Прем'єр-міністерка Італії Джорджа Мелоні з люттю відреагувала на те, що вища судова інстанція ЄС підвищила поріг, за яким країни-члени можуть відмовляти в наданні притулку шукачам притулку.

Про це, як пише "Європейська правда", повідомляє Politico.

Суд ЄС постановив, що держави члени можуть створювати національні списки безпечних країн за межами Євросоюзу, тільки якщо вони повністю обґрунтовують свої оцінки публічними джерелами.

Згідно з рішенням суду, країна може вважатися "безпечною" для репатріації, тільки якщо "все населення" захищене в усіх регіонах.

Мелоні назвала рішення суду "дивовижним" і захопленням влади суддями ЄС. "Знову судова влада, цього разу на європейському рівні, претендує на простори, які їй не належать, незважаючи на відповідальність, яка є політичною", - сказала вона.

Справа була порушена двома бангладешцями, які були врятовані в морі і доставлені в італійський центр утримання під вартою в Албанії. Вони оскаржили відмову у наданні їм притулку, стверджуючи, що Бангладеш не є безпечною країною, всупереч тому, що вона внесена до списку безпечних країн Італії.

П'ятничне рішення впливає на так звану албанську модель Італії.

За прем'єрства Джорджі Мелоні Італія загалом провадить жорстку політику щодо нелегальних мігрантів, прискоривши їхню репатріацію та обмеживши діяльність благодійних організацій, які рятують мігрантів у Середземному морі.

Італія ще минулого року уклала двосторонню угоду з Албанією про утворення двох центрів для тимчасового утримання мігрантів, які подаються на притулок в Італії.

Уряд Італії побудував два центри для утримання мігрантів в Албанії, що стало першою подібною угодою за участю країни Європейського Союзу, яка перенаправляє мігрантів до країни, що не є членом ЄС.

Але ці центри стояли порожніми, бо італійські суди побачили протиріччя в указі уряду Італії та законодавстві ЄС стосовно того, які країни походження мігрантів можна вважати безпечними.

У березні Європейська комісія запропонувала єдиний механізм повернення нелегальних мігрантів, який зокрема передбачає можливість створення у третіх країнах центрів для їхнього тимчасового утримання.