Путін провів перший цьогорічний публічний захід. Приурочений він був до 80-річчя прориву блокади Ленінграда. Тому головну ідею вистави було неважко передбачити: мовляв, у ролі заблокованого ворогом Ленінграда зараз виступає вся Росія, але, як і тоді, "перемога неминуча". Саме такий вислів і вжив Путін, намагаючись навіяти росіянам оптимізм.

Новий російський міф: "третя хвиля західної навали"

Напередодні приїзду Путіна до Санкт-Петербурга російські медіа, ТГ-канали та z-блогери змагалися у прогнозах: що ж такого скаже їхній "цар", щоб підбадьорити росіян і налякати "підступний Захід". Ці очікування загалом мали свій ґрунт. Досить довгий час Путін уникав публічних заходів. У грудні він скасував традиційну прес-конференцію за підсумками року, скасував виступ з посланням федеральним зборам і навіть щорічну зустріч з олігархами також скасував. Тому логічно було очікувати, що якщо він затіяв спектакль, присвячений 80-річчю прориву блокади Ленінграда, то там будуть сказані якісь особливі слова.

У принципі, що стосується міфотворчості, то цю частину завдання можна вважати більш-менш виконаною. Путін не лише провів паралель між нинішньою Росією та блокадним Ленінградом. Це ототожнення було йому потрібне для того, щоб поставити знак рівності між нинішньою Європою, яка підтримує Україну, і континентальною Європою 80 років тому, яка перебувала під контролем Гітлера та союзних йому режимів. "У блокаді Ленінграда брали участь і чинили злочини представники дуже багатьох європейських країн. Ми ніколи раніше через певну толерантність і для того, щоб не псувати відносини, не псувати фон наших відносин, про це не говорили", - заявив Путін.

Ще далі пішов міністр закордонних справ РФ Сергій Лавров, який також 18 січня провів у Москві прес-конференцію, присвячену підсумкам минулого року. "Так само, як Наполеон мобілізував практично всю Європу проти Російської імперії, як Гітлер мобілізував і захопив, поставив під рушницю більшість європейських країн і кинув їх проти Радянського Союзу, зараз США сформували коаліцію практично з усіх європейців, що входять до НАТО та членів ЄС, з тим самим завданням - остаточного вирішення російського питання", - заявив він.

Загалом, Кремль всерйоз зайнявся просуванням нового російського міфу - про "третю хвилю західної навали". Призначений цей міф насамперед для внутрішнього вживання, щоб викликати у росіян патріотичне бажання мобілізуватися на війну. Мовляв, перша навала, наполеонівська, підняла народ на вітчизняну війну, друга, гітлерівська, - на велику вітчизняну, а тепер іде третя навала, байденівська, і вона має підняти народ на ще грандіознішу, супер-пупер вітчизняну війну. Та й війна зараз йде на території, яку Росія оголосила своєю, тому Кремль переконує росіян, що вони зобов'язані стати на захист країни від зовнішньої агресії.

"Пропозицій серйозних ми поки що не бачимо"

Усі ці пафосні заяви, за законами жанру, мали отримати продовження у вигляді загроз "американським загарбникам". Щось чергове про ядерну бомбу та надзвукову зброю, з ультиматумом про повернення НАТО у кордони 1997 року. Цілком ймовірно, що у початковому сценарії таке продовження було написано. Але Путін передумав лякати Джо Байдена.

Усі його казки про "неминучу перемогу" обмежувалися сюжетом "спеціальної військової операції" проти України. І навіть у рамках цього сюжету Путін не сказав нічого нового - він не наважився ні запровадити військовий стан, ні оголосити повномасштабну мобілізацію, ні хоча б перейменувати СВО на війну. І це при тому, що міф про спеціальну операцію дуже заважає новому міфу про супер-пупер вітчизняну війну.

Причина, ризикнемо припустити, у тому, що Путін перейшов від стадії гніву до стадії торгу. Як відомо, п'ять стадій примирення з неминучим - це заперечення, гнів, торг, депресія, прийняття. І неминуче для Путіна це, звичайно, не перемога, а поразка. Спочатку він це заперечував (і це було для нас добре - він більше півроку зволікав з оголошенням часткової мобілізації, бо сподівався на легку перемогу). Потім він перейшов на стадію гніву і став зображати з себе навіженого з ядерною кнопкою в руці, щоб всі злякалися і почали його задовольняти. Але ці спроби вже нікого не вражають і викликають лише сміх. Тому Путін не став озвучувати нових погроз, а змусив говорити Лаврова.

Зазначимо, що російському МЗС довелося терміново міняти свою позицію. Лише кілька днів тому, 13 січня, в МЗС РФ заявили, що мають нову умову для переговорів з Україною: відсутність "західних посередників". Директор другого департаменту країн СНД МЗС РФ Олексій Поліщук наголосив, що переговори з Україною мають бути прямими. "І це було б найкращим варіантом, оскільки, як показує практика, західні посередники часто переслідують власні цілі та намагаються впливати на переговори, діючи не для врегулювання конфлікту, а у власних політичних та економічних інтересах", - пояснив він.

Однак 18 січня Лавров заявив, що російська сторона не збирається вести жодних переговорів з президентом України Володимиром Зеленським. За словами Лаврова, переговори можливі лише з Заходом, але з боку Заходу подібних пропозицій не надходило. "Вся ця балаканина західна про те, що "вони-то готові, а ось ми..." - це все від лукавого. Ми будемо готові на будь-які серйозні пропозиції відповісти, але пропозицій серйозних ми поки не бачимо", - поскаржився він.

Отже, замість лякати Байдена, Путін вустами Лаврова просить про переговори. Попереду ще довгий шлях. І дуже важливо, щоб США не дали Путіну надію щось виторгувати на переговорах. Чим швидше ця надія помре, тим швидше проходитимуть наступні стадії - депресія та прийняття.