Менш ніж три місяці залишилося до парламентських виборів у Грузії.

Вибори 26 жовтня мають дати відповідь не просто про майбутній курс країни на найближчі чотири роки, але й про те, чи стане розрив із Заходом остаточним (чи принаймні, дуже тривалим).

Правляча партія "Грузинська мрія" ставить собі завданням не просто збереження більшості у парламенті, але й здобуття конституційної більшості. Без неї неможливо прибрати з грузинської конституції норму про те, що всі дії урядовців мають відповідати стратегічному курсу на вступ у ЄС та НАТО.

Такі плани виглядають відверто амбіційними, особливо заважаючи на те, що вибори 2024 року вперше пройдуть без мажоритарної складової.

Проте ще донедавна варіант, за яким партія влади змогла б зберегти за собою парламентську більшість - причому без відвертих фальсифікацій, все одно вважався цілком реалістичним.

Але зараз все змінилося.

Як було донедавна?

Особливість грузинських виборів останніх років - значна частина виборців голосує не скільки за когось, скільки проти. І це - один із ключових складових багаторічного успіху "Грузинської мрії".

Адже не так важливо виконувати обіцянки, дані виборцям, достатньо просто лякати поверненням до влади експрезидента Міхеіла Саакашвілі та його партії Єдиний національний рух.

За девять років перебування при владі третій президент Грузії здобув як багато симпатиків, так і ще більшу кількість ненависників, які були готові на все, аби унеможливити його повернення до влади. А з початком повномасштабного вторгнення РФ, у грузинської влади явився ще один аргумент - протиставлення себе "глобальній партії війни", до якої вони відносили насамперед "націоналів".

Виходом із ситуації могла б стати поява "третьої сили" - політиків, не пов'язаних ані з попередньою, ані із нинішньою владою.

Проте досі всі спроби закріпитися у цій ніші закінчувалися провалом.

Жодна з нових опозиційних сил не мала потужної системи інформаційного супроводу, а тому обмежували свою активність столицею та ще кількома великими містами. Як наслідок, жодна з цих партій не мала шансів пройти до парламенту за звичайного виборчого бар'єра - у Грузії він складає 5%.

Єдиним виключенням стали минулі вибори, що відбулися у 2020 році. Тоді, щоб заспокоїти протести у країні, грузинська влада погодилася понизити виборчий барєр до 1%. Проте на нинішніх виборах таких поступок для опозиції "Грузинська мрія" дарувати не збиралася.

Досі єдиною партією, яка всерйоз претендувала на роль третьої сили, стала партія "За Грузію" колишнього прем'єра Георгія Гахарії. Це партія була створена політиком, який був прем'єром за часів правління "Грузинської мрії", проте пішов з партії влади.

Проте і тут, добре показавши себе на виборах 2020 року, ця партія поступово стала втрачати популярність.

Як наслідок, на початку 2024 року грузинська опозиція виглядала як ніколи слабкою. До всіх проблем варто було додати й тривалий конфлікт всередині Єдиного національного руху, який привів до виходу з партії її колишнього очільника Ніку Мелія.

І на додачу, довгий час рейтинги "Грузинської мрії" здавалися тефлоновими. Попри всі скандали, в тому числі - й пов'язані з проросійською політикою, рейтинг партії майже ніколи не падав нижче 40%, а інколи - сягав до 45%.

Такий результат дав всі підстави припускати, що завдяки мандатам, які мали отримати партії, які не пройшли виборчий бар'єр, "Грузинська мрія" має цілком реальні шанси зберегти більшість - нехай не конституційну, але принаймні просту.

Як стало?

Ані гострі заяви західних політиків, ані масові протести довгий час не могли підірвати рейтинги "Грузинської мрії".

Проте схоже, що це вже відбулося.

Соціологічні опитування, проведені Edison Research демонструє безпрецедентний обвал популярності правлячої партії - якби парламентські вибори відбулися завтра, за "Грузинську мрію" проголосували б 32,4% виборців. При цьому цей показник також враховує невелику партію-спойлер "Сила народу". В ній числяться ті депутати, які формально вийшли з правлячої партії, і завдяки цьому можуть більш жорстко критикувати Захід.

Звичайно, для глобальних висновків необхідно ще декілька опитувань, проте нинішнє має всі шанс стати розподільною межею, яке вперше зафіксувало нову політичну реальність у Грузії.

