Вашингтон досягнув відчутного прогресу в процесі створення чергового геополітичного союзу.

Минулий вікенд президент США Джо Байдена, який він провів на Близькому Сході, як і очікувалося, був повністю присвячений роботі Вашингтона над створенням повноцінного регіонального союзу, який дозволив би Штатам уникнути імперської перенапруги через активнішу інтеграцію в питання забезпечення безпеки в регіоні максимальної кількості американських партнерів - Ізраїлю, Саудівської Аравії, інших арабських монархій, а також Іраку, Йорданії та Єгипту.

Білий дім, як кілька разів підкреслив сам американський лідер, так і його радник з питань нацбезпеки Джейк Салліван, ставить перед собою завдання не допустити того, щоб "вакуум", що утворився в результаті зниження присутності США зайняли Китай і Росія; а також перешкодити ворожим регіональним гравцям, зокрема Ірану, дестабілізувати Близький Схід (в Ємені, Іраку, Сирії).

З цією метою Байден провів велику кількість зустрічей в Єрусалимі та Джидді: з президентом і прем'єр-міністром Ізраїлю Іцхаком Герцогом та Яїром Лапідом, головою Палестини Махмудом Аббасом, президентом Єгипту Абдул-Фаттахом Ас-Сісі, королем і кронпринцем Салманом бін Абдул-Азізом і Мухаммедом бін Салманом, монархом Йорданії Абдаллою II, королем Бахрейну Хамадом бін Ісою Аль Халіфою, еміром Катару шейхом Тамімом бін Хамадом Аль-Тані, прем'єр-міністром Іраку Мустафою Аль-Казимою, кронпринцем Кувейту Навафом аль-Ахмедом аль-Джабером ас-Сабахом, а також взяв участь у саміті з питань безпеки та розвитку Ради співробітництва країн Перської затоки (GCC), що пройшов у Джидді, великому портовому місті саудитів.

Тож турне у Байдена вийшло дуже насиченим.

Заключний акорд?

Ні не зовсім. У найближчому майбутньому Сполучені Штати принаймні адміністрація Байдена не має наміру повністю йти з Близького Сходу. Досвід Афганістану враховано. До того ж, близькосхідний союз ще не створено.

Зараз Байден, навпаки, прагне виправити всі помилки, допущені Дональдом Трампом, який надто поспішно (про що прямо заявляють спікери нинішньої адміністрації) вирішив залишити регіон, зіпсувавши при цьому відносини з деякими місцевими впливовими гравцями.

Американці, наприклад, збережуть військову присутність у регіоні, але як свого роду кураторів і натхненників для вищезазначених партнерів. З цією метою було створено нове військово-морське оперативне угрупування для взаємодії з ВМС країн Затоки з метою захистити Червоне море, насамперед від Ірану, який відзначилося захопленнями та блокуванням танкерів у недалекому минулому.

США зроблять ставку на насичення Близького Сходу технологіями - безпілотниками та ШІ для збирання та аналізу ситуації, а також забезпечать партнерів системами ППО та радарами для відображення потенційних атак з повітря.

Свого роду базовими платформами для формування Близькосхідного альянсу, куди мають увійти Саудівська Аравія, Ізраїль, Бахрейн, Кувейт, Катар, ОАЕ, Оман, Єгипет, Ірак, Йорданія, послужать, по-перше, Рада співробітництва арабських держав. А по-друге, нова ініціатива "Групи семи" - Партнерство у сфері глобальної інфраструктури та інвестицій, сформована на противагу китайській "Один пояс, один шлях". В межах Партнерства будуть реалізовуватися торгові, інвестиційні, технологічні проекти за аналогією з тим, як Китай за допомогою економічних інструментів розширює свій вплив у різних країнах шляхом "прямування" до Європи.

Багатовекторність як вона є

Тобто, повторимося, Штати хочуть знизити власні витрати на підтримку регіону, але не одразу й не до кінця. Свою присутність вони збережуть. І перед відходом адміністрація Байдена має намір максимально зміцнити близькосхідну стіну для захисту від набігів зі Сходу - з Китаю та Росії.

З цією метою виділятимуться мільярди на різні проекти. Це вкотре. Два - максимум зусиль на вирішення давніх політичних конфліктів: відновити діалог між Палестиною та Ізраїлем, видерти Ірак зі сфери впливу Тегерану.

Ізраїлю Байден, наприклад, обіцяє активізацію військово-політичного співробітництва. Недарма паралельно з його візитом до Єрусалиму віце-президент Камала Гарріс зустрічалася з командуванням SOCOM (Командування спецоперацій США) та CENTCOM (Центральне командування ЗС США), підкресливши кілька разів сам факт візиту Байдена та виклики, що стоять перед США та їхніми партнерами на Ближньому.

Щодо Аббаса і Палестини загалом, то їм Байден привіз: гроші на економічний розвиток та гуманітарну допомогу, що здійснювалися в межах програм, зупинених Трампом; низку проектів у сфері телекомунікацій у секторі Газа за участю, до речі, Ізраїлю, а також чітку підтримку концепції "двох держав" відповідно до угоди 1967 р.

Але. Заклики Махмуда Аббаса відкрити представництво США Східному Єрусалимі, тобто визнати його столицею Палестини, що повисли в повітрі. На цей крок Вашингтон піти не готовий, оскільки ізраїльські союзники його просто не ухвалять.

Проте працювати над концепцією "Дві держави" у Байдена не відмовляються. І запрошують до більш тісної співпраці як гаранта миру Йорданію, так і тих самих Єгипет та Саудівську Аравію.

