Довгоочікувана зустріч радників нормандських лідерів у Берліні не тільки не призвела до жодних проривів, але і стала своєрідним розчаруванням як для Києва, так і для Москви.

Переговорні позиції України та Росії все більше розходяться, простору для маневру і компромісів з РФ навіть за істотного бажання "миру" - майже немає, а "план Б" з перегляду стає все більш реалістичною перспективою.

Які ризики це несе для України? Та як Києву не попасти у російські пастки?

До чого (не) домовилися?

Продовжувати режим тиші - по суті єдина домовленість, якої вдалося досягти у Берліні.

Втім вона не була підкріплена жодними додатковими гарантіями, а відтак - в будь-який момент може бути порушена, як це вже робилося з російського боку. Режим тиші для Москви - винятково політичний інструмент для одночасного тиску на Київ з вимогами починати виконання політичних пунктів Мінських домовленостей.

Не буде прогресу по політичних компромісах - не буде і перемир'я.

Більше того, явно недосконалий механізм організації перемир'я із розмитою роллю СЦКК (у якій нині присутні лише представники України) - теж не було допрацьовано під час зустрічі.

А отже, як саме має моніторитися перемир'я - питання відкрите досі.

Сигнали про зміну постанови Верховної ради України про місцеві вибори в Україні 25 жовтня - геть різні від української та російської сторони.

Якщо Дмитро Козак заявив, що найближчим часом ВРУ має таки розглянути проєкт змін до цієї постанови, то Андрій Єрмак таку домовленість заперечує і апелює до якогось начебто вже наявного у ВР проєкту змін, хоча на сайті парламенту його досі немає.

Росія винятково штучно зосереджується на цій постанові, аби блокувати перемовини в разі ігнорування її забаганок, або, в разі їх виконання, радо демонструвати успішність свого тиску на Київ.

Втім, шансів на ухвалення таки змін до постанови про вибори майже немає - навіть у фракції "Слуги народу" не готові за неї голосувати.

Та й, зрештою, всі розуміють, що навіть її ухвалення не наблизило би вибори на окупованій території.

Жодного прогресу

Без відповіді залишилося й одне з ключових питань для України та особисто для Зеленського - новий етап обміну.

А більш тактиктичні речі - розмінування і нові КПВВ - і так були попередньо погоджені на Мінській ТКГ.

Ще менше згоди є за пріоритетним для Володимира Зеленського питанням про новий саміт лідерів нормандської четвірки.

Попри доволі оптимістичні прогнози Єрмака, він не на порядку денному.

На ентузіазм Банкової Кремль реагує не просто холодно, а й навіть знущально.

Зверніть увагу на заяву Козака про те, що для однієї зі сторін (очевидно, української) зустріч із Путіним є самоціллю. Натомість, реальних підстав зустрічатися справді немає.

У сухому залишку обидві делегації повернулися без серйозних надбань.

Втім, якщо в української сторони механізмів добиватися свого від Росії бракує, то росіяни цілком можуть тиснути, шантажуючи новим зривом перемир'я.

Російська тактика "малих кроків"

Для Володимира Зеленського і його команди цей період - геть непростий.

Погодитися на політичне врегулювання підстав ще немає, а для продовження режиму тиші Росія вимагатиме задовольняти її апетити.

При цьому скидається на те, що Кремль поєднуватиме тактику потужного тиску і ультиматумів з тактикою "малих кроків", що суперечать інтересам України.

Зірвана 10 вересня спільна інспекція біля населеного пункту Шуми - одна з таких небезпечних "низових" ініціатив росіян. Так, режим тиші вони вочевидь намагатимуться використати для максимальної легітимації представників НЗФ як "другої сторони" для контактів з українськими Збройними Силами.

Ключовою метою росіян в рамках організації цієї інспекції було саме це: "вивести" з тіні так зване "Представництво ДНР при СЦКК", щоби його так званий "керівник" оглянув позицій ЗСУ і, як додатково вимагала Росія, підписав за підсумками цього Протокол.

