Тиждень тому Бідзіна Іванішвілі, засновник та лідер "Грузинської мрії" (ГМ), партії, яка керує Грузією з 2012 року, несподівано опублікував довгий лист, в якому заявив, що назавжди залишає політику.

Це наводить на два запитання. Чи є справжнім його відхід? І в будь-якому разі, чому він прийняв це рішення саме зараз?

Ми все це вже бачили раніше. У жовтні 2013 року, прослуживши рік на посаді прем'єр-міністра, Іванішвілі подав у відставку і заявив, що тепер стане простим громадянином, позбавленим будь-якої політичної ролі, а також виключив будь-який шанс на своє повернення в політику в майбутньому. Він також заявив, що стане частиною громадянського суспільства і критикуватиме уряд ГМ з цієї позиції.

Тоді його відхід був не таким несподіваним, як зараз.

Коли Іванішвілі заявив про свій намір протистояти тодішньому президенту Міхеїлу Саакашвілі в жовтні 2011 року, він сказав, що після перемоги на парламентських виборах 2012 року він виконуватиме обов'язки прем'єр-міністра лише два роки, а потім повернеться до свого звичного життя.

Ідея полягала в тому, що, перемігши нібито авторитарне правління Саакашвілі і швидко стабілізувавши демократичні інститути, Іванішвілі здійснить свою місію. Пізніше він вирішив, що виконав своє завдання навіть раніше, ніж очікувалося.

В наступні роки стало очевидним, що він неодноразово не дотримувався своєї обіцянки. Іванішвілі здійснював фактичний контроль над урядом; у своїх публічних заявах він завжди захищав і виправдовував уряд; а в квітні 2018 року він офіційно повернувся до політики, знову ставши головою "Грузинської мрії".

Звичайно, і сам Іванішвілі, і лідери "Мрії" ніколи не визнавали, що найбагатіший олігарх країни залишався біля керма, будучи "приватною особою". Це твердження може виглядати спекулятивним, але на його користь говорять вагомі докази.

Пізніше багато перебіжчиків чи вигнанців із ГМ говорили про Іванішвілі як про того, хто фактично ухвалює всі ключові рішення.

Наприклад, Давід Усупашвілі, голова парламенту Грузії в 2012-2016 роках, розповідав, як Іванішвілі особисто пропонував йому стати прем'єр-міністром на певних умовах (стосовно яких вони не дійшли згоди). Також повідомлялося, що посол США або президент Азербайджану Ільхам Алієв відвідували "приватну особу", шукаючи розмови зі справжнім босом.

Для більшості аналітиків, як місцевих, так і міжнародних, "неформальне правління" стало ключовим словом для опису способу урядування в Грузії. За даними опитувань, у це вірила також і більшість грузинів.

Чого ми не можемо знати точно, то це рівень участі Іванішвілі у повсякденному керуванні державними справами.

Ймовірно, він підійшов до цього питання як бізнесмен: придбав контрольний пакет акцій нової компанії - держави Грузії; спочатку був тісно залучений до її управління, але врешті доручив це завдання своїм обраним менеджерам (яких він час від часу замінював). Проте залишав за собою право скеровувати їх у потрібному йому напрямку.

Очевидно, більшість спостерігачів вважає, що після "другого відходу" Іванішвілі повернеться до такого самого режиму роботи.

Звичайно, ми не можемо виключати, що цього разу буде інакше. Іванішвілі наголосив, що він не братиме участі у прийнятті рішень і не буде відповідати на дзвінки лідерів "Грузинської мрії", якщо вони стосуватимуться політичних питань. Але з огляду на попередній досвід, мало хто в це вірить.

У гіпотетичному сценарії його дійсного відходу з політики це стане великою проблемою. Люди, які голосували за ГМ, голосували насамперед за Іванішвілі; ГМ, яка існує сьогодні, обертається навколо його особистості. Без нього партії доведеться фундаментально себе переосмислювати, і при цьому внутрішніх конфліктів не уникнути.

