Дострокові парламентські вибори у Франції, попри очікування, не призвели до різкого ослаблення президента Емманюеля Макрона та його політичної сили.

Попри те, що президентська партія "Разом за республіку" (колишня "Відродження") разом із партіями-союзницями здобули лише друге місце, пропустивши вперед блок лівих партій "Новий народний фронт", у поствиборчий період Макрон повністю політично переграв лівих і має всі шанси отримати у парламенті більшість, нехай і відносну.

Доказом цього стало переобрання соратниці Макрона Яель Брон-Піве на посаду голови Національних зборів (нижньої палати французького парламенту) - навіть попри те, що її вважали аутсайдеркою цих перегонів.

Так само зберігає свою роботу уряд Габріеля Атталя - нехай вже у ролі технічного. Скоріше за все, зміна уряду не відбудеться до завершення Олімпійських ігор у Парижі - вони триватимуть із 26 липня по 11 серпня.

Все це свідчить: президент Франції зберігає стратегічну ініціативу і має чималі шанси зберегти владу.

Без переможців, і без прем'єра

"Зрештою, ніхто не переміг. Жодна політична сила не отримала достатньої більшості, а блоки чи коаліції, що виникли в результаті цих виборів, опинилися в меншості", - саме так 10 липня Емманюель Макрон у зверненні до французів охарактеризував результати позачергових парламентських виборів.

На підставі цього президент Франції закликав усі політичні сили "долучитися до щирого та лояльного діалогу, щоб створити міцну більшість".

Проте напередодні Макрон здійснив ще один символічний крок - відмовився приймати відставку прем'єр-міністра Габріеля Атталя.

Останній крок має символічне значення, зрештою уряд Атталя через тиждень було відправлено у відставку через вкрай вагому причину - наближалося перше засідання Національних зборів, де мали взяти участь ті члени уряду, які отримали депутатські мандати.

При цьому стаття 23 конституції Франції вказує, що "функції членів уряду несумісні з виконанням будь-яких депутатських повноважень" . А відповідно - відставка уряду була неминучою.

Щоправда, в опозиції вважають цей крок "порушенням духу конституції", адже 17 вчорашніх міністрів, які тепер мають статус "технічних" глав своїх міністерств, одночасно беруть активну участь у роботі парламенту. І як виявилося - це рішення було ключовим для реалізцівї плану Макрона (але про це мова піде далі).

Не менш важливе й інше. Відмовившись відразу після виборів відправляти у відставку уряд,

Макрон послав важливий політичний сигнал - він не вважає себе таким, що програв вибори.

"Новий народний фронт", що на цих виборах здобув перше місце, спробував переграти Макрона, змусивши його призначити прем'єром їх кандидата.

Варто пояснити, попри те, що президент Франції самостійно визначає, кого призначати прем'єром, відмова винести кандидатуру від політичної сили, що перемогла на виборах, виглядає порушенням неписаних політичних правил.

Втім, для цього лівим треба було щонайменше узгодити такого кандидата. Нагадаємо, що "Новий народний фронт" був єдиною політичною силою, що йшов на вибори, не назвавши свого кандидата у прем'єри.

Ухвалення такої кандидатури є досить непростим завданням через протистояння між ультралівою "Нескореною Францією" та лівоцентристами із Соціалістичної партії. А на додачу, Макрон раніше заявляв, що не буде підтримувати кандидата у прем'єри ані з ультраправого "Національного об'єднання" Марін Ле Пен, ані з "Нескореної Франції".

На початку минулого тижня у "Нескореній Франції" визначилися із кандидаткою. Лідер "Нескореної Франції" Жан-Люк Меланшон, який раніше сам претендував на цю посаду, але розумів, що його кандидатура явно буде непрохідна, висунув замість себе Угет Белло - комуністку, дуже близьку до "Нескореної Франції".

Меланшон окремо підкреслював, що Угет Белло, яка була головою регіональної ради у заморському департаменті Реюньон (острів у Індійському океані), може стати першою главою уряду Франції неєвропейського походження, "що відповідає нинішньому етнічному різноманіттю Франції".

Втім, інших учасників "Нового народного фронту" цей аргумент не підкупив. У відповідь там запропонували іншу кандидатуру, підтримну всім іншими учасниками ННФ.

Цією кандидатурою стала голова Європейського екологічного фонду Лоранс Тубіана, яка вважається ключовим архітектором Паризьких кліматичних угод 2015 року.

Втім, для "Нескореної Франції" ця кандидатура була неприйнятною через близькість до Макрона.

Таким чином, "Новий народний фронт" втратив свій шанс нав'язати Макрону свого кандидата у прем'єри.

Зрештою, ліві заявили, що відкладають дискусії про кандидата у прем'єри та хочуть зосередитися на узгодженні єдиного кандидата на посаду голови Національного зібрання.

Втім і тут Макрону вдалося політично переграти лівих.

