Отношения Рима и Парижа значительно ухудшились с начала каденции итальянского "желто-зеленого" правительства. Какие последствия будет иметь сенсационный отзыв из Италии французского посла? (укр.)

"Це неповага до демократичного вибору французів, зроблена доброзичливим і союзним народом", - такими словами МЗС Франції пояснило рішення відкликати свого посла в Римі Крістіана Массе. І хоча рішення про повернення посла вже прийнято, проблеми залишаються.

Востаннє подібний дипломатичний скандал відбувався ще в далекому 1940 році - після оголошення Королівством Італії війни з Францією.

Цього разу відносини двох засновників ЄС значно погіршилися з початку каденції італійського "жовто-зеленого" уряду у 2018 році, але останньою краплею стала зустріч віце-прем'єра Італії та одночасно очільника партії "Рух 5 зірок" Луїджі ді Майо з Крістофом Шалансоном - представником "жовтих жилетів", який планує обиратися до Європейського парламенту.

Курс на конфлікт

Першим кроком "розбрату" стало те, що вирішення міграційної кризи по-різному трактується Францією та Італією.

Новий уряд Італії, зокрема міністр внутрішніх справ Маттео Сальвіні, проголосив посилення міграційної політики та боротьбу із нелегальними мігрантами. Відповідно, 12 червня 2018 року Італія відмовилася приймати 629 нелегальних біженців з судна Aquarius, врятованих у Середземному морі організацією SOS Méditerranée, і хотіла перенаправити їх до французьких берегів.

Цікаво, що з подібною вимогою до європейських партнерів звертався й Марко Мінніті - попередник Сальвіні на посаді глави МВС Італії. Статистика для італійців у той період була дуже невтішна: протягом першої половини 2017 року до Європи потрапили більше 116 тисяч мігрантів, з яких майже 83% опинилися на узбережжі Італії.

Однак запит Мінніті був відхилений, оскільки відповідно до права на порт-притулок кораблі, на борту яких присутні ті, хто зазнав катастрофи, повинні бути допущені в порт.

Те, що питання нелегальною міграції потребує негайного врегулювання, розуміли усі італійські політичні сили, але найбільш вдало до популяризації власних кроків поставилася саме "Ліга". Отже, одним із передвиборчих гасел "Ліги" та самого Маттео Сальвіні було "Ні нелегальній міграції", яке він почав виконувати з перших днів правління "жовто-зеленої" коаліції.

І це спрацювало - рейтинг Маттео Сальвіні серед італійців почав невпинно зростати.

Уже в лютому 2019 року майже 34% італійців віддали б перевагу "Лізі" та безпосередньо самому Маттео Сальвіні, якби вибори в Італії відбулися цього місяця. Крім того, помічаємо подвійне зростання прихильності італійців до "Ліги" у порівнянні з результатами у березні 2018 року, коли відбулися вибори - лише 17,4%.

У свою чергу лише 23,3 % італійців підтримали б "Рух 5 зірок" та 17,5 % - Демпартію.

Лівія розбрату

"Міграційна" тематика обрана Сальвіні та "Рухом 5 зірок" не випадково.

Італійці мають за що сердитися на французів протягом тривалого періоду. Так, у 2011 році італійці не зрозуміли крок Ніколя Саркозі провести без їх відома операцію щодо бомбардування Лівії та повалення режиму Муаммара Каддафі. Наразі збройні угруповання контролюють значну частину території цієї країни, а визнаний міжнародним співтовариством тимчасовий уряд країни має обмежений вплив.

Для Італії безпосередньо такі дії означали, що її довготривалий економічний вплив на Лівію було знищено. Результатом цього стала численна кількість мігрантів, що почали осідати на півдні Італії.

Проте не тільки мігранти цікавлять італійців у цій країні.

Цінність Лівії - у наявності покладів нафти та газу. Відповідно, безперервний конфлікт у Лівії пов'язаний, перш за все, з боротьбою за доходи від експорту нафти та газу.

Італійці мали виняткові угоди співпраці з Каддафі, а наразі хочуть поновити там своє енергетичне панування, починаючи з терміналів гіганта Eni. Крім того, Лівія готується до президентських виборів навесні 2019 року, і цей шанс хочуть використати як італійці, так і французи для поновлення свого економічного панування в регіоні. Отже, численні поїздки Маттео Сальвіні та Енцо Моаверо Міланезі (міністр закордонних справ Італії) у 2018 році є доказом цього.

А домовлятися італійцям треба прагматично та обережно, адже наразі в Лівії діють одразу три уряди.

