Кінець минулого тижня український президент провів у Стамбулі.

Одноденна робоча програма Володимира Зеленського включала зустріч з турецьким колегою Реджепом Ердоганом, відвідування Вселенського Патріархату та підписання низки двосторонніх документів.

При цьому стамбульський візит не анонсувався заздалегідь і для багатьох став сюрпризом. Для когось приємним, для когось - не зовсім.

Відтак, і оцінки українських і міжнародних оглядачів різняться від "історичного прориву у відносинах" до "створення антиросійської (чи навіть антивірменської) коаліції" на тлі загострення у Нагорному Карабаху.

Як це зазвичай буває, реалії виглядають значно менш романтично, а мета і результати візиту далекі від обох крайнощів. Чого вдалося досягти і які наслідки матиме цей візит для України і регіону, розбиралася "ЄвроПравда".

Хто зустрічався і про що говорили?

Головним елементом стамбульської програми Зеленського стала зустріч з турецьким президентом у форматі тет-а-тет та у розширеному складі за участі делегацій з ключових міністерств та відомств.

Очевидно, що найважливіші і найчутливіші для обох сторін питання обговорювали віч-на-віч. Можна припустити, що з турецького боку знову прозвучали запити посилити боротьбу зі структурами Фетхуллаха Гюлена в Україні, активізувати співпрацю щодо екстрадиції затриманих членів терористичних організацій, а також готовність посилити взаємодію у військово-технічній сфері та оборонній галузі, включаючи контракти на закупівлю у Туреччини товарів військового та подвійного призначення.

Велику увагу приділили погіршенню безпекової ситуації в регіоні - ситуації в Сирії та Лівії, відновленню бойових дій між Вірменією та Азербайджаном, зростанню російської присутності в Чорному морі й Східному Середземномор'ї та, звичайно, питанню Криму і кримських татар.

Насамперед йдеться про незмінну політику Анкари щодо невизнання незаконної анексії півострову та сприяння у звільненні українських політв'язнів (зокрема, кримських татар), що незаконно утримуються на тимчасово окупованих територіях та в Росії.

Важливим меседжем Анкари стала її офіційна згода приєднатися до Кримської платформи, ініційованої українською стороною з метою консолідації зусиль міжнародних партнерів для деокупації півострову.

До того ж, як заявив Ердоган на спільній пресконференції, Туреччина і надалі надаватиме допомогу Україні у реалізації проєктів будівництва житла для кримських татар з числа переміщених осіб і братиме активну участь у процесі будівництва мечеті в Києві.

До слова, без релігійної дипломатії не обійшлося і за межами переговорів президентів - як відомо, у Стамбулі Зеленський зустрівся зі вселенським патріархом Варфоломієм.

Ще один важливий аспект взаємодії, відображений у спільній заяві, - продовження військово-політичних контактів як на двосторонньому рівні, так і по лінії НАТО. Офіційна Анкара традиційно підтримує Україну на її євроатлантичному шляху, а співпраця між збройними силами відіграє значну роль у реформуванні ЗСУ відповідно до стандартів НАТО.

Зокрема, у червні цього року український уряд дав згоду на проведення курсової підготовки українських військовослужбовців у навчальних центрах збройних сил Туреччини (на це буде використана турецька фінансова допомога Туреччини на суму у 5 млн лір, близько $630 тиc).

Одночасно з Зеленським перебували в Туреччині і делегації декількох міністерств на чолі з керівниками відомств. Окрім участі у президентській програмі, представники Міноборони відвідали низку турецьких підприємств оборонної галузі, а делегація Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства взяла участь у засіданні Міжурядової українсько-турецької комісії з торговельно-економічного співробітництва.

А ще була зустріч з турецьким бізнесом, зацікавленим у розвитку співпраці з Україною. Насамперед йдеться про залучення турецьких інвестицій та участь турецьких компаній у великих інфраструктурних проєктах в Україні.

Які документи підписували?

Окрім власне спільної заяви за результатами зустрічі двох президентів, в рамках візиту було погодили ще три документи.

Так, міністр оборони України Андрій Таран підписав рамкову угоду між урядами двох країн з міністром національної оборони Туреччини Хулусі Акаром та меморандум про наміри з Держагентством з питань оборонної промисловості Туреччини (турецьким аналогом Укроборономпрому) - з його головою Ісмаїлом Деміром.

