США і Росія обговорюють спільні проєкти в Арктиці. Про це говорять джерела ЗМІ, знайомі з перебігом переговорів, і підтверджує один з учасників - керівник Російського фонду прямих інвестицій Кирило Дмитрієв, якого Володимир Путін призначив своїм "спецпредставником з інвестиційно-економічного співробітництва із зарубіжними країнами".

В американській Арктичній стратегії, опублікованій ще за Джо Байдена, йдеться про те, що конфлікт із Заходом змусив Росію поглибити взаємодію з Китаєм, зокрема в Арктиці. Водночас саме Китай, у якого немає прямого доступу в Арктику, названий у стратегії ключовим суперником США в регіоні.

Як далеко зайшла співпраця Росії та Китаю - і яким чином США можуть втрутитися?

Чому саме Арктика?

Танення льодів в Арктиці кардинально змінює економічний ландшафт регіону. За деякими прогнозами, вже до кінця десятиліття в Північному Льодовитому океані може стати можливою цілорічна навігація, що відкриває нові перспективи для розвитку торгових маршрутів і видобутку природних ресурсів.

За даними американської Геологічної служби, в Арктиці, зокрема, можуть бути зосереджені понад 30 відсотків нерозвіданих світових запасів газу (47 трильйонів кубометрів) і понад 10 відсотків нерозвіданих запасів нафти (90 мільярдів барелів). Однак треба враховувати, що в процесі геологічної розвідки ці оцінки будуть уточнюватися.

"Зміна клімату змінює ситуацію, створює нових переможців і переможених, - каже в інтерв'ю DW засновник некомерційного аналітичного центру Arctic Institute Мальте Гумперт. - З'являться економічні можливості. Але виникнуть і проблеми для корінних народів, для місцевого населення, яке живе в регіоні".

Які країни претендують на Арктику

До так званої "арктичної п'ятірки" належать Данія, Канада, Норвегія, Росія і США. Крім них, території за Полярним колом мають Ісландія, Фінляндія і Швеція, однак у них немає значних берегових ліній.

Країни "арктичної п'ятірки" мають право на розробку природних ресурсів у своїх виключних економічних зонах. Вони також входять до Арктичної ради - організації, створеної 1996 року для координації співпраці. Однак у цієї ради немає реальних повноважень.

Крім того, арктичні держави претендують на ділянки шельфу за межами своїх виключних економічних зон. Їхні заявки частково перетинаються, особливо в районі Північного полюса. Формальне рішення має ухвалити Комісія ООН з меж континентального шельфу. Росія і Канада спочатку претендували на 1,2 мільйона квадратних кілометрів шельфу кожна, але потім розширили претензії до двох мільйонів квадратних кілометрів. Данія від імені Гренландії претендує на майже 900 тисяч квадратних кілометрів. Ймовірно, саме цим пояснюється прагнення Дональда Трампа включити Гренландію до складу США. Самі США не ратифікували Конвенцію ООН з морського права, яка регулює процес, тому подати формальну заявку вони не можуть.

Чому США вважають Китай головним конкурентом в Арктиці

В американській Арктичній стратегії йдеться про те, що Росія не зможе фінансувати арктичні проєкти самотужки. Без співпраці із Заходом, зокрема зі США, їй доведеться шукати підтримку в Китаю.

Вашингтон також стурбований військовою співпрацею Росії та Китаю в Арктиці. У стратегії зазначається, що у 2022 і 2023 роках кораблі ВМС Китаю і ВМФ Росії проводили спільні операції в міжнародних водах біля узбережжя Аляски. Крім того, берегова охорона КНР і російська ФСБ підписали меморандум про взаєморозуміння.

У підсумку в новій стратегії Китаю приділено навіть більше уваги, ніж Росії. У документі 2019 року він згадувався, але не був у центрі уваги. А в більш ранніх версіях про нього не йшлося зовсім.

Як Китай проривається в Арктику

Китай офіційно заявив про свої інтереси в Арктиці 2018 року, випустивши документ під назвою "Біла книга з арктичної політики". У ньому Пекін заявив, що ресурси Арктики є надбанням усього людства. Відповідно, і Китай має право їх використовувати. У цьому контексті Китай назвав себе "приарктичною державою".

Відтоді Китай зробив безліч спроб налагодити співпрацю з країнами "арктичної п'ятірки". Однак вони не привели до значних результатів, констатує аналітик Шведського національного китайського центру Патрік Андерссон. Наприклад, у Гренландії спроби Китаю інвестувати в інфраструктурні проєкти були заблоковані Данією з міркувань безпеки.

Більш-менш продуктивні відносини у Китаю є лише з Росією, для якої він є основним економічним партнером. Однак великий проєкт поки що є тільки один: Китай постачав обладнання для будівництва російського проєкту з видобутку газу та з виробництва скрапленого природного газу (СПГ) на Гиданському півострові "Арктик СПГ-2". І навіть цей проєкт останніми місяцями виявився по суті паралізованим - через санкції, запроваджені наприкінці минулого року адміністрацією тодішнього США Джо Байдена.

Як може розвиватися суперництво в Арктиці

Співпраця між Росією і Китаєм в Арктиці ускладнюється відмінністю в підходах, зауважує дослідник зовнішньої політики Китаю Андрій Дагаєв. Китай розглядає Арктику як спільну спадщину людства, тоді як Росія у своїх "Основах державної політики в Арктиці на період до 2035 року" фокусується на "забезпеченні суверенітету і територіальної цілісності".

Теоретично основна конкуренція в Арктиці в майбутньому справді може розгорнутися між США та Китаєм, зазначають фахівці американського дослідницького центру RAND. Якщо після закінчення війни проти України Росія залишиться ізольованою від Заходу, вона може бути змушена піти на поступки Китаю і, зрештою, "віддати йому ключі" від регіону.

Таким чином, США зараз можуть діяти на випередження. Що вони можуть запропонувати Росії? Щонайменше, відновлення старих спільних проєктів. ExxonMobil і "Роснефть" раніше разом розвідували кілька ділянок у Карському морі. У результаті 2014 року було відкрито родовище "Победа" із запасами 130 мільйонів тонн нафти і 500 мільярдів кубометрів газу. Розробці родовища завадили санкції, запроваджені проти Росії у відповідь на анексію Криму.

Так чи інакше, те, що геополітична напруженість зростає, а кооперація в рамках Арктичної ради змінюється відкритим суперництвом, є сумною новиною для регіону. "Геополітика важлива, але вона відволікає від більш довгострокових і, в низці випадків, набагато серйозніших наслідків зміни клімату", - резюмує в розмові з DW політолог з Університету Вікторії в Канаді Вілл Грівс.