Ще чотири роки тому фото Карлеса Пучдемона прикрашали перші шпальти світових видань, однодумці пишалися його мужністю, йому пророкували велике майбутнє.

Цей каталонський політик після того, як очолив уряд Каталонії, став іконою тамтешніх сепаратистів, що прагнуть від'єднання від Іспанії свого регіону, центр якого розташований у Барселоні, та проголошення нової держави, що стала би домом для представників каталонської нації.

Далі був "референдум про незалежність", статус та результати якого кожна зі сторін трактувала протилежним чином; кримінальне переслідування Пучдемона; його втеча з країни та оголошення у розшук; потім - обрання у Європарламент. Цієї осені Карлес Пучдемон повернувся до новин: його затримали на Сардинії за іспанським запитом про екстрадицію, але суд відклав рішення по суті та дозволив політику вільно подорожувати.

Втім, якби не ці новини, екслідер сепаратистів продовжив би рух до політичного забуття.

У чому ж причина?

Річ у тім, що його учорашні соратники ще у рік "спроби референдуму" почали розуміти, що Карлес геть не скидається на месію. Що він насправді боїться наслідків своїх не завжди обдуманих кроків. Це стало початком завершення його на той момент вдалої "сепаратистської кар'єри".

Обличчя руху за незалежність

Пучдемон - колишній журналіст з Жирони, який став політиком у 2006 році. Пізніше він став мером Жирони, а у 2016 році 70 голосами "за" та 63 голосами "проти" Карлеса Пучдемона обрали президентом Женералітату, тобто уряду Каталонії.

Політична партія "Конвергенція та єднання", під прапорами якої майбутній "заколотник" пішов у політику, мала за мету отримання для регіону Каталонії максимально можливої автономії у Іспанії. Оскільки королівство Іспанія є федерацією, де різні регіони можуть мати різний рівень автономності, це прагнення було законним.

Однак з часом його дії явно вийшли за межі Конституції.

Від початку політичної кар'єри Пучдемон публічно висловлював негативне ставлення до усього, що відбувається у Іспанії - мовляв, Каталонії треба жити своїм розумом.

Отримавши посаду, він ще більше радикалізувався (Пучдемон тоді ще був сміливий!), проводив сепаратистську політику та відкрито декларував, що його головна мета - зробити Каталонію незалежною та вільною.

Цікаво, що центральна влада у Мадриді спершу не надто активно цьому протидіяла, мабуть, не усвідомлюючи загрози. Аж ось, як грім серед ясного неба, 6 вересня 2017 року парламент Каталонії оголосив про проведення референдуму за незалежність. Це рішення призупинив Конституційний суд Іспанії (як неконституційне), але організатори дійства, на чолі з Пучдемоном, все одно провели всенародне голосування, причому дуже швидко, вже 1 жовтня.

За незалежність Каталонії проголосували 90,09% каталонців, проти - 7,87%.

Але тут треба зазначити, що ці цифри не мають вводити в оману. Це не означає, що майже усі тамтешні мешканці прагнуть відокремлення.

Це місцева специфіка: у Каталонії і раніше проводили "консультативні опитування" про відокремлення, що відбувалися, по суті, за процедурою референдуму, але в іншому статусі. Щоразу на них приходили тільки прибічники відокремлення, а інші ігнорували голосування. Схоже, те саме сталося і у жовтні 2017 року, коли на дільниці прийшло лише 42,3% виборців.

Усі опитування свідчили, що прибічників та противників відокремлення від Іспанії - приблизно порівну.

Варто також відзначити, що й цей незаконний референдум проводився не в усіх населених пунктах та з численними порушеннями, а голосування супроводжували зіткнення його учасників голосування з цивільними гвардійцями, яких перекинули до Каталонії за рішенням центральної влади. Протягом референдуму національна поліція та цивільна гвардія застосовували силу проти учасників референдуму. Натомість Автономна поліція Каталонії (Mossos d'Esquadra) фактично бездіяла, продемонструвавши таким чином підтримку сепаратистських настроїв у регіоні.

А на Пучдемона багато хто тоді дивився як на сміливця, що готовий йти до кінця.

Падіння "лідера"

Варто ще раз наголосити, що у Каталонії справді є значна підтримка руку за незалежність. Для когось це світоглядне питання (каталанська мова є відмінною від іспанської; є ті, що ідентифікують свою національність як "каталонську"). Хтось послуговується радше економічними аргументами (Каталонія - багатий регіон, що є одним із наповнювачів бюджету Іспанії, і голоси на кшталт "досить годувати..." є вагомими).

Однак так далеко, як у жовтні 2017 року, прибічники відокремлення ще не заходили. Багатьом тоді здавалося, що наступним кроком стане проголошення незалежності Каталонії.

Однак у найвідповідальніший момент Пучдемон вирішив бути обережнішим.

Він зробив заяву про потребу домовитися з Мадридом, що звучала наступним чином: "Представляючи парламенту та нашим громадянам підсумки референдуму, приймаю мандат перетворити Каталонію на незалежну державу у формі республіки. З такою ж урочистістю пропоную парламенту призупинити дію декларації про незалежність (Каталонії. - ЄП), аби протягом наступних тижнів розпочати діалог із Мадридом, без якого досягнути узгодженого рішення неможливо".

Тобто наче і задекларував незалежність, а наче й призупинив, такий собі правничий виверт.

У цей момент Пучдемон вперше постав боягузом в очах своїх прибічників та тих, хто прагнув незалежності.

Прем'єр-міністр Іспанії Маріано Рахой відчув сумніви й слабкість Пучдемона та надіслав йому офіційного листа, в якому встановив дедлайн для відповіді: "То ви проголошуєте незалежність чи ні?".

