Останні пару тижнів різко змінили тональність заяв, що надходили з офіційного Мінська.

Вперше від початку російської агресії проти України білоруська влада почала надсилати сигнали, що суттєво відрізнялися від російських.

Схоже, що звільнення півночі України від російських військ, а разом - поступове виведення росіян з території Білорусі змушує Александра Лукашенка знову спробувати пограти у стару гру - на сперечаннях Заходу та Росії.

І хоча перші спроби явно не вийшли вдалими, швидше за все, зупинятися у Мінську не збираються.

Це створює нове вікно можливостей для України. Та одночасно й ставить перед викликом: як саме варто скористатися такими можливостями.

Таємний лист та перші зустрічні кроки

"Давайте всі звернемося до дипломатичного інструментарію, щоб відновити діалог, який є єдиним засобом для пошуку шляху руху вперед за будь-яких обставин. Сподіваюся, мудрість, прагматизм, підтримка суверенітету та незалежності всіх країн Європи, зокрема Білорусі, і бажання зберегти мир та процвітання для всіх будуть спрямовувати нас у цих зусиллях", - такими словами завершується лист голови білоруського МЗС Владіміра Макея, розісланого європейським колегам.

Сам лист не афішувався білоруською владою - про нього стало відомо лише після його оприлюднення брюссельським кореспондентом "Радіо Свобода" Рікардом Джозвяком.

"Ми категорично відкидаємо будь-які інсинуації про те, що Білорусь якось залучена до бойових дій в Україні. Білорусь не має наміру бути втягнутою у війну. Нам вистачило воєн за нашу історію", - пише Макей.

А відповідно, у Мінську пропонують почати переговори про поступове послаблення західних санкцій. 

"Нова "Берлінська стіна" - політична, економічна, фінансова, гуманітарна та фізична - виникла на кордоні між Білоруссю та Європейським Союзом, який нещодавно був прикладом ефективної та добросусідської співпраці... Замість руки допомоги ми стикаємося з обвинуваченнями та санкціями, які суперечать міжнародним нормам та принципам", - вказується у листі.

Важливо, що цей лист - це не єдиний сигнал, який Лукашенко надсилає Заходу. Можна назвати щонайменше три інших.

Перший - наприкінці березня з в'язниці на домашній арешт перевели голову Союзу поляків Білорусі Анжеліку Борис, її звільнення довго добивалася Варшава.

Другий сигнал - Державний прикордонний комітет Білорусі заявив, що громадяни Латвії та Литви протягом місяця - з 15 квітня по 15 травня - зможуть в'їжджати до країни без візи.

І нарешті, ще один сигнал - у ЗМІ вже з'явилася інформація, що пункт розміщення мігрантів - залишок гучної міграційної кризи минулого року, за допомогою якої Лукашенко намагався шантажувати Захід, - вже майже порожній. Іншими словами, Мінськ дав сигнал, що ця криза вже остаточно завершена.

Чотири сигнали. Чи достатньо цього, щоб стверджувати, що це навряд чи є простим збігом? Напевно, що так.

Але що стало причиною появи цих сигналів?

Повернення до багатовекторності?

Провал російського бліцкригу, а головне - невдала атака на Київ, змінили ситуацію для Лукашенка.

Потреба у білоруському плацдармі поступово зменшується (хоча і залишається для продовження ракетних ударів по території України), а відповідно, зменшуються і можливості отримати від РФ компенсації за введені Заходом санкції.

Тим більше, що нові санкції доповнюють дію впроваджених раніше (вперше секторальні санкції проти Білорусі були введені ще минулого року), посилюючи їхній руйнівний ефект для економіки. А всі натяки Мінська, що Росія має компенсувати негативний вплив санкцій, принаймні тих, що були прийняті після 24 лютого, так і залишилися без відповіді.

Що в такій ситуації залишається робити?

Спроби зіграти у посередника, що в 2014 році принесло часткове скасування санкцій, тепер виглядають малоймовірними. Навіть попри те, що цей варіант активно просуває РФ.

Усе це вимагає від офіційного Мінська повернення до діалогу з ЄС, а в ідеалі - максимально можливого відсторонення від дій Москви. Тут у Лукашенка є козир: як і передбачала ЄвроПравда, йому все ж вдалося встояти перед тиском РФ та не відсилати своїх військових в Україну.

Ще один козир - нещодавня заява ОБСЄ, яка не вважає Білорусь учасницею війни проти України.

Цей факт давав надію на те, що можливості для діалогу із Заходом для мінського диктатора ще не вичерпані.

Все це навіть призвело до зміни публічної риторики Лукашенка.

Він заявляв, що Білорусь має бути суб'єктом переговорів між РФ та Україною, що Мінськ має отримати такі ж гарантії безпеки, що й Київ.

А головне - Лукашенко вперше з виборів 2020 року став підкреслювати, що зовнішня політика Білорусі зовсім не ідентична російській.

Сподівання Лукашенка порозумітися із Заходом виглядають утопічними. Зрештою, ЄС дав це зрозуміти, "зливши" у медіа лист Макея. І тим самим показавши, що не вважає нинішнє керівництво Білорусі таким, переговори з яким можливі.

Проте варто пам'ятати: за довгі роки президентства Лукашенку кілька разів вдалося утнути такий розворот, отримавши розмороження відносин із Заходом в обмін на послаблення репресій та амністію політв'язням.

І хоча через війну в Україні нинішня ситуація виглядає як ніколи складною для таких розворотів, це не зупиняє Лукашенка.

Зрештою, хіба в перші дні війни йому не телефонував президент Франції Еммануель Макрон, щоб переконати не брати участь у російській агресії? Ця розмова, разом із дзвінком канцлерки Ангели Меркель під час загострення минулорічної кризи біженців - ключові зовнішньополітичні здобутки Білорусі після виборів 2020 року.

Але головне інше: альтернатив пошукам порозуміння із Заходом у Лукашенка вже немає.

Питання від України

Нова ситуація на північному кордоні дає додаткові можливості для України. Але й одночасно ставить перед вибором.

Річ у тім, що Білорусь шле сигнали не лише Заходу, але й Києву. Зокрема, за прикладом РФ Мінськ створив перелік "недружніх" країн, але, на відміну від російського списку, в білоруському немає України.

Як Київ відреагував на цей сигнал? Формально, як і ЄС - проігнорував його.

Однак варто нагадати, що Україна, яка вже заборонила імпорт з РФ, для білоруського імпорту такої заборони запроваджувати не стала.

Такий крок Києва відверто грає на руку Мінську: якщо вже Україна не хоче до кінця розривати торгові відносини з Білоруссю, то навіщо це робити ЄС?

Саме тому Києву варто не мовчати, а перехопити ініціативу у відносинах із Мінськом.

Якщо, як там стверджують, Білорусь не давала територію для нападу, а лише для навчань, то що там робили для протидії агресії?

Що зараз робить Мінськ, щоб унеможливити ракетні удари по Україні зі своєї території?

Чи дійсно українські громадяни (і військовополонені, і цивільні) досі утримуються на білоруській території та чи бере в цьому участь офіційний Мінськ?

Питань до Александра Лукашенка зібралося багато. Тож зміни у ході війни дозволяють Києву розпочати діалог на своїх умовах.

Потрібно зробити так, щоб від цього діалогу й залежав санкційний тиск Заходу на режим Лукашенка.