Досить несподівано для багатьох оглядачів режим Александра Лукашенка почав демонструвати ознаки більш конструктивної поведінки та навіть готовності розпочати торг із західними сусідами.

І що важливіше, на відміну від попередніх спроб "навести мости" із Заходом цього разу офіційний Мінськ підкріпив свої натяки реальними діями - 1 липня стало відомо про плани оголосити амністію серед важкохворих політв'язнів. І вже наступного дня у білоруській опозиції оголосили про перші реальні звільнення.

Важливо і те, що Лукашенко пішов на цей крок не просто без попередніх поступок Заходу, але й навіть не маючи жодних гарантій. Ба більше, це відбувалося у ситуації, коли минулого тижня ЄС оголосив про нові санкції проти Білорусі, а також запровадив підвищені мита на білоруські сільськогосподарські товари.

Усе це дає підстави говорити, що намагаючись втримати рівновагу між декількома паралельними процесами, білоруський диктатор робить небачені за останні роки політичні кульбіти.

Тиск через Пекін

Поступки з боку офіційного Мінська відбулися незабаром після візиту до Китаю президента Польщі Анджея Дуди.

23 червня під час переговорів у Пекіні Дуда попередив главу КНР Сі Цзіньпіна про можливе повне закриття польсько-білоруського кордону, пояснюючи це реакцією на вбивство мігрантом польського прикордонника.

Звинувативши в ескалації ситуації на кордоні білоруську владу, Дуда не приховує: у Варшаві намагаються тиснути на Лукашенка через Пекін. Річ у тому, що повне закриття кордону з Польщею може означати припинення транзиту китайських товарів через Білорусь, а відтак - завдасть збитків як Білорусі, так і Китаю.

Хоча публічна реакція Піднебесної була характерною і обмежилась висловленням надії, що обидві сторони ставитимуться одне до одного з повагою і шукатимуть вирішення проблеми шляхом консультацій, білоруські чиновники натяк зрозуміли.

Адже для Мінська втрата інтересу Пекіна означає перспективу залишитися сам на сам із Путіним.

Тож у Лукашенка поспіхом взялися згладжувати гострі кути.

Не виключено, що це стало однією з причин кадрових перестановок у білоруській владі. Вже 27 червня Лукашенко вирішив зробити серйозні зміни в уряді та призначити нового главу адміністрації президента - пост, який з березня був вакантний.

Ним став колишній посол Білорусі в РФ Дмитрій Крутой, якому білоруський диктатор доручив контролювати російський та китайський напрямки, а також "підказувати і підштовхувати" нового посла Білорусі в КНР.

Крутой - виходець з кола так званих технократів, тобто людей, які перед фальсифікацією виборів у 2020 році були покликані здійснити контрольовані реформи в країні. Зважаючи на попередні побажання Пекіна бачити позитивні зміни у системі влади в Білорусі, призначення Крутого, кандидатура якого, як вважається, більш ніж влаштовує Піднебесну, є сигналом стосовно пріоритезації китайського вектора.

Іншою не менш цікавою зміною було призначення Максима Риженкова на пост міністра закордонних справ. Дещо забутий чиновник, якого вважали основним фаворитом у боротьбі за крісло глави АП, очолив відомство, до якого в Лукашенка завжди було багато вимог.

Зміна міністра, ймовірно, була продиктована тим, що Сергєй Алєйнік через свій розмірений і доволі м'який стиль управління не зміг досягнути серйозних успіхів на Заході, якщо не брати до уваги прорублене вікно в Європу, яким для Білорусі стала Угорщина.

Відтак призначення набагато вимогливішого і жорсткішого Риженкова націлене на те, аби струснути МЗС і врешті показати більш прийнятні результати роботи на західному напрямку.

І схоже, що кандидатура Риженкова справді не була випадковою.

