Іноді наша влада дозволяє собі дивовижну відвертість. Останній приклад - зізнання голови парламентської фракції "слуг народу" Давида Арахамії під час дискусії "2024: сценарії для країни".

Він заявив, що "слуги" не будуть давати голоси за дострокове припинення повноважень депутатів, які написали заяви про складення повноважень.

"З парламентом взагалі велика криза наближається, тому що в мене тільки у фракції 17 заяв на складання мандату, - повідомив Арахамія. - В інших фракціях і партіях я теж знаю, що є люди, які хочуть піти".

Отже, 17 "слуг народу" вже написали заяви про складення повноважень, але фракція насильно залишатиме їх у складі Верховної Ради. У червні 2019-го ці нещасні, вирішивши балотуватися до парламенту від партії "Слуга народу", напевно навіть гадки не мали, що через чотири з половиною роки вони намагатимуться позбутися депутатства, проте партія змушуватиме їх числитися нардепами.

Але Арахамія на цьому не зупинився і зробив ще одне зізнання: навіщо це "слугам".

Відео на тему:

Фальшивий мотив: легітимність парламенту

Глава фракції сформулював два мотиви свого насильства стосовно колег. Ці мотиви дуже сильно відрізняються за своєю правдоподібністю.

Один мотив - турбота про легітимність Верховної Ради. "Ми вирішили для себе, що не будемо давати голоси за складання мандатів, тільки якщо медично є дійсно ситуація, а так більше ніяких немає умов, за яким ми будемо голосувати за складання мандатів. Для того, щоб зберегти парламент легітимним", - пояснив Арахамія.

Три тижні тому той самий мотив сформулював голова Верховної Ради Руслан Стефанчук. "Під час воєнного стану парламент має бути легітимним і працювати, - заявив він в інтерв'ю агенції "Інтерфакс-Україна". - Для цього потрібна критична кількість депутатів. Конституція передбачає: якщо їхня кількість стане меншою трьохсот, то парламент стає недієздатним, бо не може ухвалювати рішення, що потребують 300 голосів".

Але нічого подібного в Конституції не записано - Стефанчук просто нафантазував. Умова про 300 депутатів є необхідною лише для початку роботи новообраного парламенту. Процитуємо статтю 82 Конституції: "Верховна Рада України є повноважною за умови обрання не менш як двох третин від її конституційного складу. Верховна Рада України збирається на першу сесію не пізніше ніж на тридцятий день після офіційного оголошення результатів виборів. Перше засідання новообраної Верховної Ради України відкриває найстарший за віком народний депутат України".

Щоб витлумачити це як вимогу завжди мати не менше 300 депутатів, потрібно мати рішення Конституційного суду. Стефанчук його не має. А його власні фантазії не мають жодної юридичної сили.

Звісно, дивує, що Стефанчук і за ним Арахамія самі, ніхто їх за язик не тягнув, почали говорити про загрозу втрати парламентом легітимності. Вони не можуть не розуміти, що роблять подарунок кремлівській пропаганді, яка мріє переконати Захід та світову громадську думку у тому, що українська влада є нелегітимною.

Але щоб парламент був легітимним під час воєнного стану, жодної критичної кількості депутатів не потрібно. У статті 83 Конституції записано: "У разі закінчення строку повноважень Верховної Ради України під час дії воєнного чи надзвичайного стану її повноваження продовжуються до дня першого засідання першої сесії Верховної Ради України, обраної після скасування воєнного чи надзвичайного стану".

Отже, питання про втрату легітимності взагалі не стоїть. Нинішня Рада буде легітимна рівно до того моменту, коли присягнуть нардепи наступного скликання.

Звісно, є питання про дієздатність парламенту. Але для цього достатньо 226 голосів. Страшилка Стефанчука про те, що парламент стане недієздатним, коли не зможе ухвалювати рішення, які вимагають 300 голосів, дуже смішна. Тому що в Конституції записано лише кілька випадків, коли для рішення потрібні 300 голосів. Один із них - внесення змін до Конституції. Однак при цьому Конституція забороняє внесення до неї змін під час воєнного стану. А ще 300 голосів потрібні, щоб ухвалити рішення про звинувачення президента в рамках процедури імпічменту. Навряд чи про цю опцію турбується Стефанчук.

Коротше кажучи, цей мотив видається надуманим, тобто фальшивим. Нині у парламенті 401 нардеп. Якщо відняти 17 - залишиться 384. Як і раніше, буде дуже далеко до небезпечної межі 226, та й до 300 теж буде ще далеко.

Ані для легітимності, ані для дієздатності Ради не буде жодної загрози, якщо задовольнити бажання 17 "слуг народу" та звільнити їх від обов'язків нардепа.

Справжній мотив: легітимність монобільшості

Але Арахамія назвав і інший мотив, набагато правдоподібніший. "У нас уже [залишилася тільки] 401 людина в парламенті, ще одну ми точно відпустимо за медичними обставинами - буде 400 людей. 226 [мінімально необхідну кількість для ухвалення рішення] з 400 дуже важко збирати, чесно кажучи", - зізнався він.

Тут Арахамії заперечити складно. "Слугам народу" справді з кожним місяцем дедалі важче забезпечувати результативні голосування за законопроекти, потрібні Банковій. І якщо вони втратить можливість натискати кнопки замість 17 нардепів, то проблема різко загостриться.

