Словаччина зробила крок у бік перетворення на авторитарну та антизахідну країну.

Перемогу на президентських виборах, другий тур яких пройшов 6 квітня, здобув спікер Національної ради Словаччини Петер Пеллегріні.

Ця перемога остаточно монополізує владу у країні за чинною коаліцією на чолі з прем'єр-міністром Робертом Фіцо. Сам Пеллегріні є лідером партії "Голос", яка входить у цю коаліцію, а головне, є всі підстави вважати, що він стане слухняним виконавцем волі Фіцо.

Ця перемога може мати вкрай негативні наслідки для Словаччини - коаліція вже розпочала атаку на громадянське суспільство та незалежні медіа. А тепер цей наступ може додатково посилитися.

Чому прозахідна опозиція програла? Чи перетвориться Словаччина на відверто антизахідну країну?

А разом із тим, як такі зміни вплинуть на відносини Братислава та Києва? У цій статті ми спробуємо знайти відповіді на ці питання.

Війна, криза та Орбан

53,12% виборців, що віддали свої голоси за Петера Пеллегріні, проти 46,88% у його опонента, дипломата Івана Корчока.

Ці вибори стали черговим провалом соціології, адже за два дні до дня голосування два опитування прогнозували перемогу обом кандидатам, але обидва - з мінімальною перевагою на рівні близько 1,5 пункти.

А у першому турі, нагадаємо, попри прогнози соціологів, перше місце здобув Іван Корчок, випередивши опонента майже на 5,5 пунктів.

Чому переможець першого туру програв у другому?

Одна з головних причин - масштабна кампанія чорного піару, запущена між першим та другим турами. Команда Пеллегріні (чи правильніше сказати - команда Фіцо) вміло використали стратегію, яка забезпечувала у сусідній Чехії перемоги президенту Мілошу Земану.

Суть цієї стратегії - виплеснути чорний піар між першим та другим турами, коли опонент не має часу, щоб виправдатися. Це дозволяє використовувати найабсурдніші звинувачення.

Нинішня така кампанія мала на меті представити Івана Корчока як "президента війни" - людину, яка в разі перемоги відправить словацьких солдатів воювати в Україну. І не має значення, що президент Словаччини не має таких повноважень, а Корчок публічно підтримував лише продовження надання військової допомоги Києву, а не направлення військ.

Натомість Пеллегріні між першим та другим турами почав позиціонувати себе як "президент миру", розміщуючи на білбордах обіцянки не допустити відправки словацьких військових в Україну.

Ще один інструмент із "методички Земана" - чорний піар проти Корчока озвучував не сам Пеллегріні, а люди, які формально не працювали в його команді.

Це дозволяло позиціонувати Пеллегріні як політика, який прагне консолідувати словацьке суспільство, а Корчока, який напряму критикував свого опонента - як конфліктного політика, який буде боротися за розвал коаліції та дострокові вибори.

І відповідно, виборця підштовхували до думки, що перемога Корчока зіштовхне країну у тривалу політичну кризу.

Для багатьох словаків, які вже пережили нещодавно політичну кризу, такий сценарій виглядав абсолютно неприйнятним.

Одночасно свій вплив на вибори мав і прем'єр Угорщини Віктор Орбан.

Попри те, що за результатами першого туру Корчок виграв у багатьох регіонах, де етнічні угорці складають більшість, усе змінив терміновий візит Пеллегріні до Будапешта і зустріч з Орбаном.

Як наслідок, у другому турі більшість етнічних угорців Словаччини віддали голоси саме за провладного кандидата, схваленого й Орбаном.

Також після тривалих вагань кандидатуру Пеллегріні підтримав Штефан Гарабін, який зайняв у першому турі третє місце.

Показово, що явка і в першому, і в другому турі президентських виборів виявилася найбільшою з 1999 року.

Проте якщо висока явка у першому турі (51,9%) зіграла на руку Корчоку, то ще більша явка у другому (61,1%) виявилася кориснішою саме для Пеллегріні.

Головний переможець виборів

Ті, хто добре знає новообраного президента Петера Пеллегріні, переконують: це людина з прозахідними поглядами (на відміну від Роберта Фіцо), який чудово розуміє, що відбувається в Україні і хто є агресором.

Втім, особисті погляди Пеллегріні, схоже, не мають особливого значення. Навряд чи він буде самостійним політиком. І точно не стане конфліктувати з Фіцо.

Нагадаємо, минулого року Пеллегріні та його партія "Голос" погодилися увійти до коаліції з Фіцо, заявивши, що стануть у цій коаліції гарантом збереження прозахідного курсу Словаччини. Втім, як показала практика, Пеллегріні нічого не зробив, щоб уникнути гострого конфлікту з ЄС, до якого веде країну уряд Фіцо.

Тож на посаді президента Пеллегріні стане скоріш привабливою обкладинкою, що прикриває розворот країни.

