Останні два роки Україна та США переживають певну травму у відносинах, створену у 2019 році тиском президента Дональда Трампа на Київ.

Вперше Україна опинилася в самому центрі американської внутрішньої політики, нею намагалися цинічно скористатися задля політичної вигоди певного політика США.

В Києві побачили, що українські інтереси можуть і не стояти в центрі уваги Вашингтона і навіть можуть використовуватись як розмінна монета. Ця травма заподіяла шкоди взаєминам, і наслідки ще довго їх отруюватимуть.

Проте зміна влади у Сполучених Штатах означатиме повернення до звичного формату відносин, у тому числі з Києвом.

США потрібно швидко переконати світ (включно з Україною) в тому, що відбувається повернення до нормальності, виваженості та передбачуваності.

Для Вашингтона принциповим є негайно надіслати сигнали, що епоха авантюризму, паралельної дипломатії від очільника Білого дому (на тлі більш усталених підходів решти адміністрації) залишиться у минулому.

Яких сигналів від США варто чекати Україні у 2021 році?

Більш стійка двопартійна підтримка

Останніми роками основним рушієм у просуванні допомоги Україні був Конгрес. Це було особливо важливо за часів Трампа, який не мав переконання у необхідності підтримки нашої країни.

З певною долею впевненості можна очікувати, що двопартійна підтримка України у Конгресі збережеться.

Зміни у позиціях демократів, швидше за все, не відбудеться, хоча фактор Росії та консолідації демократів на основі критики проросійських імпульсів Трампа трохи відійде тепер на другий план.

Зауваження щодо активної підтримки України можуть лунати лише від самого лівого флангу демократів.

Але вони аж ніяк не визначатимуть політику в цій сфері.

Що ж до республіканців, то з відходом Трампа від влади можна очікувати, що більшість із них залишаться, або повернуться, до більш притомної та традиційної для них позиції у міжнародних справах.

Зокрема, до більш жорсткої позиції щодо Росії, відходячи від трампівських тез про те, що Росія не така вже й погана і що Україна не така вже й важлива. Необхідність акцентування уваги на Україні у контексті внутрішньої політики, зокрема щодо так званого "втручання Києва" у справи США або "корупційного впливу" Вашингтона на українські справи, зараз втрачає актуальність.

Окремою сферою, в якій США можуть зараз більше допомогти Україні, є боротьба з COVID-19.

Наша країна має тут помітні проблеми (власне, як і багато інших країн, в тому числі самі США). Але Штати, на відміну від України, мають фінансові ресурси, які можуть стати нам у пригоді.

Крім того, було б чудово, якби у Вашингтоні продумали, чи реально якось посприяти нам у надходженні вакцин проти коронавірусу.

Безпекова допомога

Нова адміністрація запевняє, що безпекова підтримка України триватиме.

Можна прогнозувати, що найближчим часом буде подолане вето президента Трампа на щойно схвалений Закон про авторизацію на оборону (National Defense Authorization Act). 28 грудня подолання вето схвалила Палата представників Конгресу, а наступного дня має визначитись і Сенат.

В цьому військовому бюджеті на наступний рік визначена уже звична сума у $250 млн на військову підтримку України. Це лише бюджет Пентагону. Як завжди, до цієї суми може бути додано ще через інші канали підтримки.

Подивимось, чи нова адміністрація вважатиме за потрібне збільшити допомогу Україні з інших джерел.

Закон визначає, що частина з цих коштів має піти на придбання летальної зброї.

Ще за часів виборчої кампанії Байден чітко висловився щодо того, що його адміністрація надаватиме Україні таку зброю. Пригадали, що сам Байден та його майбутній держсекретар Блінкен позитивно ставилися до надання Києву летальної зброї, але тоді президент Обама вирішив інакше.

Зараз у Байдена та його команди буде можливість реалізувати це на практиці.

Важливо тут те, щоби сторони спільно формували розуміння про пріоритети щодо військової допомоги. Що саме потрібно Україні, що має надходити в першу чергу? Тут нам треба мати чітке розуміння та ставити перед американськими партнерами відповідні запити.