Чому обвал популярності відбувся саме зараз, а не кілька місяців раніше, коли Грузією активно йшли протестні акції проти закону про агентів іноземного впливу? Скоріш за все, на настрої виборців плинули перші реальні кроки західних країн - скасування військових навчань та заморожування фінансування урядових програм. І на додаток - фактичне призупинення вступу Грузії до ЄС.

Після цього наполягати на тому, що у відносинах із Заходом нічого не відбувається, стало просто неможливо.

Однак падіння рейтингу "Грузинської мрії" - не єдина сенсація нинішнього опитування.

Що одна партія, яка знизила свій рейтинг - це головна опозиційна партія Єдиний національний рух. Спільний блок партії Саакашвілі із "Стратегією Агмашенебелі" готові підтримати лише 17,3% виборців, тоді як раніше таких було за 20%.

Втім, причина цього падіння інша - вихід з лав ЄНР колишнього голови партії Ніки Мелія, який заснував власну політичну силу - партію "Ахалі".

Нова політична сила у блоці із партіями "Гірчі - більше свободи" та "Дроа" може отримати підтримку близько 9,9% виборців.

Опитування свідчать - рішення опозиційних сил йти на вибори кількома колонами, щоб максимально зібрати голоси опозиційного електорату, виглядає правильним.

До парламенту також мають пройти партія експремєра Гахарії "За Грузію" (її популярність зросла з 9% до 11,2%), а також блок, куди входять партії "Лело", "Для народу" та новий опозиційний рух "Площа свободи". За останніх віддали голоси 12,8% респондентів.

Проте в реальності показник цього виборчого блоку може виявитися ще більшим. Опитування не врахувало, що до них згодом приєдналася ще одна партія - "Громадяни", яка має власний рейтинг на рівні 2,2%.

І нарешті, має всі шанси подолати виборчий бар'єр ще одна партія "Гірчі" (під керівництвом Яго Хвічія) - за них віддали голоси 5,2% респондентів.

Хай там як, опитування Edison Research показало докорінну зміну у політичному ландшафті Грузії.

По-перше, опозиційні сили, які мають шанс подолати виборчий барєр сумарно мають більш ніж 50% (а точніше - 57%), що фактично позбавляє "Грузинську мрію" шансів.

По-друге, йде у минуле ситуація, коли партіям, що претендували на роль третьої сили, було складно агітувати виборців через низькі рейтинги й малі шанси подолати виборчий бар'єр.

Голосування за ці партії здавалося наперед програшною справою, а тому опозиційно налаштовані виборці або голосували за "націоналів", або, що частіше, просто не йшли на вибори.

"Прохідні" рейтинги більшості опозиційних сил можуть стати потужним фактором мобілізації виборців.

А цей сценарій є вкрай невигідним для чинної влади.

А на додачу, різко зменшився розрив від головної опозиційної партії ЄНР та інших. Це нейтралізує риторику влади, яка намагається звести опозицію до однієї лише партії Саакашвілі.

Поза парламентом залишаються лише Лейбористська партія (3,3%), та Європейська Грузія (1,9%). Не виключено, що у найближчі тижні ці політичні сили також долучаться до прохідних виборчих блоків - в опозиції сподіваються мінімізувати втрату голосів внаслідок непроходження виборчого бар'єра.

Не менш показово, що єдиний політичний блок, який може стати союзником чинної влади - союз двох відверто проросійських сил "Альянсу патріотів" та Alt-Info, має підтримку лише 2,6% респондентів.

Революційні дані опитування поки не привели до зміни "Грузинською мрією" своєї виборчої стратегії.

Там продовжують йти на конфлікт із Заходом, зокрема - оголосили, що з 1 серпня почнеться робота над створенням реєстру "агентів іноземного впливу" - крок, який скоріш за все, викличе нову хвилю обмежень з боку ЄС та США.

Так само у "Грузинській мрії" не відмовляються від планів отримати конституційну більшість.

Єдине, що змінилося - не маючи більше можливостей ігнорувати конфлікт із Заходом, у партії влади тепер заявляють, що після перемоги на президентських виборах у США Дональда Трампа все зміниться (таке твердження виглядає дуже сумнівно, особливо враховуючи активне залучення грузинською владою Китаю в стратегічні активи країни).

А відповідно - ситуація йде до дуже брудних та небезпечних виборів. І в цьому контексті дуже важливо, що прозахідні сили (та їхній електорат) нарешті відчули себе у більшості.