Хоча тексти цих документів наразі не оприлюднені, за інформацією Міноборони та ОПУ, перший документ покликаний забезпечити "правові засади для розширення та поглиблення чинного українсько-турецького співробітництва у сфері оборони", тоді як другий визначає конкретні "наміри здійснити проєкти з будівництва бойових кораблів, безпілотників та турбінних двигунів" для потреб українського та турецького ВПК.

Всупереч чуткам у пресі, в жодному з цих документів не йдеться про надання фінансової допомоги ЗСУ.

Утім, є і добрі новини.

Нещодавно Кабмін затвердив угоду з урядом Туреччини про військово-фінансове співробітництво, яка була підписана в ході візиту Ердогана до Києва в лютому цього року.

Нагадаємо, за нею, Туреччина зобов'язується надати Україні фінансовий ресурс у сумі 200 млн турецьких лір ($25 млн) на п'ять років для закупівлі товарів та послуг для військових цілей переважно у компаній, які виробляють 100% продукції в Туреччині.

Нарешті, ще один підписаний документ - протокол за результатами 12-го засідання міжурядової українсько-турецької комісії з торговельно-економічного співробітництва - резюмує наміри сторін щодо подальшої взаємодії у сфері економіки, торгівлі та інвестицій.

Що з вільною торгівлею?

А от із підписанням угоди про ЗВТ очевидно доведеться ще зачекати, адже після майже семи років безуспішних спроб домовитися по найбільш чутливим позиціям металургії та сільського господарства, на початку року сторони вирішили "перезавантажити" весь процес.

Відтак, Київ та Анкара домовилися "обнулити" свої переговорні позиції та докорінно змінити підходи у формуванні взаємних тарифних ставок.

Тож, якщо раніше йшлося про непогоджені 3-5% найменувань від всієї номенклатури товарів та послуг, то з підвищенням Туреччиною тарифних ставок для всіх країн світу в січні цього року (під які підпала і Україна), зараз йдеться про відновлення переговорів з початку.

З іншого боку, за словами торгового представника України Тараса Качки, нова логіка перемовин по ЗВТ може дати можливість вийти з багаторічного глухого кута та вирішити більшість питань, які раніше блокували цей процес.

В яких форматах зараз ведеться двосторонній діалог?

Основним механізмом двостороннього політичного діалогу залишається Стратегічна рада високого рівня (СРВР), запроваджена у 2011 році з набуттям Туреччиною статусу стратегічного партнера України.

Зокрема, йдеться про щорічні зустрічі президентів та очолюваних ними делегацій з усіх ключових міністерств та відомств для обговорення всього спектру питань двосторонніх відносин та регіонального порядку денного.

Попереднє засідання СРВР відбулося в Києві в лютому цього року. Наступне, що за ротаційним принципом має відбутися у Туреччині, анонсоване на початок наступного року.

Окрім того, діє низка секторальних комісій - з торговельно-економічного співробітництва, туризму, військово-технічної співпраці. Цей формат дозволяє більш детально та предметно обговорювати реалізацію конкретних проєктів у відповідних сферах.

Новим форматом співпраці, анонсованим у Стамбулі, стала так звана "квадрига" - щорічні зустрічі міністрів закордонних справ та оборони у форматі 2+2.

Чого за результатами візиту варто очікувати Україні і регіону?

Очевидно, що українсько-турецькі саміти такого рівня, тим більше на тлі загострення ситуації в Сирії, Лівії, а тепер - ще й у Білорусі та на Кавказі, не проходять не поміченими у Москві. І якщо минулий візит Ердогана до Києва запам'ятався його вітанням "Слава Україні" чудовою українською мовою, то ця зустріч дала привід багатьом російським пропагандистам говорити про оформлення нової "осі зла" в Чорному морі та навіть передрікати Криму долю сирійського Ідлібу.

Водночас, навряд чи будь-якої з регіональних криз за прямої чи опосередкованої участі Росії і Туреччини вистачить для кардинального перегляду зовнішньої політики.

Так само як і будь-яка співпраця з Україною не здатна буде зупинити розвиток відносин Анкари з Москвою, ані у військово-технічній, ані в енергетичній сферах.

Головним принципом турецького керівництва останніх двох десятиліть залишається прагматизм у кращих традиціях Realpolitik.

Тож, наївно було б очікувати, що в якийсь момент турецька політика з "проросійської" перетвориться на "проукраїнську".

Турецька політика залишатиметься "протурецькою". Задача нашої дипломатії - зайняти в ній своє, проукраїнське місце.

Автор: Євгенія Габер, кандидат політичних наук, заступник директора Дипломатичної академії України ім. Геннадія Удовенка