Володимир Зеленський взяв на себе відповідальність за весь новий уряд, хоча формально президентська квота включає лише двох міністрів: оборони та закордонних справ. Навіщо це йому?

Про те, що готується заміна Дениса Шмигаля на Юлію Свириденко, стало відомо ще місяць тому. "ДС" тоді детально проаналізувала, навіщо Банковій знадобився новий прем'єр-міністр і чому цю посаду отримає саме Свириденко. І зараз ми бачимо повну реалізацію тодішніх прогнозів.

Тим не менше, Володимир Зеленський зумів додати до цієї доволі нудної події потужний елемент несподіванки. Він перетворив ротацію уряду на свій власний перформанс. І головний меседж цієї вистави: "Урядом керуватиму я, а Свириденко і всі інші виконуватимуть мою волю".

У своїй новій ролі Зеленський виступив в неділю 13 липня, коли після зустрічі із Шмигалем анонсував "стратегічні кроки для трансформації виконавчої влади". "Готуємо й відчутну управлінську трансформацію, - розповів він. - Визначаємо майбутню конфігурацію виконавчої влади".

За Конституцією, кандидатуру для призначення на посаду прем'єр-міністра вносить президент за пропозицією коаліції або фракції, до складу якої входить більшість від конституційного складу Верховної Ради. Тобто спочатку Зеленський мав отримати пропозицію від фракції "слуг народу", а вже потім оголошувати прізвище нового прем'єра. Звісно, це була б лише формальність, бо всі розуміють, що фракція "слуг народу" не здатна висунути якусь іншу кандидатуру, а не ту, яку визначить Банкова. Але відмова Зеленського дотримуватися цієї формальності засвідчила, що він не хоче зберігати навіть видимість парламентсько-президентської республіки. Його меседж можна розшифрувати так: подобається це комусь чи ні, але зараз у нас президентська республіка, і все вирішує він, а парламентська більшість і уряд - це лише інструменти в його руках.

Вдень 14 липня, не маючи офіційної пропозиції фракції "слуг народу" про кандидатуру нового прем'єра, Зеленський оголосив: "Починаємо трансформацію системи виконавчої влади в Україні. Я запропонував Юлії Свириденко очолити уряд України та суттєво оновити його роботу. Очікую на представлення програми дій нового уряду найближчим часом". В питанні про програму дій він взагалі перебрав на себе повноваження парламенту. За Конституцією, "розгляд і прийняття рішення щодо схвалення програми діяльності Кабінету міністрів" належить до повноважень Верховної Ради, а не президента.

Далі настала черга Юлії Свириденко засвідчити свою зневагу до фракції "слуг народу". Саме парламентська більшість мала б висувати нового прем'єра і ставити завдання новому уряду. І саме парламентській більшості Конституція надає повноваження вносити пропозиції щодо кандидатур до складу Кабінету міністрів. Однак Свириденко не захотіла бодай для проформи зустрітися з фракцією "слуг народу", щоб вислухати їхні побажання щодо завдань і складу уряду. Натомість вона після зустрічі з Зеленським розповіла, що "пріоритетні задачі уряду визначив голова держави", і анонсувала: "Пропозиції щодо кандидатур членів уряду оголошу незабаром". Ясно, що ці пропозиції вона отримала не від "слуг народу", а з Банкової.

Функція "слуг народу" звелася до затвердження того, що вирішив президент. Увечері 14 липня Зеленський спеціально наголосив на цьому у відеозверненні до українців. "Розраховую на достатню підтримку народними депутатами нової конфігурації уряду України", - заявив він.

Наступного дня перформанс продовжився. Зеленський продемонстрував, що відтепер він особисто керує урядом. Він провів нараду з майбутнім прем'єром Юлією Свириденко та майбутнім першим віце-прем'єром Михайлом Федоровим. "Готуємо перші кроки оновленого уряду. Деталізували завдання на наступні шість місяців, - оголосив він. - Визначили, які результати можуть бути досягнуті за перші півроку роботи нового уряду". Це була зустріч керівника із своїми підлеглими.

А 16 липня прийшов час "слуг народу" слухняно проштампувати рішення Зеленського. Передусім парламент прийняв відставку Шмигаля. Увечері Зеленський зустрівся з фракцією "слуг народу", після чого голова фракції Давид Арахамія повідомив: "На засіданні фракції було представлено кандидатів на посади в Кабміні, які також були присутні. Це як нові люди, так і ті, хто добре зарекомендував себе на роботі в уряді".

Ярослав Железняк з фракції "Голосу" переповів враження "слуг народу": президент прийшов, процитував склад нового уряду і пішов, питання не передбачалися. "Про заміну уряду дізналися з мого каналу ще місяць тому. Їм ніхто нічого не говорив і не підтверджував. Перелік дізналися з мого каналу. Теж ніхто більше нічого не говорив. Ніякої навіть спроби обговорити кандидатів з депутатами чи хоч імітації цього процесу ніхто навіть і не намагався проводити. Як хто буде голосувати, теж не питали. Це взагалі вважається, що кожен зобовʼязаний дати голос. І головне - навіть сьогодні, коли вже просто прийшли формально поставити перед фактом про новий склад, ніхто навіть хвилини не витратив, щоб хоч якось пояснити, а взагалі навіщо це ліжко-пересування було. Так буває, коли шість років систематично і навіть з певною долею задоволення добровільно віддаєш своє конституційне право комусь в ОП. Самі зліпили своє щастя", - порадів за "слуг народу" Железняк.