Це ж питання немов висіло в повітрі, його ставили собі усі ті каталонці, що проголосували на референдумі, його щодня ставили Пучдемону журналісти. І що довше на запитання не було чіткої відповіді, то більше сепаратисти втрачали підтримку. Тому коли 27 жовтня - майже за місяць після оголошеного незаконним референдуму - більшість каталонського парламенту нарешті проголосувала за незалежність, це прозвучало слабко.

Офіційний Мадрид відреагував моментально. В хід пішла стаття 155 Конституції Іспанії, яка дала можливість запровадити пряме управління автономією з Мадрида. Далі каталонське керівництво разом із парламентом були розпущені, а дострокові автономні вибори призначили на 21 грудня.

Гарант Конституції король Феліпе звернувся до іспанців із такою промовою: "Конституційний порядок має бути відновлений на усій території країни. Дії місцевої влади Каталонії говорять про неприпустиму нелояльність. Намагаючись зломити єдність та національний суверенітет Іспанії, вони чітко поставили себе за межами закону та демократії. Своєю безвідповідальною поведінкою вони ставлять під удар економічну та соціальну стабільність Каталонії та всієї Іспанії".

Іспанці повірили вчасній заяві молодого короля.

Дісталася вона й свідомості сепаратистів, чиї позиції танули на очах.

Тим часом Пучдемон остаточно перелякався. Привід для цього був - Мадрид не приховував наміру арештувати лідера автономії, як і усіх його соратників-сепаратистів. Тож замість роботи у звичному режимі, як він і обіцяв виборцям, Пучдемон поїхав у невідомому напрямку та об'явився тільки 30 жовтня.

У Брюсселі.

В європейській столиці, втім, на нього дивились як на людину, яка дуже сильно заплуталася, яка не знає, як правильно закінчити цю гру, і не викликає підтримки.

Утім, Карлес на залишках свого політичного капіталу зумів обратися до Європейського парламенту та, як наслідок, отримати імунітет.

Натомість частина лідерів каталонських сепаратистів натомість повернулися до Іспанії, де їх судили за проведення незаконного референдуму та державний переворот і багатьох визнали винними. Отже, поки Пучдемон був у безпеці і для когось навіть лишався "лідером у вигнанні", інші відсиджували термін за ґратами.

Чому ж на місце Пучдемона не прийшли нові гравці? Відповідь дещо несподівана.

 Незалежність вже не в моді?

Формально партії, що схильні підтримувати незалежність, і досі є популярними.

На виборах 2017 року у Каталонії перемогу знову здобули три політсили, що виступають за незалежність, які разом отримали 70 із 135 місць у новому парламенті. 14 лютого 2021 року у регіоні знову відбулися вибори, і знову перемогла коаліція партій, що виступають за незалежність Каталонії.

Попри це, чітко простежується затишшя сепаратизму.

Нові вибори хоч і демонструють значну підтримку сепаратистів, але при цьому вони поводяться значно помірніше у порівнянні з попередньою владою.

Єдиною помітною протестною дією була спроба регіонального парламенту знову обрати лідером регіону Карлеса Пучдемона, або ж одного з ув'язнених на той час політиків-сепаратистів, Жорді Туруля - однак обидва цих рішення заблокував Мадрид.

Річ у тім, що ідея здобути незалежність за будь-яких умов вже не така популярна.

У 2017 році Пучдемон не дарма намагався провести референдум якнайшвидше (підготовка до нього оголошена 7 вересня, а вже 1 жовтня відбулося голосування). Це звело до мінімуму дискусію про наслідки такого кроку.

А ці наслідки - непересічні.

Перспективи вилетіти з ЄС (а нова держава не отримує членство в союзі автоматично!), втратити офіси великих компаній, загострити внутрішнє протистояння та пожертвувати економікою виявились зовсім непривабливими для каталонців.

Тому сьогодні тема незалежності Каталонії вже не є такою актуальною, як декілька років тому. 11 вересня 2021 року вперше в історії, за останнім дослідженням NC Report для газети LA RAZÓN, 80% іспанців відмовились виходити на маніфестації в Національний день Каталонії (La Diada), аби продемонструвати свої права та свободи, і лише 13,6% опитуваних мали намір взяти в них участь.

У опитуваннях із прямим запитанням "чи підтримаєте ви проголошення незалежності Каталонії" від 2019 року стало більше тих, хто відповідає "ні" (до того, з кінця 2017 року, прибічники незалежності були у відносній більшості). А в останній рік деякі опитування почали показувати розрив у 10% на користь єдиної Іспанії.

Та зовсім вбивчим є інший показник: лише 10,5% опитуваних хотіли б знову бачити Карлеса Пучдемона на посаді глави регіону.

Ще одна поразка Пучдемона відбулася в Брюсселі: уже в березні-2021 Європарламент позбавив імунітету Карлеса та його соратників-втікачів. 24 вересня Пучдемона затримали на Сардинії на підставі іспанського ордера. І хоча зрештою суд відклав рішення про його екстрадицію до завершення судової тяганини, яку екслідер сепаратистів веде з Брюсселем - не багато сумнівів, що рано чи пізно Пучдемон опиниться в Іспанії. А там на нього чекає суд за порушення Конституції та ув'язнення.

І далеко не факт, що його засудження матиме наслідком народне обурення чи протести. Адже ті, хто прагнуть незалежності Каталонії і готові відстоювати своє право, мають свою претензію до колишнього лідера через те, що у 2017 році той не використав історичний шанс, втративши його суто через власну слабкодухість і невпевненість.