Ірак. У цій країні, зазначимо, дуже сильно відчувається вплив режиму іранських аятол. І Вашингтон має намір покласти цьому кінець або щонайменше максимально послабити цей вплив. З цією метою до проекту "близькосхідного НАТО" підтягують Ірак. Про що Байден прямим текстом заявив у перший день візиту до Джидди, говорячи про домовленість про активнішу інтеграцію Іраку в регіон і зниження його залежності від Ірану.

Починається ж інтеграція з ініціативи, що давно обговорюється, підключити іракські енергомережі до мереж країн Перської затоки через Кувейт і Саудівську Аравію.

Стовпами альянсу Вашингтон бачить, вочевидь, Саудівську Аравію та Ізраїль. Тому дуже багато уваги приділяється сьогодні їхньому подальшому зближенню.

І тому Байден і представники адміністрації " вбивали " в голови аудиторії історичне рішення Ер-Ріяда відкрити повітряний простір всім авіаперевізників, тобто. насамперед це стосується Ізраїлю. Дуже важливий, наповнений символізмом крок із боку СА, що знаменує кінець колишніх конфліктів та початок нового етапу у відносинах. Байден "відзначив" цю подію, здійснивши "історичний (пардон, за повтор) переліт" безпосередньо з Ізраїлю до Джидди.

У контексті російсько-української війни

Що важливо, під час свого близькосхідного турне Байден, який реалізує амбітний план створення регіонального союзу, не забував про Україну.

Відповідаючи на запитання щодо енергетичної безпеки на "Борту №1", говорив про Україну Салліван. Згадували війну також Байден та король Саудівської Аравії у своєму комюніке за підсумками зустрічі, окремо вказується Україна та у комюніке за підсумками саміту GCC+3.

Йшлося про Україну як у контексті підтримки її суверенітету та неприпустимості руйнування чинного міжнародного порядку, чим зайнята Росія, а також Китай - в Індо-Тихоокеанському регіоні; так і, власне, під час обговорення цілком конкретних заходів для надання допомоги Україні, покликаних також послабити позиції Росії.

Як наслідок, після зустрічі з Байденом Саудівська Аравія погодилася збільшити видобуток нафти - з 10 до 13 млн барелів на добу на найближчі два місяці. Аналогічне рішення перед турне Байденом ухвалили і до ОПЕК+.

Як це вплине на Росію?

По-перше, так, союзники вже запровадили (США, Великобританія, Канада) або незабаром запровадять (ЄС) ембарго на російську нафту. Європа вирішила відмовитися від імпорту вуглеводнів з Росії морем, а це 90% від усього імпорту російської нафти до Європи. І, відповідно, мінус десятки мільярдів доларів у скарбницю РФ, які б пішли на вбивство українців.

Загалом механізм обмеження поставок нафти з РФ на найбільший європейський ринок є. Азіатський ринок, зокрема, китайський та індійський, не здатні компенсувати Росії її втрати. Видобуток цієї сировини в РФ вже обвалився щонайменше на 12%.

Але в роботі даного механізму є мінус, оскільки він провокує нестачу сировини, а отже, вартість її зростає. І сильно. Тобто з втратами обсягів поставок Москва все одно поки що отримує величезний прибуток.

Тому якщо брати короткострокову перспективу, у режиму Путіна зберігався б досить серйозний прошарок жиру, який можна було б витрачати на війну з Україною.

У довгостроковій перспективі, за такого розкладу все було б дуже похмуро для російських нафтової та газової галузей, оскільки падіння видобутку призвело б до зупинки великої кількості підприємств. Повернути їх їх було б вкрай непросто, враховуючи збитки для економіки РФ від санкцій, що включає і технологічний голод.

Кремль готовий ще примиритися з цим і продовжувати війну, сподіваючись на те, що може завалити гарматним м'ясом українські амбразури настільки, що під їхньою вагою фортеця Української держави впала. Путін отримав контроль над Україною, Європа ж з часом знизила санкційний тиск і погодилася знову купувати енергоносії.

Що можливо. Цінності цінностями, але Європа та ЄС, зокрема, у минулому доводили, що цінності дуже легко залишити на папері та в усній формі, приховано вирішуючи шкурні питання.

Хоча знов-таки. Те, наскільки потужно і консолідовано трансатлантичне співтовариство виступило проти Росії після повномасштабного вторгнення в Україну, дає надію на те, що так одразу Європа про Україну не забула б.

Як би там не було. У Вашингтоні вирішили не ризикувати, і прискорити якщо не падіння режиму Путіна, то хоча б загнати його в кут і завдати максимальної шкоди його гаманцю.

Зростання видобутку нафти у Саудівській Аравії та країнах ОПЕК+ загалом є доповненням до механізму ембарго. Він обрушить ціни на нафту куди нижче за комфортний для Кремля рівень $90-100 за бочку.

Висновки

Поки що складно сказати, чи вдасться Байдену та його наступникам повною мірою здійснити задумане - створити близькосхідний альянс. Але початок покладений дуже непоганий.

Характерно й те, що така політика Байдена - це тренд. Зараз Вашингтон створює у всьому світі цілу низку регіональних союзів з метою протистояти автократіям Китаю та РФ.

З Британією Байден зміцнив відносини у рамках Нової Атлантичної хартії. Потім з'явився військово-політичний союз AUKUS (Австралія, Великобританія, США), налагоджуються взаємини з Європою лінією НАТО і через відмову Байдена від традиційної для США непідтримки створення в Європі єдиної армії. Зміцнюються контакти всередині Quad, США зростає підтримка союзу Великобританії, Польщі та України. Окреслилися контури та близькосхідного альянсу.

Спільною для всіх цих проектів і спілок є те, що нехай частина повноважень "світового поліцейського" США делегуються союзниками, так чи інакше ці союзи ці зав'язані на Вашингтон. І при цьому Україна з порядку денного не зникає.