Китай входить до нової п'ятирічки у найгіршій формі за весь час китайського дива, завдяки якому менш ніж за пів століття бідна країна перетворилася на другу економіку світу та кинула виклик світовому лідеру - США.

У Китаї тліють одразу кілька криз, що загрожують стабільності комуністичного проєкту. Всі вони дозріли при Сі Цзіньпіні, який за 10 років біля керма партії консолідував владу і почав перебудову в розрахунку зміцнити вплив Китаю у світі й перетворити країну, що розвивається, на розвинену.

На цьому шляху виникли труднощі. Китай посварився із Заходом, а економіка вдарила по гальмах. Ставка на залізну руку та централізоване планування привела Китай до вічного локдауна через ковід і обтяжила токсичним союзником в особі Володимира Путіна.

Однак голова Сі впевнений, що все йде за планом. Він сповнений рішучості впоратися із проблемами і не збирається звертати з наміченого шляху. Для цього 69-річний Сі залишається на чолі партії та країни на третій п'ятирічний термін, знехтувавши китайською традицією міняти керівників країни не рідше ніж раз на десятиліття та проводжати членів політбюро на пенсію не пізніше 68 років.

У неділю Сі відкрив багатоденний з'їзд компартії короткою двогодинною промовою (на минулому з'їзді вона була в півтора раза довшою). Він пообіцяв нічого не міняти. З промови постійного голови випливає, що п'ять основних напрямів Сі залишаться колишніми:

* "Нульовий ковід": вічний локдаун для захисту життя та економіки.
* Заявка на світове лідерство та головну альтернативу західній моделі розвитку.
* Розвиток економіки та технологій - "головні пріоритети" поряд з безпекою країни.
* Перерозподіл багатства серед китайців заради "загального процвітання".
* "Возз'єднання" з Тайванем. "Без сумніву буде реалізоване", сказав Сі.

Грошей на це все у Китаю дедалі менше. Коли Сі прийшов до влади 10 років тому, Китай був найдинамічнішою країною планети. У 2010 році він обійшов Японію і став другою економікою світу, а за 12 років між світовою фінансовою кризою 2008 року і пандемією ковіду зумів подвоїти національне багатство, а в розрахунку на душу населення обійти Росію та інші країни, що розвиваються.

Однак при Сі зростання сповільнилося до 6-8% на рік, а цього року комуністична партія поставила ще скромнішу мету - 5,5%. Економісти кажуть, що вийде не більше ніж 3,0-3,5%.

Чому закінчилася епоха швидкого зростання? І чи зможе Китай вийти із кризи курсом Сі Цзіньпіна?

Головних проблем у Китаю три: ковід, перехідний вік та труднощі у світі.

Перманентний локдаун

Китай зробив ставку на "нульовий ковід", і спочатку це допомогло йому першим у світі відновити темпи зростання економіки. Однак згодом з'ясувалося, що раділи зарано.

Китай живе у перманентному локдауні вже третій рік. За перших ознак нової хвилі людей замикають у будинках цілими містами. Це підриває споживання, торгівлю, туризм. Економіка гальмує, а соціальне невдоволення зростає.

Багато хто чекав від промови Сі на з'їзді натяків на послаблення карантинів, проте їх не було.

Без ефективних вакцин і масового імунітету від перенесеної хвороби випускати півтора мільярда китайців на волю ризиковано. У США, наприклад, де населення в 4 рази менше, а охорона здоров'я на голову вища, від ковіду померло понад 1 млн осіб.

Криза на ринку житла

Головна китайська криза - на ринку нерухомості. Вона тільки починається і обіцяє Сі головний біль ще кілька років.

Останні роки бурхливе зростання цін та будівництва вносило величезний внесок у загальне зростання китайської економіки - близько 25%. Дві третини всього багатства населення - це житло.

Зростання почалося з того, що китайцям у 1990-х дозволили купувати квартири, а продовжилося завдяки урбанізації. Пізніше нерухомість стала основним об'єктом для інвестицій та спекуляцій.

На ринку утворилася бульбашка, і два роки тому влада вирішила здути її, щоб повернути ціни на доступний рівень і перенаправити вкладені в порожні площі гроші на інвестиції в інші галузі, а ще краще - на споживання.

Вони посилили умови кредитування забудовників та допустили банкрутство кількох особливо ризикованих компаній. Ціни почали знижуватися, люди почали відкладати купівлю житла та відмовлятися платити за іпотекою за довгобуди. Все це створило проблеми для банків.

Ставки дуже високі. Загальна вартість житлової нерухомості в Китаї становить 52 трлн доларів. Якщо китайська влада не впорається з цією кризою, ситуація може вийти з-під контролю та закінчитися спадом економіки, як це було в Японії на початку 1990-х та у США у 2008 році.

Поки що про рецесію не йдеться, але й ринком житла проблеми не обмежуються.

Перехідний вік

Китай вичерпав потенціал наздоганяючого зростання, і влада намагається перевести його з рейок економіки, що розвивається, до розвиненої моделі, заснованої на споживанні. Однак шлях від достатку до багатства довший і складніший, ніж від злиднів до достатку.