Трохи змазана перемога

"Ганьба всім цим депутатам, які обрали імпровізований союз між президентським табором та правими. Їхня політика відкидається виборцями, але вони хочуть нав'язати її силоміць. Це переворот проти демократії", - обурюється секретар французької Компартії Фаб'єн Руссел.

Це обурення легко зрозуміти.

Після провалу із узгодженням кандидата у прем'єри, "Новому народному фронту" все ж вдалося узгодити спільного кандидата у спікери. Ним став депутат-комуніст Андре Шассейн.

Як зазначалося, серед його переваг називали вміння знаходити спільну мову, що мало принести кандидату-комуністу і голоси незалежних депутатів. Але і без них завдяки найбільший фракції ННФ Шассейн виглядав фаворитом перегонів.

Тим більше, що на противагу йому макроністи висунули у спікери керівницю Національних зборів у попередньому скликанні Яель Брон-Піве - і ця кандидатура вважалася відверто непрохідною.

"Якщо знову виграє макроніст, це означатиме, що ми діємо так, наче дострокових виборів не було. Це був би дуже поганий сигнал для двох третин французів", - так незалежний депутат Поль Малак пояснює низькі (на перший погляд) шанси Брон-Піве на переобрання.

Через це політологи припускали, що макроністи не будуть всерйоз претендувати на посаду спікера, а ведуть підготовку до торгів із правоцентристськими "Республіканцями", готуючись підтримати їх кандидатуру.

Перший тур обрання спікера ніби підтверджує ці оцінки. Із 200 голосами Шассейн займає перше місце, тоді як у Брон-Піве лише третє місце та 124 голоси.

Втім, другий тур перевертає все догори ногами - результат Шассейна покращився лише на два голоси, тоді як Брон-Піве здобуває підтримку 210 депутатів. За її кандидатуру проголосували як депутати від "Республіканців", так і (й це найбільша сенсація) більшість із тих, хто підтримав незалежного кандидата Шарля де Курсона.

А головне - ця перемога була би неможливою без 17 голосів від "технічних міністрів".

Через це у "Нескореній Франції" заявляють про незаконність цього обрання та оголосили про плани оскаржити його у Конституційній раді.

Щоправда, вже наступного дня, 19 липня, ліві зуміли взяти частковий реванш - вони отримали 12 із 22 посад у офісі Національного зібрання. А це, своєю чергою, дозволяє суттєво обмежити роботу спікерки.

До речі, в цілому в офісі суттєво збільшилася й присутність "Республіканців". У них чотири посади, тоді як у макроністів їх залишилося лише п'ять.

Втім, при розподілі посад глав парламентських комітетів лівим вдалося отримати лише два комітети з восьми, тоді як решту зберегли за собою макроністи.

Показово, що при цьому розподілі партія Ле Пен не отримала жодної посади.

Два сценарії для Макрона

Скоріш за все, публічне політичне життя у Франції вже незабаром буде "поставлено на паузу".

У країні розпочинаються Олімпійські ігри і увага буде прикута саме до них. А це, серед іншого, різко зменшує ймовірність зміни уряду у найближчі тижні - все-таки за питання безпеки має відповідати одна команда.

Цей період дає президенту Макрону шанс завершити формування свого плану та повернути собі парламентську більшість.

Зробити це можна кількома способами.

Все популярнішим є прогноз щодо коаліції між макроністами та "Республіканцями".

І хоча наразі правоцентристи відкидають таку можливість, їх дії, зокрема, голосування за спікера, роблять цей сценарій цілком вірогідним.

Проте найбажаніший сценарій для Макрона - повторення ситуації 2017 року, коли політичний хаос дозволив йому залучити до себе і ліво-, і правоцентристів. Іншими словами - усіх, окрім як "Національного об'єднання" Ле Пен та "Нескореної Франції" Меланшона.

На руку президенту й суспільні очікування. Згідно із опитуванням від Odoxa-Backbone, 61% французів вважають нинішній парламент розбалансованим, а тому переконані, що політики мають "діяти по-дорослому" і піти на утворення коаліції.

Це важливо, адже востаннє коаліційний уряд керував Францією ще до Другої світової війни. І задавлося, для багатьох французів такі зміни будуть виглядати неприйнятними.

А головне - такий сценарій є найкращим варіантом для Макрона, адже його політична сила є єдиною, хто може стати основою для об'єднання лівих та правих.

А ще - 60% французів вважають, що "Новий народний фронт" не зможе діяти спільно та неодмінно розпадеться. І це також варіант, вкрай необхідний Макрону - без голосів соціалістів (а бажано - і екологів) абсолютної більшості у Нацзібранні здобути не вдасться.

Зрештою, варто згадати, що ще місяць тому перспективи Макрона та його партії виглядали вкрай песимістично. Натомість перша, виборча частина його плану, спрацювала на всі сто відсотків.

Президенту Франції залишилося виграти лише післявиборчі переговори. І події останнього тижня - вагома заявка на успіх і тут.