В Махачкалі 25 і 26 вересня відбулися акції протесту проти мобілізації, на яких лунали антивоєнні гасла і констатувалося те, що давно відомо українцям - Росія напала на Україну, а не навпаки. Силовики на протест спробували відреагувати жорстко - із затриманнями, стріляниною, тощо. Зрештою, без особливого ефекту. Напруга в Дагестані лише зростає.

Тут людей менше, ніж у довоєнному Києві, та протести в республіці дуже важливі. Чому? Тому що на тлі беззубих, хоч і значно чисельніших мітингів по всій Росії, що являють собою зручний резерв для мобілізаторов, в Дагестані все жорстко. І поки у, скажімо, Кьонігсбергу (Калінінграді) мітингарі покірно пакувались до "мавп'ятників", дагестанці перегороджували шлях поліцейським автівкам і відбивали своїх. Це принципова відмінність як у національному характері так і в історії відносин народу із владою.

Звісно, росіяни виходять на мітинги - хоча воліють просто втікати від мобілізації, а не пручатись їй. Нелояльна покора репресивній силі власної державної машини - це історичний тренд іще з часів, як мінімум, наполеонівських війн. Коли після кампанії 1812 року та відступу військ імператора французів російська армія-переможиця відправилась у європейський похід, з неї втекли приблизно 40 тис. осіб, які потім переховувалися в Європі і, зокрема, у переможеній Франції. Бурбони, що повернули собі владу на деякий час після Наполеона, відмовлялися віддавати росіян назад - до батьківщині, де на них знов чекала доля кріпосних.

Далі. Друга світова. Мільйони бійців Червоної армії не просто здаються в полон, але й воюють проти радянського режиму. І так само мільйони втікають від визволителів з окупованих територій.

2022 р. Найбільший конфлікт з часів Другої світової - повномасштабна війна Росії проти України. І знов переважна більшість росіян втікають від війни і відмовляються відбудовувати імперію за задумом Володимира Путіна. Тим більше, що вже очевидно: в Україні Путін програв.

Змусити росіян, саме росіян, а не інші народи та етноси, йти вмирати Путін може в умовах максимально ефективного і всеохопного репресивного апарату, який за Орвелом контролюватиме кожен крок громадян РФ.

Саме тому паралельно із внесенням змін до КК Росії щодо мобілізації, воєнного стану, дезертирства і мародерства Кремль вирішив де-факто відновити ГУЛАГи - такий висновок можна зробити з озвученої Путіним ініціативи винести пенітенціарні заклади за межі населених пунктів та створити на їх базі виробничі комплекси. Раніше, до нової інтервенції до України, нагадаємо, керівництво РФ вже ініціювало залучення в'язнів до реалізації різних масштабних промислових та інфраструктурних об'єктів на кшталт радянського БАМу.

Тобто запорукою збереження режиму Путіна і продовження війни (це взаємопов'язані речі) є ще жорсткіший контроль. Кожен, хто пручається є загрозою для режиму, адже провокує подальшу нестабільність саме в суб'єктах Федерації, де кількість загиблих на війні в Україні більша, аніж, скажімо, в Москві чи Санкт-Петербурзі.

Як Дагестан, наприклад. В нього є великий потенціал спровокувати тектонічні зміни в Росії. Причин тому декілька.

Не Чечня

По-перше, режим так званої контртерористичної операції РФ в Дагестані тривав набагато довше, аніж в Чечні.

Формально КТО тривала з початку серпня до середини вересня 1999 р. Потім росіяни прозвітували про її завершення і звільнення території Дагестану від бійців Шаміля Басаєва. Однак після завершення цієї КТО ледь не щороку проводились нові й нові. Приміром, у вересні 2021 р. Москва оголошувала проведення КТО в Бунайському районі Дагестану після стрільби по силовиках у Махачкалі. А 18 травня поточного року КТО оголошувалась знов - у Махачкалі. Тож спротив є і він сильний.

Зломити спротив в Ічкерії росіянам вдалося шляхом двох воєн і тією ж тактикою, що в Україні ("спалена земля", воєнні злочини, тощо). Відмінність в тому, що Україна більша і отримує величезну підтримку від партнерів.

До того ж, у Чечні знайшовся лідер з достатнім авторитетом, щоб переконати старійшин погодитися на припинення війни на умовах Москви. Це Ахмат Кадиров, батько нинішнього очільника Чечні Рамзана Кадирова.

В Дагестані такого лідера, що погодився б здатися повністю росіянам, не виявилося - та його б і не послухали.

Чому так? Дагестан - не Чечня. Він не моноетнічний. І це другий фактор.

В Дагестані проживає десь 3,1 млн осіб. Але це найбільш багатонаціональний регіон Росії, де є 14 малих корінних народів: аварці, агули, азербайджанці, даргинці, кумики, лакці, лезгіни, тати, табасарани, ногайці, рутульці, росіяни, цахури, чеченці-аккінці. Плюс ще 14 етнічних груп на південному заході Дагестану.

По-третє, в Дагестані діє так звана кланова демократія. Себто є сім'ї і їх очільники з достатніми авторитетом і незалежністю. В Чечні клани теж є і вони мають певний вплив на Кадирова, але наразі "кремлівський піхотинець" ще зберігає владу.