Є ще одне важливе питання: якщо він все одно залишатиметься головним, який сенс у його відставках та поверненнях?

Як і щодо багатьох речей, пов'язаних з Іванішвілі, нам залишається тільки здогадуватись. Опозиційна сторона стверджує, що він тікає від відповідальності, розуміючи, що його уряд у біді.

Колишній президент Міхеїл Саакашвілі навіть заявив, що Іванішвілі фінансував кампанію Дональда Трампа, і зараз він боїться прийдешньої американської адміністрації.

Боюся, опозиція обманює себе та своїх прибічників. Рішення бойкотувати парламент занурило Грузію в затяжну кризу демократичного управління.

Однак це не означає, що Іванішвілі та керівники ГМ дійсно сприймають ситуацію як критичну для себе. Я маю протилежне припущення: Іванішвілі вирішив знову піти з офіційної посади, оскільки впевнений у стабільності ситуації.

Очевидно, якою б не була причина, він завжди віддавав перевагу режиму тіньового контролю, який він здійснював у 2013-18 роках.

Це може дати йому більшу свободу маневру та меншу формальну відповідальність. Якщо це так, то зараз він повертається до свого звичного стану. Що заслуговує на пояснення, то це тимчасове повернення Іванішвілі на офіційну посаду.

У квітні 2018 року, коли він очолив "Грузинську мрію", партія переживала смуту: внутрішні конфлікти між різними фракціями стали публічними, а деякі члени наважилися відкрито критикувати його призначенців. Усе це Іванішвілі справедливо вважав викликом своїй владі і авторитету.

Більш того, рейтинги уряду просідали, а до президентських виборів лишалось якихось пів року. Це і могло переконати Іванішвілі, що йому потрібна більш безпосередня і помітна роль.

Порівняно з тим періодом, зараз усе виглядає набагато краще - принаймні для нього.

Партія очищена від занадто незалежних членів; наприклад, ніхто не наважиться поставити під сумнів його вибір надзвичайно непопулярного Іраклія Кобахідзе в якості наступника у кріслі голови партії. Вибори виграні, і опозиція виглядає слабкою та не знає, що робити далі. Немає очевидного виклику ані його особистій владі всередині партії, ані правлінню ГМ в країні.

На відміну від поширеної точки зору, я не вважаю, що Іванішвілі сильно турбується з приводу опозиційного бойкоту парламенту. Захід явно не схвалював бойкот, тому Іванішвілі відчуває, що і в цій ситуації він вийшов переможцем.

Формально одна опозиційна партія зараз увійшла до парламенту: це невелика група, яка називає себе "Європейськими соціалістами" і була прихована в списку "Альянсу патріотів Грузії", ультранаціоналістичної антизахідної партії (лідери останньої приєдналися до бойкоту парламенту). Ще одна чи дві крихітні партії теж можуть передумати.

Отже, вигляд багатопартійної демократії буде збережено, принаймні, з точки зору грузинської влади.

Навіть якщо я маю рацію в тлумаченні мотивів Іванішвілі, це не означає, що його погляд на ситуацію обов'язково правильний.

Коли він подав у відставку вперше, справи також виглядали добре для нього та його партії. Але потім проблеми почали накопичуватися, зрештою штовхаючи його до зміни своєї думки.

На даний момент ситуація може бути відносно спокійною, але в повітрі панує відчуття постійної напруги, і ніхто не може передбачити, в якому напрямку розвиватимуться події.

Стаття підготовлена в рамках проєкту "Розуміння угод про асоціацію між ЄС та Україною, Молдовою і Грузією", який реалізується консорціумом, до складу якого входять Центр європейських політичних досліджень (Брюссель), Інститут економічних досліджень та політичних консультацій (Київ), "Реформатікс" (Тбілісі) та "Експерт-груп" (Кишинів), за фінансової підтримки Уряду Швеції.