По-перше, заважає демографія. Політика "одна сім'я одна дитина" зробила Китай старішою країною. А серед молоді рекордне безробіття - майже 20%.

По-друге, урбанізація та індустріалізація як драйвери зростання вичерпали себе.

Усі, хто міг і хотів, давно перебрався із села до міст, де проживає вже понад 60% китайців. Все, чого не вистачало в промисловості, енергетиці, інфраструктурі та нерухомості, вже збудовано. Нагромаджений за роки бідності дефіцит пропозиції покритий, а темп створення нового попиту набагато повільніший.

Можна було б компенсувати спад внутрішнього попиту зовнішнім, але тут неприємності.

Зовнішні проблеми

Пандемія різко пригальмувала глобалізацію та підірвала позиції Китаю як світової фабрики товарів, найбільшого споживчого ринку у світі, найбільшого імпортера енергоресурсів та головної торгової держави світу.

А після пандемії розвинуті економіки зіткнулися з рекордною інфляцією, що змусило їх покласти край десятиріччю ультрам'якої кредитної політики. Вільних грошей у населення та бізнесу дедалі менше, і вони насамперед скорочують споживання товарів, головним постачальником яких є саме Китай.

А тут ще й війна в Європі - на найбагатшому світовому ринку у пів мільярда людей.

У лютому Путін відправив війська на завоювання України, за що Росія потрапила під санкції. А ще раніше Кремль розв'язав газову війну проти Євросоюзу.

Результатом стала енергетична криза у світі, яка залишила західним споживачам ще менше грошей на купівлю китайських товарів.

Навіть тимчасова вигода від покупки російських енергоресурсів зі знижкою не перекриє збитків.

Китаю потрібні покупці продукції, а не дешеві енергоносії. Попит на нафту цього року там впаде на 3% - уперше з 1990 року, коли ще існував СРСР. Споживання газу серйозно зросте лише після 2030 року. А російське вугілля забезпечує лише близько 1% китайських потреб.

Конфлікт із Заходом

Другий неприємний наслідок путінської війни для Китаю - загострення конфлікту із Заходом. Адже відносини і так напружені через придушення свобод у Гонконгу, репресії проти уйгурів та войовничу риторику щодо Тайваню.

Політика Сі за останні роки сильно зміцнила позиції Китаю як стратегічного супротивника Заходу. Відмова засудити вторгнення Путіна в Україну зіпсувала стосунки остаточно.

США поки що утримуються від вторинних санкцій, оскільки Китай підтримує Росію лише дипломатично, але не озброєнням і не грошима. Однак адміністрація Джо Байдена не тільки не зняла введені за Дональда Трампа торгові обмеження, але й посилила заборони на передачу технологій Китаю.

Країна, яка розбагатіла на торгівлі та відкритості, на збиранні айфонів та тесли, поступово переходить від співпраці до конфлікту із Заходом.

Диву кінець?

Китай має гігантські резерви зростання. Навіть якщо нинішні проблеми швидко не вирішаться, економісти пророкують Китаю зростання на 4% на рік. Такими темпами Китай наздожене та пережене США за розміром економіки лише в середині наступного десятиліття.

А якщо все піде за планом, і якщо Захід уникне рецесії, зростання може перевищити 5%. Тоді поставлена ​​компартією мета подвоїти економіку з 2020 до 2035 року буде досягнута, підрахували економісти Bloomberg Economics.

Для цього доведеться не лише швидко розібратися з ковідом та кризою на ринку нерухомості, а й провести болючі та затратні реформи: підвищити пенсійний вік, посилити соціальний захист населення, припинити атаки на великий приватний бізнес.

Налагодити відносини із Заходом теж не завадить. Китай намагається розширити власну сферу впливу та активно інвестує за кордоном. У нього найбільша армія у світі, ядерна зброя та місце у Раді безпеки ООН.

Проте економічно тягатися із Заходом йому ще складно. ВВП Китаю - близько 20 трлн доларів, або приблизно 20% світової економіки. У США - 25%, а загалом у розвинених країн - 60%.

Сі має лише п'ять років, щоб дати відповіді на всі ці питання. Зміна конституції не обіцяє йому довічного правління. Через п'ять років знову з'їзд і знову підкилимна боротьба, успіх якої безпосередньо залежить від того, як розвиватиметься країна.

"Політична легітимність компартії ґрунтується на покращенні соціально-економічної ситуації. Середній китаєць відчує на собі, що справи йдуть не дуже, тому й стоїть завдання повернути темпи зростання, до яких Китай звик за останні десятиліття", - пояснює масштаб проблеми Коллін Кох із сінгапурського дослідницького центру RSIS.

Сі зробив ставку на зміцнення авторитаризму, перерозподіл багатства та конфлікт із Заходом. Чи спрацює вона, ми дізнаємося за п'ять років. Якщо Сі залишиться на четвертий термін, через 10 років у Китаю буде 80-річний правитель із 20 роками безроздільної влади за плечима.

Історичний експеримент у розпалі.