А в Протоколі, без сумнівів, поруч із українським підписом мав би з'явитися підпис і цієї "посадової особи".

Цей приклад дуже наочно демонструє, як наполегливо і методично росіяни грають в нав'язування того самого прямого діалогу з "ЛДНР" на всіх рівнях.

І сумнівів немає: поряд з дипломатичним тиском у нормандському форматі подібні "ініціативи" активно просуватимуться і в Мінській ТКГ.

На сьогодні Кремлю не так важливий формат цього прямого діалогу, як сам факт бодай якихось прямих контактів. 

Бажано - закріплений у підписаному документі.

Ця тактика "малих кроків" грунтується на ряді помилок, яких українська сторона припустилася раніше, передовсім на етапі розведення сил і військ у 2019 році.

Коли офіс президента заплющив очі на наявність неіснуючої "СЦКК" псевдореспублік на ділянках розведення, в той час як представники СММ ОБСЄ фізично так і не були повноцінно допущені до перевірки позицій (старих і нових) бойовиків на цих ділянках.

Плани подібних інспекцій, куди Росія замість себе буде "сватати" "уповноважених представників" клона СЦКК, залишаються.

І їхні ризики - очевидні.

Майбутнє мінських домовленостей

Попри те, що офіційно Київ підтверджує відданість Мінським домовленостям, неможливість їх виконання у нинішньому вигляді стає дедалі очевиднішою навіть для найбільших їхніх адептів в оточенні президента.

Подобається це комусь в ОП чи ні, але

відповідати поступками на шантаж і тиск росіян буде політичним самогубством.

Втім, якщо нахабні і відверті вимоги Кремля українські переговорники відбивають, то от з "точковими" ініціативами, як спільне інспектування, відчуття ризиків працює гріше.

Тема перегляду, оновлення Мінських домовленостей все більше починає лунати у кулуарах переговорів. Підтвердженням цього є також жорстка реакція Кремля навіть на згадки про апдейт Мінського пакету.

Паралельно з політичним тиском на Київ Кремль вже відверто вимагає відмовитися від самої риторики про можливе оновлення Мінських документів.

І тут, насправді, може бути гра навколо того, хто буде представлений "публічним винуватцем" зриву виконання "Мінська".

Якщо Москва не отримує гарантій для свого сценарію врегулювання, то шукати вона буде не конструктивний компроміс із Києвом, а виправдання і привід для призупинення активних переговорів, де-факто - замороження, але при цьому спробує покласти відповідальність за власні дії на Україну.

Цілком ймовірно, що саме тому зараз Росія так активно взялася дорікати Києву за ідею з переглядом Мінських угод, аби звинуватити нас у "зриві" процесу і відході від Мінської матриці.

В Києві ці задуми росіян розуміють, втім рішення, як виходити з нинішньої ситуації - немає.

Відмовитися від подальших спроб досягти компромісу з Росією президент не готовий. Іти за російським сценарієм - не видається можливим і через внутрішній спротив суспільства, і через брак гарантій з боку Росії.

Виходить найгірша для Володимира Зеленського перспектива - тупцювання на місці

Але довго цей стан тривати не може. 

Шлях, який обрала Росія, не гарантує їй успіху.

Навпаки, ідея з оновленням Мінських домовленостей все більше привертає увагу і на сьогодні виходом з Мінських угод це не буде: після всіх спроб налагодити діалог з РФ Україна навпаки виглядатиме більш конструктивно з цієї ідеєю.

Формально останньою надією Офісу президента є саміт лідерів, але іронія долі в тому, що без великої політичної угоди до нього Росія згоди на зустріч не дасть.

Тож Україні лишається далі готувати інформаційне та політичне підгрунтя для виходу з пропозиціями по зміні Мінських угод.