У нас есть два варианта. Проводить реформы, тогда нам помогут ЕС, МВФ и Мировой банк. Или танцевать под дудку РФ. Но тогда не будет Украины (укр)

У статті, що з'явилася на сайті представництва Європейської комісії у Києві, високий представник ЄС із закордонних справ і політики безпеки Жозеп Боррель наголосив, що Європейський Союз не благодійна організація або банкомат. І що найкращий спосіб підтримати Україну для європейців - це допомогти у реформуванні країни.

Боррель, який нещодавно побував в Києві, відверто сказав про це українському президенту Володимиру Зеленському. І, звичайно, не приховав занепокоєності європейських друзів України у зв'язку із сповільненням реформування держави. Так що розмова на майбутньому саміті Україна - ЄС буде непростою. І це - дуже добре.

Так, дуже добре, що є ЄС - не банкомат. І що Міжнародний валютний фонд - не банкомат. І що допомогу Україні наші європейські друзі і міжнародні фінансові організації пов'язують із жорсткими умовами реформування країни і не дають можливості українській владі навіть на крок відступити від потрібних реформ.

Потрібних зовсім не Європейському союзу, зовсім не Міжнародному валютному фонду. Потрібних саме українцям. Але й Європейському союзу, і МВФ також потрібних. Бо, ніде правди діти, якщо ти хочеш, щоб тобі повернули гроші, ти маєш робити все можливе, щоб мати справу із успішною і багатою державою, здатною заробити і на свій добробут, і на повернення старих боргів.

Так що можна сказати, що в України і Європейського союзу спільний інтерес - успіх нашої країни. Але успіх через реформи.

Це саме те, що свого часу намагався пояснити радник Володимира Путіна Сергій Глазьєв, коли запитував у тодішнього українського президента Віктора Януковича і прем'єра Миколи Азарова, чи читали вони текст Угоди про асоціацію з Європейським союзом.

Бо Глазьєв точно розумів, що після підписання такої угоди, в Україні не вдасться зберегти авторитарний режим російського зразка, що українській владі доведеться рахуватися з цивілізованим світом, проводити важливі реформи, зменшувати вплив держави в економіці, відмовлятися від послуг олігархічних кланів.

Що Україна вже не зможе бути президентською власністю, навіть якщо сам президент цього бажатиме. І знаєте, Глазьєву вдалося переконати Януковича. Але не вдалося переконати український народ.

Те, що ми зараз бачимо, - це і є важкий, але поступовий процес європейської інтеграції України. Коли від нас вимагають реформ. Вимагають, щоб ми забезпечували ефективне функціонування державних інституцій. Вимагають, щоб антикорупційні органи були незалежні від президентського офісу і олігархів. І я впевнений, що досягнуть свого. Якісь російські пропагандисти скажуть, що це і є "зовнішнє управління". А я скажу, що це просто здоровий глузд.

На сході все інакше. Володимир Путін не вимагає реформ в Олександра Лукашенка, як раніше не вимагав їх у Віктора Януковича. Він просто дає Лукашенку гроші, тільки щоб він ігнорував волю власного народу, тільки щоб він мав можливість розганяти протести, тільки щоб він не дозволяв проведення чесних виборів у своїй країні. Бо ці чесні вибори рано чи пізно призведуть до європейського вибору Білорусі. А значить, і до реальних реформ. І Білорусь може піти зовсім іншим шляхом, ніж тим, яким вона йде сьогодні разом із Росією.

Кажуть що гроші не пахнуть. Ще як пахнуть. Російські гроші пахнуть нафтою, газом і неволею. А гроші європейців і американців - це важко зароблені гроші платників податків, якими з українцями діляться, щоб ми самі могли досягти політичної і економічної свободи й добробуту у власній країні.