Країни Центральної та Західної Африки охоплені військовими переворотами. Останній випадок захоплення влади силоміць стався 30 серпня в Габоні: за кілька днів після виборів військові усунули від влади уряд президента Алі Бонго.

Група офіцерів оголосила про перехід влади до їхніх рук в ефірі місцевого телебачення. Вибори, що відбулися 26 серпня, були названі несправедливими: вони, за словами путчистів, "не відповідали умовам прозорого, а також інклюзивного і такого, що заслуговує на довіру, голосування, на яке так сподівався народ Габону". Чинні органи державної влади розформували, кордони країни тимчасово закрили.

Усунутий від влади президент Габону Алі Бонго керував країною 14 років. За результатами минулих виборів він мав залишитися на третій термін: за даними виборчої комісії, за нього проголосували майже 65 відсотків виборців. Вибори проходили за відключеного інтернету та за відсутності спостерігачів. Сім'я Алі Бонго правила Габоном майже 60 років: його батько Омар Бонго прийшов до влади в 1967 році, залишався на посаді президента понад 40 років і був не раз викритий у корупції та зловживаннях владою.

Африка - чемпіон світу за кількістю переворотів

За кількістю спроб воєнних переворотів Африка далеко випереджає будь-який інший континент. Американські вчені Джонатан Пауелл і Клейтон Тайн у своєму дослідженні нарахували в Африці понад 200 спроб переворотів з 1950-х років, майже половина з них була успішною. З 1960 по 2000 роки в Африці скоювали в середньому близько чотирьох державних переворотів на рік.

На початку 21 століття кількість спроб повалити владу силою в африканських країнах пішла на спад, але останніми роками вона знову зросла. Путч у Габоні став восьмим у Західній та Центральній Африці за останні три роки. Він стався лише через кілька місяців після того, як військові усунули від влади демократично обраного президента в Нігері.
До цього військові перевороти відбувалися в Чаді, Гвінеї та двічі у Малі та Буркіна-Фасо. Усі ці країни у минулому входили до складу колоніальної імперії Франції. Тому Парижу дедалі частіше доводиться замислюватися не лише про економічні, а й про репутаційні втрати в Центральній та Західній Африці та про майбутнє взаємин зі своїми колишніми колоніями. Але чи справді збереження впливу Франції є одним із факторів путчів?

Невдоволення Францією

Відчуття того, що Франція стояла і досі стоїть на заваді подальшому розвитку своїх колишніх колоній, не полишає жителів багатьох країн франкомовної Африки. Деякі африканські держави, в яких останнім часом відбувалися перевороти, мають величезні природні багатства: у Габоні є ліси, нафта і газ, у Нігері - уран, у Гвінеї - найбільші у світі поклади бокситів. Францію звинувачують у тому, що вона експлуатує природні ресурси Африки, тоді як місцеве населення живе у злиднях.

На тлі постійного зростання цін на харчі, паливо, добрива та загального падіння рівня життя багато мешканців цих країн поділяють відчуття, що місцеві еліти збагачуються завдяки корупції та підтримці з боку колишньої колоніальної держави. Лише у 2020 році було прийнято довгоочікуваний законопроєкт про припинення використання у восьми західноафриканських країнах франка КФА - західноафриканської валюти, яку контролює французьке казначейство. Для цього знадобилося 75 років.

"У франкомовних африканських країнах дуже поширена думка, що французи завжди ставали на бік місцевих урядів, - незалежно від рівня популярності та ставлення до власного населення", - каже DW сенегальський юрист у галузі прав людини Ібрагіма Кане з Фонду "Відкрите суспільство". За його словами, невдоволення спрямоване і на адресу демократично обраних урядів, як, наприклад, у Нігері, де після усунення від влади президента Мохамеда Базума тисячі людей святкували на вулицях.

