Європейському Союзу все ж вдалося змусити грузинську владу та опозицію підписати компромісну угоду, яка має дати старт виходу країни з глибокої політичної кризи.

Пізно ввечері 19 квітня угоду, розроблену європейськими дипломатами, підписали правляча партія "Грузинська мрія" та низка опозиційних сил. А вже 20 квітня до Тбілісі вилетів і голова Європейської ради Шарль Мішель, щоб особисто оголосити про довгоочікувану угоду.

Чи є факт підписання угоди достатнім, щоб говорити, що Грузія почала вихід з кризи?

Адже угоду з партією влади не підписало декілька опозиційних політсил, в тому числі партія експрезидента Міхеїла Саакашвілі "Єдиний національний рух" (ЄНР)?

Чи є гарантії, що сторони виконуватимуть підписану угоду? І чи не означає підписання угоди лише "заморожування" кризи, адже на ключове питання - проведення позачергових парламентських виборів - однозначної відповіді так і не дано.

План ЄС для Грузії

"Радий повідомити, що завтра я приїду до Грузії для зустрічі з усіма вами і для посилення зв'язків між Грузією та Європою. Це буде чіткий знак впевненості у вас", - так Шарль Мішель відреагував на компроміс між владою та опозицією у Грузії, назвавши його "справді європейським способом вирішувати кризи".

Про що домовилися у Грузії і чому це так важливо? В тому числі - і для ЄС?

Політична криза у Грузії розпочалася у жовтні минулого року - відразу після першого туру парламентських виборів, на яких перемогла чинна влада. Опозиція натомість заявила про масові фальсифікації, відмовившись працювати у новому парламенті.

Важливо, що це було одностайне рішення всіх опозиційних партій. І виникла реальна загроза того, що найближчі чотири роки у Грузії працюватиме однопартійний парламент.

Це могло поставити на паузу європейську та євроатлантичну інтеграцію країни.

Попри те, що після тривалих переговорів влади та опозиції дві партії погодилися увійти в парламент, вирішення кризи це не наблизило.

Ситуація додатково загострилася після того, як лідер найбільшої опозиційної партії "Єдиний національний рух" Ніканор Мелія потрапив під арешт - через відмову носити електронний браслет йому було змінено запобіжний захід в рамках справи про штурм парламенту у 2019 році.

Увесь час діалог між владою та опозицією відбувався за посередництвом послів ЄС або США. Втім, лише минулого місяця Євросоюз по-справжньому взявся за вирішення цієї кризи.

Під час свого попереднього візиту до Тбілісі Шарль Мішель сформулював п'ять основних пунктів, на яких має базуватися компроміс між владою та опозицією.

Пізніше цю роботу продовжив спеціальний представник президента Євроради, шведський дипломат Крістіан Даніельсон. Після кількох тижнів консультацій з різними політичними партіями він представив "Майбутній шлях Грузії" - документ, що містив компромісний план виходу з кризи.

Втім, і влада, і опозиція відмовилися від підписання цього документа. Влада - через необхідність розширення повноважень опозиції, а опозиція - через відсутність у ньому двох основних позицій: проведення дострокових виборів та звільнення осіб, яких опозиція називає політв'язнями.

Попри це, оприлюднивши план виходу з кризи, ЄС надіслав чіткий сигнал: саме ці пункти, можливо, з незначною корекцією, і мають стати основою для виходу Грузії з кризи.

Зрештою, грузинським політикам знадобилося близько трьох тижнів, щоби зрештою пристати на цю пропозицію.

Компроміс із оглядкою на осінь

Компромісну угоду підписали від влади: спікер парламенту Грузії Арчіл Талаквадзе та член правлячої партії "Грузинська мрія" Шалва Папуашвілі, а від опозиції: лідери партії "Лело" Мамука Хазарадзе і Бадрі Джапарідзе, лідер партії "Громадяни" Алеко Елісашвілі, лідер партії "Гірчі" Вахтанг Мегрелішвілі, лідер партії "Гірчі - Більше свободи" Зураб Джапарідзе, лідер "Стратегії Агмашенебелі" Георгій Вашадзе, лідер Республіканської партії Хатуна Самнідзе, а також два окремих депутати: Саломе Самадашвілі (представниця ЄНР) та Давид Бакрадзе (екслідер партії "Європейська Грузія", нещодавно виключений з її лав).

Важливо, що до угоди не приєдналися найбільші опозиційні сили: вже згадані "Єдиний національний рух", "Європейська Грузія", а також невелика Лейбористська партія.

Якщо брати кількість мандатів, то ці політсили мають більшу вагу, аніж ті опозиціонери, що приєдналися до угоди.

То чому ж у ЄС вважають її таким успіхом? І чому після кількох тижнів відмов грузинські політики все ж її підписали?

За попередніми оцінками, після підписання цієї угоди кількість депутатів, що братимуть участь у роботі парламенту, перевищить сотню - а це дві третини від його складу.

