"Часи змінюються, і з цих часів, виходячи з нашого досвіду, ми бачимо, що маємо лише двох союзників. По-перше, це Україна. А наш другий союзник - це Англія", - таку заяву рік тому зробив лідер польської керівної партії "Право та справедливість" (і де-факто найвпливовіший політик Польщі) Ярослав Качинський.

А у квітні цього року перший від початку повномасштабного російського вторгнення офіційний візит до Варшави Володимира Зеленського вийшов справді тріумфальним - українського президента зустрічали за протоколом, за яким трохи раніше у польській столиці вітали президента США Джо Байдена.

Ці два приклади показують, як сильно змінилися відносини України та Польщі за останні півтора року.

І тим дивнішим на цьому тлі виглядає нинішнє загострення, яке може "обнулити" досягнення останніх років.

Спробуємо розібратися, наскільки очікуваною стала нинішня криза і чи є шанси зупинити її найближчим часом.

На ці питання редактори ЄвроПравди вже шукали відповідь у нашому нещодавньому відео. Рекомендуємо з ним ознайомитися, а нижче - більш детальний опис тієї пастки, в яку потрапили Київ та Варшава.

Взаємні поступки

"Ми керуємося політикою польських національних інтересів. Ми підтримуємо Україну настільки, наскільки це відповідає польським національним інтересам. Так було і так буде завжди", - заявив 2 серпня заступник глави МЗС Польщі Павел Яблонський.

Втім, з останнім твердженням польського топдипломата можна посперечатися - так було далеко не завжди.

Повномасштабне вторгнення РФ змусило польську владу забути про претензії та образи на Київ. Як наслідок, Польща стала одним із лідерів у підтримці України, причому це лідерство було продемонстровано у найгостріший момент, коли більшість західних країн ще не могли зважитись на масштабну підтримку.

Ілюстрацією тодішньої зміни курсу Варшави стали дії польського прем'єра Матеуша Моравецького, який до повномасштабного вторгнення не зробив жодного візиту в Україну (за неофіційною інформацією, це була його принципова позиція - візит мав стати можливим лише після скасування Києвом мораторію на пошуково-ексгумаційні роботи).

Втім, саме Моравецький увійшов у першу групу західних лідерів, що прибули до Києва ще до відступу від столиці російських військ.

Так само Польща йшла на потужні кроки у підтримці України, не оглядаючись на свої інтереси.

Звичайно, що будь-яка підтримка має свої межи, і тому було очікувано, що з часом польська політика щодо України мала стати більш прагматичною.

Втім, ця корекція курсу виявилася занадто різкою.

Усе почалося з протестів польських фермерів, яких не влаштовувала поява на внутрішньому ринку українського зерна, олії та кукурудзи. А зважаючи на те, що восени у Польщі пройдуть парламентські вибори, виграти які "ПіС" буде дуже нелегко, голоси фермерів ставали "золотою акцією", заради якої офіційна Варшава пішла на загострення із союзником.

У травні Польща та ще три країни (Угорщина, Словаччина та Болгарія) ввели заборону на продаж української агропродукції - крок, на який ці країни не мали йти без погодження Єврокомісії.

У Києві це сприйняли вкрай болісно, особливо - чудово розуміючи, що за цією забороною стоїть саме Варшава. Втім, тоді українська влада утрималась від виведення своїх образ у публічну сферу, зосередившись на вирішенні цієї проблеми за посередництва Єврокомісії.

Ба більше, Київ двічі пішов на поступки: спочатку погодившись у травні на введення Єврокомісією тимчасової заборони на експорт агротоварів до п'яти країн ЄС (вже згадані чотири країни та Румунія), а потім у червні - на продовження заборони до середини вересня.

Втім, погодившись на продовження заборони, Київ наголошував, що це остання поступка. І цю позицію підтримали у Брюсселі.

Натомість п'ятірка країн робила заяви про доцільність продовження дії заборони щонайменше до кінця року.

Але саме Польща піша ва-банк, заявивши, що не буде відкривати свій ринок для української агропродукції навіть за умови протилежного рішення Єврокомісії.

І цього разу Київ не став мовчати.

Воронка кризи

"Це недружній і популістський крок, який сильно вдарить по світовій продовольчій безпеці й економіці України. Закликаємо партнерів та Європейську комісію забезпечити безперешкодний експорт українського продовольства в ЄС", - так 20 липня на заяви польської сторони відреагував прем'єр-міністр України Денис Шмигаль.

