третій найпотужніший корабель Північного флоту РФ. Тому якщо це дійсно лише шпигунська операція, то розвідку ніби планували провести боєм.

НАТО "на часі"

Дублінська консалтингова компанія Behavior Wise в онлайн-опитуванні 1845 дорослих ірландців, опитаних наприкінці червня та на початку липня, виявила, що країна більш-менш розділена щодо членства в НАТО - 52% респондентів підтримують вступ країни до НАТО.

В той самий час, хоча 48% відсотків і проти членства в Альянсі, але більше половини з них ствердно відповіли, що не бачать у нейтральному статусі гарантії більшої безпеки в майбутньому.

І одночасно 54% респондентів підтримали залучення Ірландії до майбутнього проєкту "армії ЄС", якщо він таки буде розвиватися.

Також загалом змінилися пацифістські настрої ірландців - зараз більше 60% підтримують радикальне збільшення оборонних бюджетів для захисту державу (і всього 10% кажуть про те, що поточні бюджети завеликі.

То чи буде Ірландія вступати в НАТО? 

Наразі прогнозувати вкрай складно - це лише перше опитування, і попереду ще багато роботи. На цей час жодна з основних партій не висловлювалася стосовно північноатлантичного порядку денного, проте таке опитування вже вказує на те, що тематика НАТО стане важливою частиною майбутньої передвиборчої гонки.

Так чи інакше, але зміни очевидні - все менше ірландців бачать у нейтральності безпеку, і з огляду на російські агресії та провокації прихильників НАТО ставатиме дедалі більше.

Як виявляється, Росія таки має міжнародний вплив - вона не лише власних сусідів просуває в бік членства в НАТО, а ще й стійких нейтральних пацифістів може "переконати".

Олександр Краєв, експерт Ради зовнішньої політики "Українська призма"