Саме показник у дві третини складу парламенту в ЄС визначили принципово важливим для прийняття ключових законів та призначення нового складу Центрвиборчкому та генпрокурора. Зважаючи, що наразі "Грузинська мрія" має у парламенті лише 84 депутати (було 90, проте нещодавно шестеро вийшли з її складу і пристали до нової політичної сили експрем'єра Георгія Гахарії), то в ухваленні законів буде задіяно більшість опозиційних сил, а відповідно - фінальні рішення мають відображати реальний компроміс між владою та опозицією.

А це, на думку ЄС, і є запорукою виходу з політичної кризи.

Другий фактор успіху - поступки на користь грузинської опозиції, на які пішов ЄС.

Напередодні Шарль Мішель оприлюднив оновлення компромісної угоди, до якої було включено рішення щодо позицій, які найбільше турбували опозицію: звільнення політв'язнів та дострокові вибори.

Щодо першого, то, підписавши угоду, сторони беруть на себе зобов'язання протягом тижня від початку роботи парламенту схвалити закон про амністію всім учасникам заворушень 2019 року, що автоматично означає звільнення Ніки Мелії.

Щоправда, такий сценарій одночасно означатиме й амністію силовикам, що застосовували надмірну силу при розгоні протестів. Проте зрештою в опозиції вирішили піти на такий компроміс.

Анонсована амністія не стосується одного з "політв'язнів" - Георгія Руруа, проте президент Саломе Зурабішвілі вже оголосила, що відразу після схвалення компромісної угоди підпише помилування для нього.

Що стосується дострокових виборів, то вони стануть можливі наступного року, але за однієї умови: якщо на місцевих виборах, що пройдуть у жовтні, правляча партія отримає підтримку, меншу за 43%.

Євросоюз гарантує

Чи можна сподіватися, що підписана угода дійсно приведе Грузію до виходу з політичної кризи? Адже пообіцяти - не означає виконати обіцяне. І в нещодавній історії Грузії є вдосталь прикладів, коли правляча партія "забувала" про взяті обіцянки.

Саме це стало причиною відмови від підписання угоди "Єдиним національним рухом".

"Диявол тут криється в деталях. Незрозуміло, чому саме 43%, а не 50%. Ми що, на ринку, торгуємо, купуємо два кілограми сиру? Друге питання: хто рахуватиме?" - так пояснив свою позицію почесний голова партії Міхеїл Саакашвілі.

Втім, некругле число 43% насправді і є компромісом між владою та опозицією. Варто нагадати, що такий варіант - дострокові парламентські вибори за умови низького результату влади на місцевих виборах - від самого початку пропонував Шарль Мішель.

Проте грузинська влада була згодна на такий сценарій лише за умови бар'єра у 40%. Який вона без проблем подолала би.

А от чи вдасться "Грузинській мрії" взяти на місцевих виборах 43% - питання, відповіді на яке наразі не має ніхто.

З одного боку, на парламентських виборах у голосуванні за партійними списками "Мрія" взяла 48%, а за останніми опитуваннями соціологів, хоча її підтримка і впала до 35%, проте залишається вищою, аніж сумарно в опозиції.

З іншого - на рейтинг партії влади мав вплинути відхід частини депутатів у партію експрем'єра Гахарії (донедавна - найбільш рейтингового політика "Мрії"). Зрештою, в опозиції завжди заявляли, що парламентський результат було сфальсифіковано, тож і тоді реальний рейтинг партії влади був набагато меншим.

Набагато актуальнішим залишається друге питання, озвучене Саакашвілі: чи можна сподіватися, що підрахунок на місцевих виборах буде більш чесним та прозорим, аніж на попередніх?

Можна довго дискутувати, як після виборчої реформи будуть перерозподілені посади у Центрвиборчкомі, скільки гарантовано отримає опозиція, і скільки - влада, проте головний аргумент на користь чесних виборів полягає все ж в іншому.

Європейський Союз, який взяв на себе роль гаранта дотримання сторонами підписаної угоди, не може дозволити такого відвертого порушення з боку ані влади, ані опозиції. Зрештою, тепер ЄС відповідає своєю репутацією за дотримання сторонами цієї угоди.

У такій ситуації ЄС буде вимушений "під мікроскопом" вивчати кожне з потенційних порушень, а його фінальна оцінка і стане вирішальною у питанні чесності та прозорості виборів.

* * * * *

Після підписання компромісної угоди лідерами партій до неї зможуть в індивідуальному порядку долучитися й окремі депутати.

Усе це загрожує розколом тим партіям, які досі не приєдналися до угоди.

І схоже, такий "м'який шантаж" ЄС починає працювати - зокрема, Саакашвілі вже не виключає приєднання своєї партії до угоди після ухвалення парламентом законопроєкту про амністію.

Проте найголовніше, що ЄС вдалося знайти важелі і змусити грузинських політиків відкласти ворожнечу й розпочати роботу над реформуванням країни.