Слова українського прем'єра викликали гостру реакцію у Варшаві.

Показово, що відповідь надійшла не з польського уряду, а з команди президента Анджея Дуди, який займав більш проукраїнську позицію. Зокрема, у червні під час візиту до Києва польський президент заявив про відсутність підстав продовжувати заборону для української агропродукції.

Керівник офісу з питань міжнародної політики в адміністрації Анджея Дуди Марчин Пшидач в інтерв'ю польським ЗМІ сказав, що Україна отримала справді велику підтримку від Польщі і їй "варто було б почати цінувати роль, яку Польща відіграла для України протягом останніх місяців і років".

У відповідь українське МЗС викликало посла Польщі, що викликало протести вже польського дипвідомства - там у відповідь викликали до себе українського посла.

Зрештою, була озвучена вже згадана заява Павела Яблонського, який, серед іншого, зазначив, що існує багато питань, щодо яких між Польщею та Україною "немає згоди".

Серед них у польському МЗС згадали і питання історії, очевидно, допустивши повернення їх до порядку денного двосторонніх відносин, якщо Київ не дасть згоду на продовження агрозаборони.

Також Варшава обережно натякає на можливість перегляду свого рішення про дозвіл транзиту українського агроекспорту - крок, який може стати особливо болючим для України після виходу РФ із "зернової угоди".

Чи означає цей конфлікт перегляд умов відносин між країнами? І так, і ні.

Звичайно, в певній частині польського суспільства популярною є позиція, що якщо Польща так багато зробила для України, то вона має право вимагати певних поступок від Києва.

Проте до останнього часу публічно озвучувати такі тези могли собі дозволити лише політичні маргінали, що мали мінімальні шанси прийти до влади.

Усе змінило стрімке зростання рейтингів партії "Конфедерація" - наразі це єдина впливова політична сила у сусідів, яку можна назвати антиукраїнською. Дійшло до того, що ця партія вийшла вже на третє місце за рейтингами і може отримати "золоту акцію" при формуванні нової коаліції.

Успіх "Конфедерації", яка відкусила частину виборців "ПіС", насторожив партію влади. І схоже, що там вирішили підкорегувати свою політику, показавши виборцям більш жорстку політику щодо України.

Показово, що і польська опозиція поки дуже обережно коментує ці питання, не поспішаючи ставати на захист Києва.

У такій ситуації найбільш гостро розкритикував дії польської влади ексміністр закордонних справ Яцек Чапутович, назвавши нинішній курс Варшави "політикою гієн і шакалів". Зауважимо, що Чапутович не пов'язаний з політичними партіями, а тому не залежить від передвиборчих розкладів.

* * * * *

Зважаючи, що парламентські вибори у сусідів мають проти 5 жовтня, на нас чекають більш ніж два місяці непростих відносин із Польщею.

Тим більше, що останні натяки з Варшави дозволяють припустити, що у разі пручання Києва в хід можуть піти інші претензії - озвучувати їх до завершення війни більше не є табу. А перелік цих претензій та образ у Варшаві є досить довгим - радимо почитати з цього приводу окрему статтю, що днями вийшла на ЄвроПравді.

Втім, малоймовірно, що конфлікт торкнеться безпекових питань. Принаймні, попереднє загострення відносин із Польщею, що відбулося за президентства Петра Порошенка, показало: у Варшаві чудово вміють відділяти безпекові питання і не робити їх заручниками двосторонніх відносин.

З іншого боку, далеко не факт, що після завершення виборів з'явиться можливість повернення двосторонніх відносин до попереднього формату. В тому числі через те, що за результатами цих виборів буде затяжна коаліціада з можливістю проведення дострокових виборів.

А відповідно, політична напруга може нікуди не подітися, продовжуючи негативно впливати на двосторонні відносини.

Пошук виходу із цієї ситуації стане викликом для Києва. Дипломатії щодо Польщі доведеться в буквальному сенсі маневрувати між Скіллою та Харибдою.

Польща болісно реагує на спроби Києва вирішити суперечливі питання за посередництва ЄС - проте саме це посередництво посилює нашу позицію.

Так само у Варшаві вкрай гостро реагують на винесення наявних проблем у публічний простір - проте без цього їхнє розв'язання не видається можливим.