По-перше, це ісламські сили, що виступили у 2011 році проти Каддафі, панують на південному заході Лівії, в околицях Тріполі, та сформували Новий загальний національний конгрес.

По-друге, південний схід Лівії перебуває під контролем палати представників і Лівійської національної армії під керівництвом генерала Халіфа Хафтара, які користуються підтримкою Єгипту і Саудівської Аравії.

Третя влада в країні - уряд національної єдності, що його очолює лівійський політик Фаїз Сарадж.

Італія спробувала представити власне бачення розв'язання проблем у Лівії та скликала у листопаді 2018 року міжнародну конференцію в Палермо. Конференція мала підтримати план, запропонований спеціальним посланником ООН по Лівії Гассаном Саламе. Цей план відрізняється від плану, узгодженого в травні 2018 року в Парижі.

У форумі в Палермо взяли участь прем'єр-міністр Італії Джузеппе Конте, а також представники 30 держав та міжнародних організацій. Проте шанси на успіх були невеликі, оскільки багато впливових міжнародних акторів вирішили не брати участь: не приїхали Дональд Трамп, Еммануель Макрон, Ангела Меркель та Владімір Путін. Лівійська делегація теж була не надто представницька.

Це показує, що шанси Франції на врегулювання лівійського питання, а відповідно - на отримання вигідних контрактів є значно потужнішими, ніж італійські.

Передвиборчі стратегії

І нарешті, Італія та Франція є амбітними гравцями у травні 2019 року під час виборів до Європейського парламенту. Однак методи досягнення цієї мети різняться. І тут найголовнішими чинниками є не тільки ідеологія, а й особистість кожного з лідерів політичного руху.

У Франції популістичні сили лівого спрямування ("Нескорена Франція") та правого ("Національне об'єднання") перебувають в опозиції. Але в Італії такі ж сили - "Рух 5 зірок" та "Ліга" - об'єдналися в урядову коаліцію і висловлюють відкриту критику "офіційному Брюсселю".

Отже, італійці та французи вказують на занадто різне бачення щодо майбутнього ЄС: Макрон виступає за поглиблення співпраці у зовнішніх, військових та економічних справах. Натомість Сальвіні та Ді Майо мають лише амбіції об'єднатися з євроскептичними силами Австрії, Польщі та Угорщини, кожна з яких має суперечності з офіційним Брюсселем.

2018 рік також довів, що фактор особистості теж важливий для двосторонніх відносин Франції та Італії.

Коли президентом Франції став Еммануель Макрон, здавалося, що відносини між Францією і Італією будуть поліпшуватися.

Макрон підписав двосторонній договір про співпрацю з Італією у 2018 році. Проте його позиція з підтримки проєвропейських демократичних сил (зокрема, Демократичної партії) стала "каменем спотикання" для "Ліги" та "Руху 5 зірок", що прийшли до влади.

Надалі протягом літа-осені 2018 року Італія та Франція по черзі обмінювалися критичними "люб'язностями" одна щодо одної. І хоча приводи були різні, Маттео Сальвіні та Луїджі ді Майо не оминали можливості критикувати позицію Еммануеля Макрона.

"Протягом декількох місяців Франція була предметом неодноразових звинувачень, необгрунтованих нападів і абсурдних претензій. Не погоджуватися з офіційною позицію - це одне, експлуатувати двосторонні відносини для виборчих цілей - це інше", - йдеться у заяві МЗС Франції.

* * * * *

Міські голови французьких муніципалітетів Саорж, Ла Бріг, Брей-сюр-Руайя, а також італійська Вентімілья (регіон Лігурія) виставили італійський триколор поруч із французьким. Так італійці та французи на локальному рівні демонструють прояви дружби.

Крім того, міський голова Ніцци Крістіан Естрозі рішуче налаштований подолати французько-італійську кризу у відносинах. Він оголосив, що 15 лютого відбудеться мітинг громадян, що вкажуть політикам на їхні помилки.

"Ніщо не може заплямувати наші взаємини, нашу дружбу", - заявляє Естрозі, колишній французький заступник міністра італійського походження.

Цей мітинг символічно пройде на площі Гарібальді у Ніцці, що, на думку його організатора, символізуватиме глибоке єднання.

"Ми не допустимо, щоби будь-яка урядова точка зору зруйнувала таку важливу економічну, соціальну та спільну ідентичність для нашої історії та культури", - пише Естрозі в Twitter.

Автор: Вікторія Вдовиченко, кандидат історичних наук, асоційований експерт Ради зовнішньої політики "Українська призма"