27 жовтня італійський Сенат з танцями та аплодисментами у виконанні депутатів-правоцентристів провалив голосування за закон проти гомофобії та трансфобії. Цей закон у листопаді минулого року підтримала нижня палата італійського парламенту, але завершити законодавчий процес не вдалося.

Отже, Італія, разом з Угорщиною та Польщею, лишається третьою країною в Євросоюзі, яка не має відповідного закону та парламент якої виступає проти його ухвалення. Провал голосування відкладає це питання щонайменше на пів року, але головне - такий результат має мобілізувати правих напередодні дуже важливого обрання президента Італії.

Втім, таке місце Італії у Європі до вподоби не всім. Провал голосування щодо цього законопроєкту викликав і масові протести.

Тож італійська політика, і без того багата на скандали, отримала чергову тему, що розколює суспільство.

Провал з історією

Вперше проєкт закону, який трактував гомофобію як дискримінацію, запропонували (і відхилили) у парламенті Італії у далекому 1996 році: його автором був депутат Нікі Вендола від "Комуністичної відбудови". Згодом парламент кожного скликання намагався у той чи інший спосіб працювати над законом, але щоразу без успіху.

Здавалося, що цього разу закономірність перерветься.

У травні 2018 року з'явився новий законопроєкт проти транс- та гомофобії, або "Проєкт закону Дзана", за прізвищем автора, депутата від Демократичної партії Алессандро Дзана, представника асоціації Arcigay. Довгий час проєкт лежав без руху, і це видавалося природним, адже 2018 року парламентська більшість складалася з правих популістів "Ліга" Маттео Сальвіні та лівих популістів "Рух 5 зірок", які особливо не переймаються питаннями дискримінації та гомофобії.

У жовтні 2019-го, коли змінився склад парламентської більшості і місце "Ліги" зайняла проєвропейська лівоцентристська Демократична партія (PD, Partito Democratico), закон все ж потрапив на розгляд парламентської комісії, хоча й там стикнувся з проблемами. Проти нього виступали праві партії - "Ліга", Fratelli d'Italia ("Браття Італії") та партія Сільвіо Берлусконі Forza Italia ("Італіє, вперед").

Каменем спотикання стали дві запропоновані норми закону.

Ключова правка: визначення категорії "гендеру". Законопроєкт передбачав внесення поправок до статей кримінального кодексу, де поруч з відповідальністю за дискримінацію за расою, етнічною приналежністю та релігією вводилися додаткові пункти можливої дискримінації: за статтю, гендером, сексуальною орієнтацією, гендерною ідентифікацією та інвалідністю.

Друга норма, що викликала суперечки - обов'язкове запровадження у школах "Дня проти транс- та гомофобії".

Папа Римський проти "інстаграмерів"

Влітку до обговорення закону приєднався Ватикан, який вимагав переглянути вищезазначені пункти закону, адже вони суперечили релігійній католицькій доктрині. На думку Святого престолу, закон порушував свободи та права католицьких вірян.

І це не була проста занепокоєність.

Уперше в історії республіки Ватикан відправив офіційну ноту до парламенту Італії та відкрито втрутився у законодавчий процес.

Одночасно діяли ті, хто виступав за зміну законодавства.

Алессандро Дзана та його проєкт підтримали ікони італійської молоді: інстаграм-інфлюенсери, співаки та актори, що привернули увагу молодих виборців до законопроєкту та до політики загалом.

Та хоча лист з Ватикану став прецедентом сучасної Італії, вплив католицької церкви на політику республіки, звісно ж, мав місце й раніше.

У 2016 році була схожа ситуація навколо закону про одностатеві союзи та всиновлення дітей одностатевими парами; противниками цього були католицькі виборці та правоцентристські партії, які представляють їхні інтереси.

Втім, тоді церква програла. У 2016 році такий закон ухвалили, хоча й з обмеженням процедури усиновлення дітей одностатевими парами. Причому визнання одностатевих союзів, що доповнили існуючі в Італії форми шлюбу (церковний та цивільний), парламент підтримав з шаленим запасом голосів: у Сенаті 173 депутати проголосували за, 73 - проти; у Палаті представників закон підтримали 372 парламентарі й лише 52 були проти.