Після зустрічі з фракцією, пізно увечері 16 липня, Зеленський, як і належить за процедурою, вніс до Верховної Ради два документи: подання і проект постанови про призначення Свириденко на посаду прем'єр міністра. У першому документі він зазначив, що вносить подання за пропозицією фракції "слуг народу" відповідно до Конституції. Аналогічно Свириденко 17 липня, після того як її призначили прем'єром, внесла до Верховної Ради подання про призначення членів уряду за пропозицією фракції "слуг народу" відповідно до Конституції. Тобто "заднім числом" конституційні вимоги було дотримано. Але папірці, отримані Верховною Радою, звісно, не скасовують меседж Зеленського про те, що це його уряд і він їм керує, як захоче.

Навіщо це Зеленському

На перший погляд, Зеленському катастрофічно невигідно, щоб у суспільній свідомості він був намертво прив'язаний до уряду. Адже особистий рейтинг Зеленського значно вищий від рейтингу уряду. Наприклад, червневе опитування SOCIS зафіксувало, що президентові довіряють 50,7% респондентів, а уряду - лише 21,5%. Персональний склад уряду залишається майже незмінним. Нових обличь взагалі не з'явилося. Просто зроблено низку рокіровок: перший віце-прем'єр Юлія Свириденко пересіла в крісло прем'єра, прем'єр Денис Шмигаль пересів у крісло міністра оборони, міністр захисту довкілля та природних ресурсів Світлана Гринчук пересіла в крісло міністра енергетики, а міністр енергетики Герман Галущенко пересів у крісло міністра юстиції. Ну і ще кілька заступників міністрів пішли на підвищення: перший заступник Юлії Свириденко на посаді міністра економіки Олексій Соболев отримав посаду міністра економіки, довкілля та сільського господарства; ще один заступник Свириденко на посаді міністра економіки Тарас Качка став віце-прем'єром з питань європейської та євроатлантичної інтеграції; перший заступник міністра фінансів Денис Улютін зненацька опинився в кріслі міністра соціальної політики, сім'ї та єдності. Сумнівно, щоб ці кадрові зміни надихнули народ.

Тож на що сподівається Зеленський? Можна назвати кілька мотивів, які, певно, спрацювали усі разом і спонукали Зеленського вдатися до цього ризикованого політтехнологічного вчинку.

Передусім, як не дивно, це думки про рейтинг. Тривалий час рейтинг Зеленського падав через погіршення ситуації на фронті. Але потім почався зворотній рух. За даними КМІС, протягом п'яти місяців, з грудня 2024 року по травень 2025 року, рівень довіри до Зеленського зріс із 52 до 74%. Розгадка полягала в тому, що увага українців перемкнулася з війни на мирний процес, а Зеленський зміг продемонструвати сміливість у взаєминах з Дональдом Трампом.

Проте надалі цей ефект почав згасати, і вже на початок червня рівень довіри до Зеленського опустився до 65%, за даними КМІС, а SOCIS дає ще менше. Оскільки мирний процес фактично припинився, а відносини Трампа і Зеленського нормалізувалися, то якихось нових вчинків, які б сподобалися українцям, тут вигадати не можна.

Коли ситуація на фронті безрадісна, а тему миру відкладено до осені, залишалося шукати, на що ще можна перемкнути увагу українців. І тут підвернулася тема заміни уряду. Але щоб вона спрацювала на підвищення рейтингу Зеленського, йому потрібно було перетворити її на свій особистий перформанс - і саме це він і зробив.

Очевидно, що разова подія, навіть якщо назвати її максимально гучно, як от "стратегічні кроки для трансформації виконавчої влади", не спроможна дати тривалий ефект. Для тривалого ефекту потрібно весь час самому керувати урядом і показувати успіхи. Саме такий намір і продемонстрував Зеленський, публічно роздаючи вказівки Юлії Свириденко і Михайлові Федорову.

Але на які успіхи сподівається Зеленський? Про це розповів він сам. Цих сподівань рівно три: "зміцнення економічного потенціалу; розширення програм підтримки громадян; масштабування виробництва власної зброї". Саме такі завдання від публічно поставив перед Свириденко.

Не варто поспішати оцінювати ці наміри. Почекаймо обіцяної програми дій і, власне, перших дій уряду Зеленського.

Ще одним мотивом Зеленського підкреслити свій контроль над урядом було, напевно, бажання створити собі імідж президента, який контролює все. Раніше йому був вигідний імідж президента, сфокусованого на питаннях війни і миру. А всі інші питання асоціювалися з Офісом президента, Кабінетом міністрів, Верховною Радою тощо. Але тепер він надсилає усьому чиновництву меседж: усе в Україні контролюю я. До речі, зухвалий зрив конкурсу в БЕБ - це попередження про серйозність цієї заявки. Мабуть, на Банковій вважають, що існує суспільний запит на "сильну руку". А якщо не існує - його створять.