Ці президентські вибори у Словаччині часто називали референдумом про довіру уряду Фіцо. Тож, вигравши цей референдум, словацький прем'єр може активізувати свої зусилля із наступу на громадський сектор, незалежні медіа та з остаточного взяття під контроль правоохоронної системи.

І це - не єдиний виграш Роберта Фіцо від перемоги Пеллегріні. Ставши президентом, голова партії "Голос" має позбутися партійної належності. Вже незабаром "Голос" почне обирати нового лідера, який явно не матиме такої популярності, як Пеллегріні.

А це дає Роберту Фіцо шанс на поглинання цієї партії, тим самим посиливши свій контроль за коаліцією.

Це все дозволить словацькому прем'єру впритул наблизитися до такого рівня особистої влади, який має його угорський колега Віктор Орбан.

А може, й повторити його успіх, адже останнє соціологічне опитування від Focus свідчить: якби парламентські вибори проходили зараз, то нинішня коаліція могла би претендувати не тільки на просту, а й на конституційну більшість.

"Я хвилююся за Словаччину. Не тому, що програв... Мене непокоїть те, що зміна курсу країни, її занепад, релятивізація цінностей та відхилення від ліберальної демократії не лише одержали зелене світло, а й отримали на додачу сильний вітер у спину. Саме так я сприймаю результат учорашніх виборів", - підбиває підсумки цих виборів Іван Корчок.

Фіцо очікує на помсту

"Сердечно вітаю Петера Пеллегріні з суверенною перемогою на виборах президента Словаччини. Це велика перемога для людей і велика перемога для прихильників миру по всій Європі!" - написав у мережі X (колишня Twitter) Віктор Орбан.

Результат президентських виборів у Словаччині став подарунком і для угорського прем'єра.

Перш за все, на руку Орбану грає посилання словацького прем'єра, який є його союзником у протидії Брюсселю.

Не менш важливим є те, що нинішня перемога була досягнута під антивоєнними гаслами і вимогами добиватися миру в Європі.

До речі, це не перший раз, коли на виборах у Центральній Європі ця тема ставала ключовою у намаганнях очорнити противника. Подібні звинувачення рік тому на виборах президента Чехії озвучував експрем'єр Андрей Бабіш проти генерала Петра Павела.

Тоді цей план не спрацював. Однак зараз, після анонсів президента Франції Макрона, ця ідея перестала вважатися цілком нереалістичною - і цей фактор міг вплинути на результати виборів.

А відповідно, цей наратив, показавши свою ефективність, може стати популярним і на виборах в інших країнах.

Збільшуючи тим самим шанси на перемогу політиків, які є однодумцями Фіцо та Орбана.

І вже точно не варто дивуватися, що після цих виборів, на яких словаки де-факто схвалили нинішній курс країни, словацькі лідери - або Фіцо, або Пеллегріні - зможуть дозволити собі візит до Москви. Крок, на який досі в ЄС, були готові піти лише в угорському уряді.

Це все суттєво збільшує ризики для України.

Досі в Києві воліють не помічати відверто антиукраїнські заяви Роберта Фіцо і намагатися знайти з ним точки дотику. Зокрема, наступна зустріч словацького та українського прем'єрів має відбутися вже цього тижня.

"Поки Словаччина не блокує в ЄС важливі для нас ініціативи, ми будемо співпрацювати з ними попри всі заяви Фіцо", - неофіційно розповідають в українському уряді.

Та як довго Київ може ігнорувати такі ворожі заяви? А разом із тим, чи нова перемога не мотивує Фіцо підняти ставки і за прикладом Орбана почати ветувати рішення щодо України, вимагаючи від Єврокомісії поступок за їх розблокування?

Тим більше, що конфлікт з євроінституціями вже не за горами. Роберт Фіцо вже заявив, що очікує у найближчій перспективі від Брюсселя "помсти за поразку Корчока".

Заява, яку можна протлумачити як підготовку громадської думки до конфлікту з Єврокомісією.

Курс на "Угорщину"?

Останнє питання: чи є поразка прозахідного кандидата у президенти Івана Корчока ознакою остаточного розгрому прозахідних сил у Словаччині?

Розгрому, який на довгі роки зафіксує статус цієї країни як "другої Угорщини"?

На користь цього свідчать не лише результати виборів. Словацькі рекрутингові компанії фіксують різке зростання кількості висококваліфікованих спеціалістів, які шукають можливість змінити місце роботи, переїхавши за кордон.

Втім, результати виборів дають підстави й для оптимізму.

Попри масштабну кампанію чорного піару, Іван Корчок отримав більше голосів, аніж переможці двох попередніх президентських виборів. Це стало можливим лише завдяки тому, що йому вдалося подолати численні розколи, що існують між опозиційними словацькими партіями.

І якщо опозиція знову не пересвариться, вона матиме свій шанс на реванш.

Адже, як багато років поспіль фіксують соціологи, переважна більшість словаків підтримують членство своєї країни у НАТО та ЄС.

А відповідно, не підтримуватимуть ті дії уряду, які загрожують перебуванню Словаччини у "західній родині".