Білоруський опозиціонер Павел Латушко повідомив, що в руках його команди опинилась інформація про те, що за декілька місяців до кадрових змін до Мінська секретно приїжджав представник президента Франції Емманюеля Макрона, який провів переговори з Лукашенком та ще тоді першим заступником глави АП Максимом Риженковим.

Більше того, за словами Латушка, було отримано підтвердження, що між Єлисейським палацом і Риженковим відбуваються регулярні телефонні розмови.

Хоча об'єктивних підтверджень цій версії немає, вона може бути цілком реальною, зважаючи на той дипломатичний підхід, який Франція застосовувала до Білорусі та Росії. Тим паче, що дзвінки до Мінська не стали б чимось новим, адже Макрон особисто зв'язувався з Лукашенком як після початку міграційної кризи 2020 року, так і після початку російського повномасштабного вторгнення у 2022 році.

Тож якщо Риженкову вдалося налагодити постійний контакт з Парижем, то це не лише успіх для Мінська, але й сигнал для партнерів Франції.

Перші звільнення

На цьому передача сигналів не закінчилась, адже Лукашенко пішов на більш ніж несподіваний крок, звільнивши п'ятьох українських політв'язнів, зокрема Миколу Швеця, якого звинуватили у нібито вчиненні диверсії на аеродромі в Мачулищах, коли в лютому 2023 року був пошкоджений російський літак ДРЛО А-50.

Незважаючи на те, якими були механізм та умови звільнення, факт залишається фактом: білоруський диктатор вперше відпустив знакових для себе політв'язнів.

Це був не просто реверанс в бік України, яким білоруський диктатор продемонстрував, що напруженість на білорусько-українському кордоні є тимчасовою, а у відносинах між Мінськом та Києвом може бути місце для обмеженого конструктиву, але й крок, який мав потрапити у поле зору європейських політиків.

Щоб підсилити ефект від звільнення українських громадян, напередодні Дня незалежності Білорусі Лукашенко анонсував амністію деяких білоруських політв'язнів, передусім тих, які мають проблеми зі здоров'ям.

Вже 3 липня, у той самий День незалежності, в публічний простір почала просочуватися інформація про звільнення з тюрем перших противників режиму. На момент написання цієї статті правозахисникам центру "Вясна" було достеменно відомо про чотирьох осіб, які вийшли на волю.

Білоруський диктатор пішов на це з двох причин. По-перше, він не хоче допустити смерті деяких політв'язнів (що вже траплялося), адже це значно зменшує можливість ведення діалогу із Заходом.

А по-друге, такий крок дозволяє йому формувати поле для можливого торгу із західними країнами. І саме друга причина чудово лягає в канву останніх дій режиму.

Потім буде пізно

Нехарактерні для Лукашенка дії, покликані розширити дуже вузьке поле для маневру, відбуваються тоді, коли все більш серйозно постає питання про мирне врегулювання російсько-української війни.

Так, режим Лукашенка адаптувався до гарячої фази російсько-української війни, навчившись наживатися на своєму найближчому союзнику, поки той зайнятий Україною.

Але війна рано чи пізно завершиться, і тоді Лукашенко залишиться сам на сам зі своїм Путіним.

Для збереження влади в таких умовах в білоруського диктатора немає інших опцій, окрім як намагатися збалансовувати вплив Москви завдяки третім сторонам.

Тим більше, що наближаються чергові президентські вибори, заплановані на літо 2025 року. І хоча, звісно, про демократію та реальне волевиявлення на цих виборах не йдеться, однак необхідність переобиратися є викликом для Лукашенка, роблячи його додатково вразливим від допомоги РФ.

Чи не єдиною країною, яка в такій ситуації може ослабити залежність Білорусі від Кремля, залишається Китай.

Однак якщо Пекін і буде готовий посприяти білоруському диктатору, то виключно на певних умовах, однією з яких, ймовірно, буде принаймні частковий вихід із конфронтації із Заходом - саме те, чим режим почав більш активно займатися.

Відтак наступні місяці можуть принести ще більше сюрпризів, адже на кону - політичне виживання Александра Лукашенка.