Тепер зрозуміло, чому Стефанчук та Арахамія (читай Банкова) наполегливо відмовляються відновити телетрансляції (хоча б у записі) засідань Ради та пускати до Ради журналістів. Близько 65% українців вважають, що журналісти мають бути присутніми на засіданнях Верховної Ради навіть під час воєнного стану. За онлайн-трансляцію засідань на телеканалі "Рада" виступають понад 57% громадян. Такими є результати опитування, проведеного у грудні фондом "Демократичні ініціативи" імені Ілька Кучеріва спільно з соціологічною службою Центру Разумкова.

Але наша влада дуже не хоче, щоб журналісти та телеглядачі побачили, скільки депутатів насправді сидить у залі, коли на табло висвічуються благополучні цифри - 226 і більше голосів за той чи інший законопроект, запропонований президентом, урядом чи "слугами народу".

Втім, проблема ще глибша. Наразі фракція "слуг народу" налічує 235 нардепів. Якщо відняти 17 - залишиться 218. Тобто, ця фракція втратить статус правлячої монобільшості (для цього потрібно мати 226 членів) і, зокрема, втратить право самостійно формувати уряд.

Ось це - найреальніша небезпека, якої бояться Офіс президента та парламентські "слуги народу". Фактично Арахамія визнав, що нинішня правляча монобільшість "слуг народу" втратила легітимність, бо вона вже не має 226 нардепів, а тримається лише тому, що 17 "слуг народу" насильно утримуються у її складі.

Як Арахамія підставив Стефанчука

Навіщо Арахамія розповів усе це? Очевидно, його гнітить тягар відповідальності, і він хоче поділитися ним з соратниками. Справа в тому, що долю 17 заяв вирішує не Арахамія. Її вирішує Рада голосуванням у залі.

Щоб Рада змогла проголосувати, потрібні дві умови. І вони від Арахамії не залежать.

Перша умова - рішення регламентного комітету. У цьому комітеті дев'ять членів, із них п'ять - "слуги народу", зокрема голова комітету Сергій Кальченко, який є людиною Володимира Зеленського (був його представником у ЦВК на президентських виборах).

Друга умова - винесення цього питання на голосування у Раді. Якщо регламентний комітет внесе подання про дострокове припинення повноважень 17 нардепів, це питання може бути заблоковане спікером Стефанчуком.

В інтерв'ю агенції "Інтерфакс-Україна" Стефанчук висловлювався туманно. "Я чув, що дехто з депутатів каже про те, що для нього це надто великий обов'язок, тому він хотів би вже скласти депутатські повноваження достроково. Але повальної кількості заяв у мене немає, - розповів він. - Дуже сподіваюсь, що повального складання мандатів не буде".

А тепер Арахамія розкрив реальну ситуацію: є 17 заяв нардепів. Виносити їх на голосування - це відповідальність Стефанчука. Із свого боку, Арахамія обіцяє, що фракція не дасть за це голосів. Але, звісно, за всіх членів фракції він не може розписатися.

Два варіанти: фантастичний та реалістичний

Якщо діяти згідно з Конституцією та законами, то подальший алгоритм однозначний. Стефанчук виносить 17 заяв на голосування, Рада задовольняє ці заяви, Стефанчук оголошує про втрату фракцією "слуг народу" статусу монобільшості, Арахамія починає з лідерами інших фракцій та груп консультації про створення коаліції та формування коаліційного уряду.

Наголосимо: це єдино законний варіант. Понад те, це варіант, вигідний для країни. Можна було б перераховувати багато аргументів на його користь, але це марна трата часу, оскільки він водночас законний та фантастичний.

Своє ставлення до ідеї уряду національної єдності Зеленський дуже ефектно продемонстрував на прес-конференції 19 грудня. "Чи думали ви про те, щоб за прикладом демократичних країн, які ставали перед такими ж загрозами, об'єднати політичні еліти та створити уряд єднання, куди б увійшли професіонали-технократи", - запитала його журналістка Ірина Ведернікова.

У відповідь Зеленський почав розповідати про наявність питань у медіа до депутатів від різних партій. А на пропозицію залучити до Кабміну технократів Зеленський відреагував категоричним закликом до Ведернікової назвати конкретну людину з будь-якої партії, яка могла б обійняти посаду прем'єр-міністра. Ведернікова припустила, що кожна партія має професіоналів для посилення уряду. Але, вкотре перебивши, Зеленський попросив ставити "конкретні питання", сказавши про обмеженість часу.

За місяць, 18 січня, таке ж різке неприйняття ідеї коаліційного уряду висловив секретар РНБО Олексій Данілов. Журналіст liga.net запитав його, як він ставиться до створення уряду національної єдності, формат якого "просувають, зокрема, в опозиції", і чи може це спрацювати в Україні? Секретар РНБО уточнив, що мається на увазі під "опозицією", і, отримавши відповідь, що це "в першу чергу парламентські партії, які представлені у нинішньому скликанні Верховної Ради", заявив: "Ніякої опозиції у нас не існує".

Можна дійти невтішного висновку, що єдиний формат демократії, який влаштовує Зеленського, - це монодемократія. Монобільшість у парламенті, однопартійний уряд, єдиний телемарафон...

Хтось скаже, що наша влада копіює російську, але таке порівняння кульгає. Кремль принаймні намагається створювати видимість демократії і не каже, що у них "жодної опозиції не існує", навпаки, наголошує, що у них опозиція є: ось, дивіться, яка потужна опозиція в парламенті - тут і КПРФ, і "Справедлива Росія" ", і ЛДПР, і "Нові люди". Монодемократія - це радше Білорусь та Північна Корея.

Тому реалістичний варіант - все залишиться, як є. І Україні, на жаль, доведеться виживати з такою якістю депутатського корпусу та виконавчої влади ще невідомо скільки років. До кінця війни та нових виборів.