Водночас

не варто очікувати зрушень у наданні Україні статусу провідного союзника США поза НАТО або початку нового етапу адвокації членства України в Альянсі.

Швидше за все, нова адміністрація залишиться тут в межах підходів адміністрації Обами. Зрозуміло, що всі ці питання розглядатимуть, зокрема, крізь призму відносин з Росією.

Тому не варто очікувати ані нового рівня жорсткості щодо Москви (за можливим винятком у вигляді санкцій за нещодавню масовану кібератаку), ані намагань покращити, перезавантажити відносини.

Відповідальний за Україну

Можна очікувати, що США повернуться до традиційної багатосторонньої дипломатії, що торкнеться і України.

В принципі, у цьому немає негативу. Головне, щоб не було делегування "українського напрямку" європейським партнерам США, тенденції до чого були помітні за часів адміністрацій Обами та Трампа.

Бажано, щоби Вашингтон відігравав більш активну, лідерську роль. Свого часу США, на жаль, відсторонилися від багатостороннього формату спроб врегулювання ситуації на Донбасі.

Тоді виник Нормандський формат, в якому США не було. І хоча й тепер не варто очікувати розширення цього формату, США можуть робити дуже багато напряму.

Великою мірою це залежить від персоналій.

Сам майбутній президент добре знає цей напрямок, тому можна чекати, що остаточне слово у принципових питаннях буде за ним безпосередньо.

Але курирувати Україну буде не президент Байден особисто. І ключове питання - хто саме?

Чи буде це, за традицією, віцепрезидент Камала Гарріс? Вона, звісно, не має багаторічного досвіду в цих питаннях, хоча дуже активно займалася зовнішньої політикою у роки перебування в сенаті, підтримала всі закони на підтримку України та покарання Росії за агресію.

Держсекретар Ентоні Блінкен має досвід та цілком проукраїнську позицію, тому підтримку з боку Держдепартаменту можна вважати гарантованою.

Новий керівник Ради національної безпеки Джейк Салліван також має бути позитивною фігурою для України. Подивимось, хто саме відповідатиме за Україну на рівні старшого директора РНБ.

Цілком можливо прогнозувати активізацію ролі РНБ у процесі вироблення зовнішньої політики, зокрема на українському напрямку.

Окремо стоїть питання про вакантну наразі позицію спеціального представника по Донбасу.

Курт Волкер був тут на своєму місці, хоча й заплямував себе участю у тиску на Київ у 2019 році.

Залишається відкритим питання, чи прийме команда Байдена рішення про нове призначення на цю посаду. Проте якщо таке рішення буде прийняте, воно стане корисним і для України, і для США.

Символізм має значення і в інших сферах. Зокрема, давно чекаємо на появу нового повноважного посла в Києві.

Цілком притомна, якісна кандидатура Кіта Дейтона так і не пройшла процес підтвердження в Сенаті в умовах турбулентного року, що минає.

Втім, у ситуації, коли у Байдена є великий кадровий ресурс, цілком можливо очікувати номінації "важковаговика", людини з певним досвідом. Важливо, щоб і Київ мав поважну, досвідчену людину на посаді посла у Вашингтоні.

Нарешті, Джо Байден має запросити Володимира Зеленського до США з офіційним візитом, тим самим остаточно підтвердивши рівень відносин.

Звичайно, стан двосторонніх відносин не можна вимірювати лише візитами, але вони мають значення, надсилають важливі сигнали.

Крім того, давно вже час американському президенту відвідати Київ.

* * * * *

25 грудня виповнилося 29 років від дня визнання Сполученими Штатами Америки незалежності України.

Наступний рік обіцяє бути особливим - Київ та Вашингтон розпочинають новий етап у двосторонній співпраці.

Порядок денний дуже насичений. Тож на майбутнє наших відносин можна дивитися з обережним оптимізмом.

Володимир Дубовик, директор Центру міжнародних досліджень, доцент кафедри міжнародних відносин Одеського національного університету імені Мечникова