Одним з аргументів, що переконав італійських парламентарів, стало рішення Європейського суду з прав людину: у 2015 році він визнав, що італійське законодавство, яке забороняє ЛГБТ-парам утворювати родини, порушує Європейську конвенцію з прав людини.

(Про аргументи Суду, а також про відмінність між "шлюбом" та "партнерством" читайте у статті ЛГБТ святкують перемогу в Страсбурзі: рішення, що змінює Європу та Україну)

Блок від "своїх"

Ще рік тому здавалося, що Італія піде вже протореним шляхом.

У листопаді 2020 проєкт закону підтримала нижня палата парламенту (265 голосів "за", 193 - "проти"), і закон переходить у Сенат, до верхньої палати. Це голосування було таємним, але деякі депутати від Forza Italia Берлусконі висловилися публічно про свою підтримку, тому багато хто чекав на позитивний сценарій голосування в Сенаті, попри те, що верхня палата парламенту має дещо інший склад сил.

Закон застряг на розгляді в Сенаті майже на всю зиму. На це вплинули друга хвиля пандемії, становлення нового уряду та зміна політичного лідера Демократичної партії - на місце Ніколи Дзінгаретті приходить Енріко Летта, адженда якого виводить закон проти транс- та гомофобії у пріоритети. І це, здавалося б, мало додати голосів на підтримку ініціативи.

Та сталося інакше. У тому числі з боку демократів, нинішніх та колишніх.

Сенат відхилив пропозицію. За неї проголосував 131 сенатор, проти - 154.

Голосування у Сенаті також відбувалося у таємному режимі, тож про тих, хто виступив проти, відомо лише з джерел, за заявами окремих сенаторів та за "внутрішніми підрахунками".

Forza Italia, попри очікування, не дала голосів. Кілька сенаторів від Демпартії, від яких чекали голосування "за", теж висловилися проти. Але головне - те, що закон вирішили "завалити" соратники експрем'єра Італії Маттео Ренці (донедавна члена Демпартії, а тепер лідера новоствореної партії Italia Viva).

На попередньому голосуванні Italia Viva одностайно підтримала закон, але згодом вирішила змінити позицію.

Це голосування, втім, може мати серйозні наслідки для політичної карти Італії.

Вже наступного дня після провалу антидискримінаційного закону лідер демократів Енріко Летта заявив, що, зважаючи на "політичну зраду" партії Маттео Ренці та деяких представників "Руху 5 зірок", лівоцентристській коаліції доведеться провести серйозну внутрішню роботу, аби вийти на парламентські вибори у 2023 році "з надійними союзниками".

Летта сподівається збільшити підтримку своєї партії на "антидискримінаційній історії".

Лівоцентристи вважають, що провал закону не відображає справжніх настроїв у суспільстві. І не виключено, що вони праві: вже наступного дня після провалу закону десять тисяч прихильників "закону Дзана" у Мілані вийшли на мирний протест. До Мілана приєдналися Рим, Турин, Болонья і Флоренція.

За законом, Сенат зможе повторно повернутися до розгляду антидискримінаційного закону лише за шість місяців, а тим часом категорії італійців, про яких йшлося в проєкті, знову не отримають належного захисту від дискримінації та агресії. Але з точки зору політики важливо ще й те, що всі ці шість місяців у прибічників закону буде привід критикувати правих та правоцентристів, звинувачуючи їх у тому, що їхні дії відкидають Італію в минуле і ставлять її в один ряд з урядами Угорщини та Польщі, які мають у Брюсселі дедалі гірший імідж.

Перетягування каната впливу між політичними силами та заяви лідерів після кожного раунду підігрівають атмосферу напередодні голосування за майбутнього президента Італії, яке відбудеться в січні 2022 року.

Хоча Італія і є парламентсько-президентською республікою, саме перед президентом стоїть завдання вирішення внутрішніх політичних криз, коли в парламенті розпадається більшість. Чинному президентові Серджо Маттареллі за свою семирічну каденцію доводилося двічі вирішувати політичні кризи - влітку 2018 і взимку 2020-го, остання привела в крісло прем'єра технократа Маріо Драгі з проєвропейськими прогресистськими настроями.

А виходячи з поляризації політичного дискурсу, нова криза може бути вже не за горами.