Фактично Путін зараз господар мізків росіян. Захоче він нового наступу - і переважна більшість росіян кричатиме "ура!". Захоче миру - і ще більша частка росіян скаже, що час війну закінчувати.

Твердження, що Путін готується до поразки, може здатися надто парадоксальним. Надто звично думати, що невдача у війні стане кінцем для господаря Кремля.

Проте реальність дещо інша. По-перше, залежність Путіна від суспільних настроїв у Росії менш сильна, ніж його контроль над цими настроями. Нинішнє російське суспільство - це суспільство терпил, і Путін зможе продати йому навіть поразку як перемогу.

По-друге, Кремль вже фактично розпочав підготовку російського суспільства до нових невдач на фронті. А на глобальному рівні кремлівська пропаганда почала посилено ліпити з Путіна миролюбця.

Зрештою, по-третє (і це головне), Путін зараз розраховує поступитися малим, щоб утримати велике. Саме це він намагається продати США та Євросоюзу.

"Путіну видніше"

Почнемо із російського суспільства. Соцопитування, проведені незалежними центрами, показують суттєві зміни у настроях росіян. Так, за даними "Левада-центру", у серпні за продовження військових дій виступали 48%, а за початок мирних переговорів - 44%. У вересні цифри змінилися - 44% за продовження війни та 48% за мирні переговори. Жовтневе опитування продемонструвало ще різкішу зміну: за мирні переговори тепер висловлюються 57%, а за продовження воєнних дій - 36%.

Але було б надто поспішним трактувати ці цифри як свідчення зростання миролюбності росіян. Зовсім ні. За даними тих самих опитувань "Левада-центру", частка росіян, які підтримують війну проти України, залишається дуже високою: 76% у серпні, 72% у вересні, 73% у жовтні. Тобто їхнє ставлення до нас не змінилося: три чверті росіян хотіли б усіх нас знищити.

Помітне зростання бажання переговорів пояснюється не тим, що у росіян прокинулося миролюбство (його як не було, так і немає), а ганебною втечею російських військ з Харківщини у вересні, після якого Путін був змушений оголосити мобілізацію. Водночас кремлівська пропаганда різко змінила платівку - тема нових завоювань заглохла. Натомість на перший план вийшла тема утримання того, що вже захоплено. Офіційна анексія чотирьох областей була потрібна саме для цього. Вже, виявляється, не стоїть завдання завоювати всю Україну, або змусити її капітулювати, або поставити в Києві свою владу. Тепер завдання полягає в тому, щоб захистити новий кордон Росії. І саме для цього Путіну, а з ним і більшості росіян, потрібні переговори.

Тут, звісно, постає питання, що первинне: курка чи яйце, тобто наміри Путіна чи бажання росіян. Виявляється, це також можна вирахувати. Проект Russian Field із цією метою поставив респондентам два питання: чи підтримали б вони рішення Путіна розпочати новий наступ на Київ і чи підтримали б вони його рішення припинити військову операцію та підписати мирну угоду. Перетини розподілів відповідей на ці два питання дозволили виділити три групи: "партію війни" (ті, хто підтримає наступ на Київ і не підтримає підписання мирної угоди), "конформістів" (ті, хто підтримає будь-яке рішення Путіна) і "партію миру" ( ті, хто не підтримає наступ і підтримає припинення війни). Наприкінці липня "партія війни" становила 25%, але за два місяці скоротилася до 16%. Проте "партія миру" за той же час зросла менш помітно - з 23 до 27%. Головним бенефіціаром змін стали "конформісти" - їхня частка зросла з 33 до 39%.

Фактично Путін зараз господар мізків росіян. Захоче він нового наступу - і переважна більшість росіян кричатиме "ура!". Захоче миру - і ще більша частка росіян скаже, що час війну закінчувати. Причому в обох випадках він продаватиме своє рішення як перемогу.

Нові методички Кремля

Про те, що Кремль уже розпочав підготовку російського суспільства до здачі Херсона, розповів сайт "Медуза". У його розпорядженні опинилися дві нові методички для пропагандистів, підготовлені у Кремлі.

В одній з них йдеться, що Україна нібито готує на цьому напрямку фронту "величезне кровопролиття": "Противник хоче, щоб Херсон став пасткою для Росії, полем битви з десятком тисяч жертв. ЗСУ планують влаштувати теракт, зруйнувавши Каховську ГЕС. Підрив ГЕС може стати пасткою для наших бійців. У цьому випадку буде затоплено населені пункти з мирними жителями, наші військові опиняться в котлі і навіть не зможуть прийняти бій - їх просто змиє".

Інша методичка протиставляє нібито "кровожерливість" українців та "гуманізм" росіян: "Київ не буде зважати на власні втрати - він готовий погубити десятки тисяч своїх і чужих заради нових траншів і постачання зброї. Російські війська прагнуть зберегти життя мирних жителів та особового складу. Саме небезпекою завдання масованого удару по місту величезним угрупуванням націоналістів продиктовано евакуацію мирних жителів міста на лівий берег Дніпра".

