Членство Республіки Молдова у Північноатлантичному альянсі? Ще рік тому таке припущення видалося б абсурдом.

Навіть зараз, майже за рік після початку повномасштабної агресії РФ проти України, яка одночасно загрожує й сусідній Молдові, на заваді такому членству є чимало внутрішніх перешкод.

Проте президентка Молдови Мая Санду запустила пробну кулю і зняла табу з розмов на геополітичну тематику, якого усіляко дотримувалася під час своєї виборчої кампанії.

Вона обережно заявила про те, що Кишинів може подумати про членство у "більших альянсах", а відтак дала зрозуміти, що нейтралітет не є священною коровою для неї та уряду.

Вибух у проросійському таборі

Заява президентки Санду збурила хвилю не тільки у молдовському політикумі, але й на російських болотах.

Російське МЗС погрожує тим, що членство Молдови в НАТО може призвести до дезінтеграції держави (а оскільки Придністровський регіон і так не надто інтегрований, то можна припустити, що росіяни натякають, що ще одним "вагончиком", який втратить Молдова, стане проросійський регіон Гагауз-Єрі). Зрештою, коли Дмитрій Рогозін ще опікувався Молдовою, він вже озвучував таку погрозу.

Ще одним непрямим доказом спроб маніпулювати гагаузькою темою є позиція башкана Гагаузії Ірини Влах.

Пані Влах обурюється тим, що "Молдова озброюється" і закидає уряду Молдови, що надані Німеччиною бронетранспортери "Піранья" можуть розбурхати нову гарячу фазу Придністровського конфлікту.

А скандальний експрезидент Ігор Додон взагалі вже звинуватив Маю Санду у роботі на "заокеанських господарів" і вказав їй, що молдовани не хочуть стати гарматним м'ясом у війні НАТО проти Росії.

Хоча інші політики ще не вповні вхопилися за заяву Санду, щоб роздмухати дискусію, на якій, як на дріжджах, можуть вирости їхні рейтинги серед проросійського населення, але очікувати, що членство в НАТО підтримають експрезидент та комуніст Владімір Воронін, "політик у розшуку" і організатор антиурядових протестів (які, подейкують, проводилися на російські гроші) Ілан Шор або ж популіст Ренато Усатий, також не доводиться.

Треба додати, що восени цього року у Молдові пройдуть місцеві вибори.

Як очікується, вони стануть "оглядинами" для старих та нових політиків Молдови й ареною для боротьби за проросійське населення, розчароване соціалістами.

Ймовірно, свою частину цього "електорального пирога" спробує відхопити й екссоціаліст, нинішній примар (мер) Кишинева Іон Чебан, а отже, й він може вхопитися за шанс покритикувати Санду.

Тож навіщо у такій непростій ситуації Мая Санду пішла на такий небезпечний крок?

З одного боку, в такий спосіб президентка Молдови викликала вогонь на себе. З іншого - дала опозиціонерам шанс перелаятися між собою за першість у критиці її ініціатив, а отже, взаємно виснажити одне одного ще до виборчих перегонів.

Натомість сама Мая Санду та її політична сила "Дія та солідарність" (PAS) можуть "осідлати" тему безпеки і скористатися нею як своїм козирем. Мовляв, поки всі сперечаються, відповідальні президент та уряд шукають шляхів убезпечити слабку та вразливу Молдову.

Шанс на НАТО

А як же з реальністю перспектив членства Молдови в НАТО?

На перший погляд, здавалося б, Альянсу було б не так вже й складно ухвалити рішення про початок переговорів.

Тим паче, що Бухарест задіяв би усі можливі шляхи та усіх близьких союзників у Альянсі для того, щоб домогтися такого рішення.

Та й передумови для цього є - нейтральний статус Молдови себе не виправдав.

Росія відмовилась виводити свої війська з території Придністров'я. Там і дотепер розміщені не лише російські "миротворці", але й підрозділи ОГРВ, які не мають жодного легального статусу і мали забратися з Молдови ще відповідно до рішень самітів ОБСЄ 1999 року (Порту) та 2001 року (Стамбул).

Вони брутально порушують статтю 4 Договору про припинення вогню між Росією та Молдовою - стаття передбачає їхню нейтральність, а вони натомість проводять регулярні навчання з так званою "придністровською армією".

До їхнього виведення про повагу до молдовського нейтралітету не йдеться взагалі.

Але саме цей нейтралітет Молдови, який не дав їй нічого, крім ослаблення, є основною перешкодою на шляху до НАТО, адже закріплений у конституції! Адже Молдова не пішла шляхом визнання нейтралітету глобальними гравцями, не домоглась його визнання ООН, а сама наклала на себе це конституційне зобов'язання.

Звісно, зважаючи на настрої політичних сил як у парламенті, так і поза ним, знайти союзників у виправленні цієї історичної помилки - нині про це вже можна казати з усією очевидністю - буде важко.

Конституційну більшість Санду не набере ані в нинішньому складі парламенту, ані в майбутньому.

Але хтозна - згадуючи, як вправно користалася Мая Санду з інструменту Конституційного суду, коли вирішувала попередні політичні кризи (скажімо, розпуск просоціалістичного парламенту), - чи не має молдовська президентка задуму знову зіграти у цю гру?

Молдова, звісно, є нейтральною державою - відповідно до конституції.

Але як з точки зору міжнародного права може бути нейтральною держава, яка має на своїй території війська іншої держави?

Це такий самий абсурд, яким донедавна видавалася перспектива членства Молдови в НАТО, а отже, конституція кричуще не відповідає дійсності. І тут, за певної вправності у мистецтві політичних спекуляцій, вже можна починати анонсовану Санду обережну дискусію.

Навіть якщо такий сценарій є блефом, то доволі елегантним. Він дозволяє продемонструвати Заходу відданість, росіянам - рішучість, а політичним опонентам - готовність до боротьби.

А чи дійде власне до членства в НАТО і скасування нейтрального статусу - хтозна.

Та чи й потрібне воно буде Молдові, якщо після української перемоги вона і без того буде оточена країнами НАТО: Україною та Румунією?

Сергій Герасимчук, ксперт Ради зовнішньої політики "Українська призма"