"З нами покінчено, цієї країни вже не існує, лише люди про це ще не поінформовані", - таким чином чорногорський письменник Андрей Ніколаїдіс охарактеризував результати парламентських виборів у своїй країні.

Серед переможців цих виборів - радикальні просербські сили, які обіцяли скасувати членство Чорногорії у НАТО, відізвати її визнання Косова, відмовитися від санкцій проти РФ та зберегти домінуюче положення Сербської церкви.

При цьому переможці виборів декларують незмінність курсу на вступ до ЄС, не вбачаючи в цьому жодних суперечностей.

Реалізація таких планів не лише розколе маленьку Чорногорію, але й додасть нестабільності всьому регіону Балкан.

Поразка в один мандат

Державна виборча комісія Чорногорії оголосила попередні результати парламентських виборів, що відбулися 30 серпня, згідно з якими три опозиційні виборчі блоки - "За майбутнє Чорногорії", "Мир є наша нація" та "Чорно-білі" ("Чорним по білому) - отримали більше половини мандатів у наступному скликанні парламенту Чорногорії.

З 81 місця в парламенті правляча дотепер Демократична партія соціалістів (ДПС) Міло Джукановича разом із партіями меншин (албанців та боснійців) та традиційними політичними партнерами (двома соціал-демократичними партіями) отримала 40, тоді як опозиція - 41.

Лідери опозиційних блоків Здравко Кривокапич ("За майбутнє Чорногорії"), Алекса Бечич ("Мир є наша нація") та Дрітан Абазович ("Чорно-білі"), вже оголосили принципи майбутньої парламентської коаліції.

Вийшов дивний симбіоз євроінтеграційних прагнень, планів із проведення демократичних реформ та намірів щодо захисту однієї церкви.

Оголошені принципи можливої коаліції полягають у тому, що "новий демократичний уряд":

- відповідально виконуватиме всі міжнародні зобов'язання;

- здійснить усі необхідні реформи, щоби Чорногорія якнайшвидше вступила до Європейського Союзу;

- формуватиметься на експертному принципі - до його складу увійдуть спеціалісти у різних галузях, незалежно від політичних, релігійних, національних чи будь-яких інших характеристик;

- поважатиме Конституцію та дотримуватиметься законів - але після перегляду та змін "усіх дискримінаційних законодавчих та підзаконних актів, включно із законом про свободу віросповідання.

Закон, який став поштовхом для кількамісячних протестів та головною причиною втрати рейтингу чорногорської влади, передбачає необхідність реєстрації Сербської православної церкви нарівні з іншими релігійними організаціями та ревізію нерухомості, що контролюється СПЦ в Чорногорії.

В разі, якщо Сербська церква не зможе довести своє право власності на той чи інший храм чи монастир, і раніше - до приєднання Чорногорії до Сербії в 1918 році - ці об'єкти були власністю чорногорської держави, вони можуть повернутися в державну власність.

Священники та віряни обурювалися і однією, і другою вимогою - СПЦ не хотіла реєструватися в Чорногорії і, звісно, не збиралася визнавати право держави на своє нерухоме майно.

"Сербська перемога"

Перемогу "над режимом Джукановича" як "сербську перемогу" бурхливо святкували в "сербських столицях" - Белграді, Баня-Луці та Східному Сараєві.

В Чорногорії святкування проходило під сербськими прапорами із піснями про сербське Косово.

Країною прокотилася хвиля нападів на офіси партії Джукановича - ДПС - та її союзників, соціал-демократів. Подекуди сталися бійки між людьми під чорногорськими та людьми під сербськими прапорами.

В районах Чорногорії, де живуть мусульмани, вперше з початку 1990-х запанувала атмосфера страху. Повідомляється про побиття представників боснійської спільноти, факти пошкодження майна та залякування мусульман - боснійців та албанців.

У відкритому листі до одного з учасників нової коаліції - лідера блоку "Чорно-білі" Дрітана Абазовича (албанця за національністю) меджліс ісламської громади Плєвлі розповів про атмосферу в цьому місті після виборів так: "У Плєвлі панує хаос, беззаконня та ненависть до представників національних меншин".

Місто, як зазначає меджліс, "повернуто в 1992 рік", який запам'ятався "терором проти мусульман", "вбивствами, фізичними нападами та нападами на майно, образами, публічним приниженням".