Ці методички фактично повторюють те, що три тижні тому вже озвучив командувач російської війни в Україні генерал Суровікін. 18 жовтня він заявив у телеінтерв'ю про наявність у нього даних "про можливість застосування київським режимом заборонених методів війни в районі міста Херсон, про підготовку Києвом масованого ракетного удару по греблі Каховської ГЕС, завдання масованого ракетно-артилерійського удару по місту без розбору цілей". Зрозуміло, що він приписав нам те, що збирається зробити сам. Відступаючи, він може знищити спочатку Каховську ГЕС, а потім місто Херсон - лише для того, щоб виправдати відступ. Щоб він виглядав не як чергова військова поразка Росії, а як мало не подвиг, який зруйнував плани Києва.

Одночасно триває обробка світового інформпростору. Для цього кремлівській пропаганді теж довелося змінити платівку - заявити про готовність до переговорів без жодних умов. Наприкінці вересня Путін висунув умову, що переговори мають відбуватися без обговорення статусу територій, анексованих Росією. "Вибір народу в Донецьку, Луганську, Запоріжжі, Херсоні обговорювати не будемо. Він зроблений. Росія його не зрадить", - заявив він тоді (при тому, що місто Запоріжжя залишається під контролем України).

Але зараз Кремлю вигідно зображати гнучкість позиції. "З нашого боку попередніх умов немає жодних, крім головної умови: щоб Україна виявила добру волю", - сказав 8 листопада заступник глави МЗС РФ Руденко.

Зрозуміло, що у такий спосіб Кремль намагається перекласти на Київ відповідальність за продовження війни. Проте головне все ж таки не в цьому, а в тому, які поступки він намагається продати США та Євросоюзу.

Путін на стадії торгу

Заява про готовність до переговорів без жодних умов говорить про те, що Кремль перейшов на стадію торгу. Раніше можна було стверджувати, що переговори потрібні йому лише для того, щоб домовитися про перемир'я, яке дозволить накопичити сили для нового наступу. Цей прийом моментально розгадали і в Києві, і в західних столицях. Але зараз Москва хоче продати нашим західним партнерам щось, на її думку, більш спокусливе. Мовляв, Путін готовий до компромісу, і західні партнери України мають міцно подумати: чи продовжувати витрачати свою допомогу (гроші та зброю) на сподівання України відвоювати всі території - чи отримати припинення війни та повернення Україні деяких територій прямо зараз.

Як відомо, п'ять стадій реагування на нову реальність - це заперечення, гнів, торг, депресія та прийняття. Новою реальністю стала наша здатність перемагати, яку українські війська переконливо показали у вересні на Харківщині. Проявом стадії заперечення стала мобілізація: мовляв, тепер українці вже ні на що не здатні. Але наші війська не злякалися чмобіків, і тоді Путін перейшов на стадію гніву, що проявилося в безглуздих з військової точки зору серіях ракетних ударів по наших містах. Це теж не злякало українців, і тепер Путін вже на стадії торгу.

Можна передбачити, що на цій стадії він робитиме все більш привабливі пропозиції. Насамперед він може "торгувати повітрям" - у сенсі погодитися "віддати" нам місто Запоріжжя та інші території, які залишаються під нашим контролем, хоча Росія вже оголосила їх своїми. Також він може спробувати продати Херсон - мовляв, російські війська підуть звідти як "жест доброї волі" (хоча очевидно, що інакше на них чекає або загибель, або полон).

Звісно, на такі пропозиції ніхто не погодиться. Але не виключено, що Путін піде ва-банк, наприклад, запропонує повернутися на ту лінію розмежування, яка була станом на 23 лютого. Або навіть віддати все, окрім Криму.

Є небезпека, що деякі з наших західних партнерів можуть попастися на цю вудку. І це виклик нашій дипломатії. Тут недостатньо оборонятися - треба самим переходити у наступ.

Насамперед потрібно максимально використати той аргумент, що Путіну вірити не можна. Якщо він щось обіцяє, він на 100% не збирається цього робити. Тобто він захоче, щоб ми виконали свою частину угоди, а він свою частину відмовиться виконувати. У нас є довгий список таких історій до 24 лютого, коли Путін ще вважався певною мірою договороспроможним, а після 24 лютого жодні його обіцянки не мають жодної ваги.

Паралельно потрібно якнайшвидше переводити Путіна на четверту стадію, тобто вганяти його в депресію. Оскільки Путін є однодумцем з російським суспільством, на одній хвилі з ним, то треба вганяти в депресію і всіх росіян. Рецепт для депресії Путіна та росіян все той же: більше зброї Україні, нові успіхи наших військ та більше "хороших росіян" у вигляді "вантажу 200".

Чим глибшою буде депресія росіян, тим швидше вони сприймуть нову реальність, у якій Росія програла. І так, Путін зможе продати їм цей програш як перемогу та як порятунок від депресії.