Велкам у реальний світ! «Укрнафта» програла першу інстанцію у Львівському господарському суді, а також апеляцію у Західному апеляційному суді щодо стягнення заборгованості з НПК «Галичина» на суму 9,4 млрд грн.

Ситуація проста, як двері. У 2019-2020 роках менеджмент групи «Приват» в напівдержавній «Укрнафті» відвантажив без грошей нафтопродуктів на суму 4,8 млрд грн тому ж приватівському НПК з відтермінуванням на 90 днів, а потім пролонгував ще на 3 роки.

Уявіть собі абсурд: нафтова компанія сама не може продати пальне, тому змушена звернутись до сторонньої організації та ще й заплатити за це.

Це при тому, що в менеджменті «Укрнафти» тоді працювали колишній віцепрезидент «ТНК-Україна» Фелікс Луньов і його підлеглий Олег Гез на посаді голови «Укрнафти» із зарплатнею $500 тис. на рік, які свого часу продавали мільйони тонн нафтопродуктів як на експорт, так і на внутрішньому ринку.

Також поки невідомо, як такі унікальні угоди погоджувала сформована за найвищими міжнародними стандартами та відповідно до передових корпоративних практик наглядова рада «Укрнафти»?

Зрозуміло єдине - грошей «Укрнафта» очікувано не отримала. Більш того, ті гривні як мінімум девальвували пропорційно до курсу долара, тобто у півтора раза. До речі, така участь спіткала й решту десятків мільярдів гривень, які було виведено з «Укрнафти», починаючи з 2014 року.

У суді «Укрнафта» вимагала накласти арешт на майно «Галичини», але суддям це здалось занадто суворою вимогою, яка порушує права відповідача. Ще раз, не вилучити або забрати майно, а просто його знерухомити на період розгляду справи по суті. Судячи з того, що «нарєшали» обидві інстанції, позиції «Привату» у західній частині судової системи країни міцні. Ось тільки цікаво, де ж той «укрнафтівський» адмінресурс?

Але історія з «Галичиною» видалась мені цікавою ще з однієї причини. Якщо уявити, що завод за борги потрапляє до «Укрнафти» (хоча цей металобрухт не коштує й п'ятої частини тих «позовних» грошей), це відкриває цікаву перспективу.

Справа в тому, що війна повністю змінила систему координат на паливному ринку. Зникли дешеві російські й білоруські нафтопродукти, а отже, внутрішній виробник після відновлення буде конкурувати з дорогим європейським імпортом. Іншими словами, заробляти набагато більше.

Це вже довели міні-НПЗ, які попри примітивну технологію переробки отримали рекордні прибутки у 2022-2023 роках (зараз для них взагалі почався золотий дощ, бо ще додалося підвищення «паливних» акцизів і ПДВ, яких «мініки» ніколи не платили).

Отже, в перспективі українські НПЗ матимуть швидку окупність інвестицій, і це - шанс відродити цю галузь, яка ледь жевріла, а потім була добита російськими ракетами.

Потенційно в орбіту державного оператора може потрапити й націоналізований Одеський НПЗ, а точніше те, що від нього залишилось після дбайливого нагляду з боку орлів Авакова-Пашинського, які фактично захопили підприємство після Революції гідності. До речі, команда «Привату» також узяла участь у звільненні Одеського НПЗ від зайвих активів на кшталт сировини й пального, яке там залишилось на мить захоплення. Заплатили швидко й живими грошима, без відтермінування на 3 роки.

Зараз розглядається варіант передачі АРМА Одеського НПЗ заводу «Укртатнафта», рештки якого перебувають під управлінням «Укрнафти». Не знаю, навіщо це команді Корецького, адже, крім витрат на охорону тих руїн, розраховувати там нема на що - все розграбовано. Навіть у перспективі ОНПЗ є дуже проблемним через особливості розташування фактично у межах Одеси й багато інших нюансів.

Дрогобич на цьому тлі виглядає набагато перспективнішим. Він логістично не конкурує з Кременчуком, має нафтопровід з Південного, є можливості для збільшення виробництва. Щоправда, наразі незрозуміло, хто там буде працювати? За 15 років простою втрачені залишки технічного персоналу, який і тоді вже був здебільшого немолодим. Нових фахівців немає, бо хто їх готуватиме, якщо нема де працювати?

Взагалі відродження НПЗ - дуже цікава тема, впевнений, що нею можуть зацікавитись і приватні (в гарному сенсі слова) компанії з сектору видобутку або продажу пального. Наприклад, та ж ОККО, яка має доступ до міжнародних кредитних ресурсів.

Що ж стосується «Привату», то після всього, що з ним зараз зробили, я загалом сумніваюсь у будь-яких інвестиціях з того боку. Пишуть про ту скандальну дорогу від Буковелю начебто до нового курорту. А це сотні мільйонів доларів. Але чомусь здається, що йдеться швидше про елементарний розпил бюджетних грошей на тій дорозі, ніж про новий курорт. Хоча, можливо, у пана Палиці, який начебто одноосібно володіє «Буковелем», таких проблем, як у Ігоря Валерійовича, немає.