Існування кланової демократії в Дагестані важливе ще й тому, що ті ж правоохоронці теж можуть мати відношення до певних сімей, тому є висока ймовірність того, що в разі сильного загострення ситуації в Дагестані, вони виконуватимуть рішення голів їх кланів, а не кремлівського.

Об'єднує ж жителів багатоетнічного Дагестану релігія - іслам. І в цьому випадку він має риси політичного та інтернаціонального ісламу, бо має колосальний вплив на державні процесі в цілій країні.

Він об'єднував дагестанців під час боротьби з російськими військами у 1999 р., в яких на боці дагестанців виступали мусульмани з інших країн, та й понині має такий вплив. Так, були випадки, коли і дагестанці їхали до Сирії чи до таборів "Аль-Каїди", але загалом в Дагестані до таких авантюристів, що стали на бік терористичних угруповань, ставляться негативно.

В чеченських же війнах інтернаціональний іслам, тобто залучення іноземних братів по вірі, йшло після війни за незалежність як головного мотиватора до боротьби. На перший план він вийшов, вже коли ситуація значно погіршилася.

Отже фундамент життєдіяльності Дагестану - політичний іслам та родоплемінні зв'язки.

І саме тому Дагестан так і лишився не "пацифікованим" росіянами. З чим Москва вимушена миритися, бо, повторимося, Дагестан - не Чечня, там немає лояльного Кадирова.

Дуже характерно, до речі, що коли у березні 2019 р. Чечня одноосібно внесла до кадастрового реєстру не тільки землі на кордоні з Інгушетією, що призвело до конфлікту з інгушами, а й 9 ділянок території Дагестану, на що Махачкала відреагувала дуже гостро, Кремль втрутився і змусив Кадирова відступитися. Тобто зайняв бік Дагестану, а не "піхотинця".

Відносини між Москвою та Махачкалою вельми тривкі. Проте ФСБ не залишає спроб посилити там вплив та якось приборкати дагестанців. Та й в принципі Дагестан завжди був полем бою, тобто для різнопланових інтервенцій з боку Москви.

Приклад: повстання під проводом імама Шаміля - не Шаміля Басаєва у 90-х рр. минулого століття, а повстання проти військ Російської Імперії в середині позаминулого століття, що тривало з 1817 до 1868 р. Зрештою завершилося воно поразкою військ імама, враховуючи чисельну перевагу росіян, але імам Шаміль мав значні успіхи, серед яких об'єднання Дагестану та Чечні. І його ж було у 1834 р. проголошено імамом Дагестану та Чечні.

Це те, що поєднує історично дві країни. Є такий зв'язок в Дагестану і з Україною, про що мабуть пам'ятають дагестанці, бо імам Шаміль знайшов собі прихисток в Києві, де мешкав у 1868-1869 рр. перед тим, як відправитися в свій останній хадж до Мекки.

Що далі

Протести в Дагестані спонукають поставити два питання щодо подальшого розвитку подій. Перш за все у питанні реагування Москви на цю непокору.

Питання перше: Чи вирішать в Москві, що за непослух дагестанців треба покарати терором?

Іншими словами, якщо протестна реакція посилюватиметься, чи не спробують росіяни завершити "пацифікацію" Дагестану?

Наразі в медійному полі Росії спостерігаємо два доволі потужні сплески - це замах на воєнкома в Усть-Ілімська Іркутської області, який видається постановочним, та стрілянина в 88-ій школі Іжевська, де загинули 13 осіб, серед яких діти. У вбивстві дітей росЗМІ вже звинуватили "українських терористів".

Відбулися ці інциденти в один день. Що примітно на фоні антивоєнних акцій протесту, зокрема і в Дагестані, і на фоні масової втечі росіян за кордон.

Можливо, це конспірологічна теорія, але з огляду на постійну боротьбу кремлівських веж, цілком можна припустити що ці інциденти якщо й не були зрежисовані, то будуть використані партією війни для подальшого закручування гайок в РФ.

Ці інциденти, якщо згадати про не менш сумнівний теракт у Волгограді в 2013 р., можуть бути спробами збити інформаційну хвилю від антивоєнних протестів, але в першу чергу їх варто розглядати як аргумент на користь посилення репресивного апарату, про що в контексті відтворення ГУЛАГів йшлося вище.

Зокрема це стосується і Дагестану в якості репетиції перед потенційною "пацифікацією". Але це означає нову війну, до якої Росія не готова. Бо це війна з людьми, які будуть, як і українці, готові захищатися. І які, враховуючи український прецедент, можуть отримати підтримку від діаспори (гроші, спорядження, юридичну допомогу).

Тому виникає друге питання: Чи Кремль дасть спокій Дагестану, щоб спокійно провести мобілізацію де-інде? Адже ще одна війна, вже на території РФ, йому не потрібна.

Проте для режиму Путіна є ризик, що кейс Дагестану, який гіпотетично може "відмовитися" від мобілізації, може стати прикладом для інших суб'єктів Федерації - для Якутії, Бурятії, Тиви, Чечні. Тим більше, що очільник Чечні, імамом якої, нагадаємо, свого часу теж був Шаміль, раптом відмовився проводити в себе мобілізацію.

Для Кремля це цугцванг. Гарних рішень в нього немає. Єдина надія на те, що протест в Дагестані стихне сам собою. Але завжди є ймовірність нового спалаху, коли почнуть приходити нові похоронки і труни з України.