Візит президента Порошенка в Анкару ознаменувався важливою (хоча і не дуже поміченою журналістами) заявою його турецького колеги Ердогана: робота над угодою про зону вільної торгівлі з Україною має завершитися до кінця року. Мовляв, таке рішення ухвалила на своєму засіданні українсько-турецька стратегічна рада високого рівня.

"Ми віримо, що завдяки цій угоді ми зможемо досягти нашої мети - вийти на торговельний баланс у 10 млрд доларів", - додав президент Туреччини.

Варто пояснити: серед багатьох переговорів, про створення зони вільної торгівлі із різними країнами, які веде Україна, консультації із Туреччиною - ледь не найдовші. Обговорення такої можливості почалося ще за часів президентства Віктора Ющенка, а офіційний старт переговорів відбувся більш ніж 8 років тому.

Час від часу українські урядовці заявляють про плани підписання ЗВТ з Туреччиною "протягом року".

Наприклад, у 2012 році таке завдання тодішньому міністру економічного розвитку Петру Порошенку після переговорів із Ердоганом публічно поставив Віктор Янукович - і Порошенко не ставив ці плани під сумнів.

Та й про плани завершити цю роботу протягом 2018 року вже доводилося чути - нещодавно про це заявив прем'єр-міністр Володимир Гройсман.

Втім, реальний стан переговорів не давав підстав для подібних прогнозів. У випадку з Анкарою - на відміну від аналогічних переговорів з іншими країнами - українські переговірники зіткнулися з категоричним небажанням партнерів говорити про лібералізацію торгівлі сільськогосподарськими товарами. А формат такої ЗВТ, яка охоплювала би лише промисловий сектор, як це пропонує Туреччина, є вкрай невигідним для України.

Статистика показує, що торгівля з Туреччиною є профіцитною для України - тобто ми продаємо туди більше товарів, аніж купуємо. У 2017 році профіцит двосторонньої торгівлі склав $1,2 млрд, за результатами восьми місяців нинішнього року - $740 млн.

Значною мірою це пояснюється відкритістю турецького ринку для промислової продукції, що є одним із наслідків існування митного союзу між Туреччиною і ЄС. В той самий час український ринок відносно захищений від турецької промислової продукції. Подолання цієї нерівності є завданням Анкари - але точно не є українським інтересом.

Натомість для України важливо потрапити на турецький ринок зі своєї продовольчою продукцією, але тут ми успіхів не маємо: Туреччина встановила суттєві бар'єри для агропродукції з України і не готова йти на значні поступки.

Одним з небагатьох досягнень українських переговірників стала готовність Анкари обговорювати квоти на безмитний експорт певних видів української агропродукції (на відміну від угоди з ЄС - без лібералізації по решті товарних груп). Але розмір цих квот, на які досі погоджувалася Туреччина, є мінімальним, переконують співрозмовники в уряді, що мають пряме відношення до переговорів. Наприклад, Анкара пропонувала взяти за основу обсяг квот, встановлений угодою із ЄС, поділивши ці обсяги на 28 (адже за їх логікою, у ЄС входять 28 країн, а договір із Україною - двосторонній).

Звичайно, що такі пропозиції були неприйнятними для України.

Хоча б тому, що, за багатьма позиціями запропоновані квоти виявляються настільки маленькими, що часто експортування таких обсягів є економічно невигідним - за таких обсягів вартість транспортування часто суттєво підвищує кінцеву вартість продукції, роблячи її неконкурентною.

Саме тому до переговорів із Туреччиною в Києві вже здавна ставляться як до такої собі "валізи без ручки": політичні інтереси змушують вести переговори, але шанси їх на завершення із прийнятними для нас умовами оцінювалися як досить примарні.

І ось раптом лунає заява, що переговори скоро завершаться.

Якби такий прогноз озвучив Петро Порошенко, це можна було б "списати" на звичку українського президента давати обіцянки, які нереально виконати. Але про це заявив Ердоган!

Отже, є підстави припустити, що замість тривалих раундів переговорів, де зважуються інтереси сторін та проводяться розрахунки, долю ЗВТ визначить політична домовленість.

І це досить тривожно.

Адже що б не казали про важливість Туреччини як торгівельного партнера України (що правда), навряд чи ця угода буде економічно вигідна Україні.

Слово "економічно" виділено не випадково. Наразі українські політичні інтереси суттєво "зав'язані" на позиції Туреччини. Це і Томос (роль влади Туреччини у отримання якого була вагомою), і невизнання анексії Криму, і підтримка кримськотатарстого руху...

Логічно, що у такій ситуації у Анкари міг з'явитися перелік зустрічних ініціатив для Києва. І лібералізація торгівлі цілком може стати "компенсацією" за політичну підтримку.

Зауважимо: це ще не означає, що відбувається "зрада".

Світ міжнародної політики часом дуже цинічний, і підтримка партнерів може мати свою ціну.

Питання лише у тому, якою виявиться ціна у випадку з Туреччиною?

Яким буде економічний ефект у випадку створення ЗВТ на турецьких умовах? Чи буде це виключно поступкою з боку України, чи все ж таки компромісом? Чи можливо обмежити ймовірний негативний вплив нових правил торгівлі на український ринок через активне використання захисних заходів?

На жаль, на ці питання, скоріш за все, відповідь з'явиться лише після того, як угода буде підписана і оприлюднена. І в цьому суттєва відмінність від підписання угоди з ЄС, де економічні розрахунки економічного ефекту були оприлюднені задовго до підписання.

І це робить ймовірним сценарій, коли ратифікація угоди викличе опір у Раді - що може призвести до напруженості у відносинах із Анкарою.