У відповідь Абазович провів спеціальну пресконференцію, на якій запевнив, що Чорногорія залишиться орієнтованою на якнайшвидше членство в Європейському Союзі, а її членство в НАТО і незалежність не мають піддаватися сумнівам. "Ми готувались до дня, коли настануть зміни, і ми запевнили людей у Брюсселі, що існує варіант, який є на 100 відсотків проєвропейським, відданий громадянській Чорногорії, і що це вигідно для нашого суспільства", - запевнив Абазович.

За ЄС, проти санкцій

Чи збереже за нової влади Чорногорія свій прозахідний курс? І як "захист святинь" та відстоювання права однієї з релігійних організацій на виняткове становище кореспондується із імплементацією європейських цінностей ?

Але в Європейському Союзі воліють не фокусуватися на проблемних темах і демонструють оптимізм щодо європейського майбутнього Чорногорії.

1 вересня високий представник ЄС з питань зовнішньої політики і політики безпеки Жозеп Боррель та єврокомісар з політики сусідства та розширення Олівер Варгеї виступили з офіційною заявою, в якій зазначили, що "з нетерпінням чекають" початку роботи нового парламенту та формування нового уряду, які продовжать "стабільний шлях Чорногорії до ЄС".

"Чорногорія значно просунулася у процесі вступу до ЄС, і наступні місяці мають бути використані для поглиблення та прискорення політичних та економічних реформ, особливо у сфері верховенства права", - вважають в Брюсселі.

Такий оптимізм, втім, виглядає дещо дивно.

Більшість - 37 з 41-го - місць у новій коаліції мають відійти або радикально, або помірковано просербським силам, які налаштовані проти НАТО та на тісну дружбу із Кремлем.

Дійсно, навіть найрадикальніші політики з нової коаліції не закликають до негайного виходу з НАТО, наголошуючи натомість на необхідності проведення референдуму з цього питання.

Така сама позиція і щодо "косовського питання" - пропонується винести це питання на загальнонаціональне обговорення і після цього, якщо народ підтримає, ініціювати відкликання визнання Косова.

Більш безапеляційно представники "нової влади" висловлюються щодо санкцій проти РФ.

Зокрема, лідер найбільшої опозиційної коаліції "За майбутнє Чорногорії" Здравко Кривокапич був категоричним: треба скасувати, бо невигідно. "Підтримка Чорногорією санкцій Заходу щодо Росії була помилкою", - заявив він в інтерв'ю російським ЗМІ, підкресливши, що санкції призвели до економічних втрат.

Таким чином, нова влада, швидше за все, не буде починати свою роботу з ініціювання виходу з НАТО, відкликання визнання Косова - але може в найкоротші терміни скасувати санкції проти РФ і загалом пом'якшити свою позицію стосовно Росії.

Чи стане це каменем спотикання між Подгорицею і Брюсселем? Навряд.

Зрештою, ще один кандидат на вступ до ЄС, Сербія, санкції проти РФ не вводила і не збирається, в Брюсселі на це закривають очі. Чому ж тоді й Чорногорії не зайняти ту саму позицію, що і сусідня держава?

"Шлях до розпаду"?

Оптимізм єврочиновників контрастує із настроями всередині країни.

Для багатьох чорногорських інтелектуалів, які не були прихильниками Джукановича, така зміна влади виглядає як загроза для існування країни.

"Можливо, ви закрили очі і заткнули ніс, щоб повалити "останнє європейське самодержавство", але, ігноруючи реальність, будьте впевнені: ви не поведете Чорногорію на шлях демократії, а підготуєте шлях до її розпаду та зникнення, свідомо чи несвідомо", - пише у відкритому листі до Абазовича професор з Інституту чорногорської мови та літератури Мілорад Нікчевич.

Аналогічні оцінки й у вже згаданого чорногорського письменника Андрея Ніколаїдіса. Називаючи епоху Джукановича "клептократичною м'якою диктатурою", він вважає нову владу "катастрофою".

Звичайно, у таких заявах є істотне перебільшення - подібний пафос чудово відомий українцям.

Проте очевидно одне: безальтернативність прозахідного курсу Чорногорії поставлено під сумнів.

І не просто західного курсу - адже до влади прийшли політичні сили, що не визнають навіть існування окремої чорногорської нації.

А відповідно, варто чекати нових гарячих новин із колись спокійної Чорногорії.

І не факт, що членство у НАТО або консенсус суспільства щодо необхідності вступу до ЄС здатні уберегти країну від глибокої кризи.