Провал демократії західного зразка у Сахелі

На думку нігерійського експерта Овігве Егугу, демократично обрані лідери у колишніх французьких колоніях мало що зробили для покращення життя своїх співвітчизників. "Якщо люди не бачать переваг демократично обраного уряду, у кризові часи він не здобуде великої підтримки. Тому ці популістські перевороти і мають підтримку. Для людей це спосіб шокувати систему і подивитися, чи не призведе це до покращення рівня життя", - пояснює він.

Нідерландський незалежний журналіст Брем Постумус, який понад 30 років працював у країнах Центральної та Західної Африки, говорить ще більш прямо: "Ці послідовні перевороти абсолютно чітко показують, що експеримент із демократією західного зразка в Сахелі виявився повністю провальним", - каже він у розмові з DW.

За його словами, в умовах повальної бідності та дедалі більшого розчарування жителі Центральної та Західної Африки часто втрачають довіру до демократичних процесів. "Демократія не вирішує жодної з основних проблем, з якими стикаються африканці, чи то насильство, бідність та відсутність економічних можливостей. І військові хунти дуже вміло змушують людей повірити в те, що вони вирішать ці проблеми. Але це не так", - констатує Постумус.

Антифранцузькі настрої чи відсутність громадянського суспільства?

Сенегальський правозахисник Ібрагіма Кане з Фонду "Відкрите суспільство" вважає, що з 2020 року перевороти у Буркіна-Фасо, Гвінеї, Малі та зовсім нещодавно в Нігері проходили під впливом антифранцузьких настроїв. "Сприйняття французами африканців, особливо франкомовних, ніколи не змінювалося. Вони завжди вважали нас громадянами другого сорту. І Західна Африка хоче, щоб ця ситуація змінилася", - переконаний він.

Але експерт регіонального союзу країн Західної Африки ЕКОВАС Еммануель Бенса не погоджується з тим, що імпульсом для збільшення кількості переворотів у регіоні стали антиколоніальні настрої. "У Західній Африці панувала не лише Франція, а й Великобританія. При цьому країни, які в минулому були британськими колоніями, не влаштовують військові путчі та не скидають уряди зі зброєю в руках", - констатує співрозмовник DW.

Держави франкомовної Африки, крім бідності та низьких економічних показників, поєднує ще одна проблема: недостатній розвиток громадянського суспільства та ЗМІ, каже Еммануель Бенса. І це, разом з відсутністю перспектив і зростанням злиднів місцевого населення, є сприятливим підґрунтям для військових переворотів. "Якщо подивитися на такі англомовні африканські країни, як Гана, Нігерія, Гамбія, Ліберія, Сьєрра-Леоне, то можна побачити, що незважаючи на бідність, там є громадянське суспільство, яке активно працює на місцях, та енергійні ЗМІ", - пояснює експерт. За його словами, проблема колишніх французьких колоній завжди полягала в тому, що протягом тривалого часу ситуація в цих країнах контролювалася Францією, що не дозволяло місцевому громадянському суспільству розвиватися.

Загроза ісламського тероризму

Чималий вплив на військові перевороти в країнах Західної Африки чинить і страх населення перед збройними ісламістськими угрупованнями. Регіон Сахель охоплений повстанськими рухами. Вони почалися в Малі в 2012 році, в 2015 році поширилися на Буркіна-Фасо та Нігер, а нині загрозу ісламського тероризму відчувають країни Гвінейської затоки.

Французька антитерористична кампанія в Сахелі, можливо, й ліквідувала деяких ісламістських лідерів, але не розвіяла почуття екзистенційної незахищеності у жителів цього регіону. На думку ООН, рівень терористичної небезпеки в Сахелі є "глобальною загрозою": гуманітарна ситуація там погіршується, а тисячі африканців рятуються втечею. Люди у військовій формі, які обіцяють народу, як нещодавно в Габоні, що вони поведуть країну "шляхом до щастя", у тяжкі часи часто стають єдиною надією на зміни на краще.

Особливо коли інших перспектив немає.