Серія перша. Президент оголошує квест за автокефалію та розпочинає наступ (більше показовий, ніж реальний) на Московський патріархат.

Серія друга. Відновлюються спроби розібратися із самозахопленим МАФ-"храмом" УПЦ МП та його "настоятелем" Хароном. Власником, як доречно виявляється, справжнього російського та фіктивного українського паспортів. Його, буцім, захищають великі зорі в СБУ.

Серія третя. Журналісти "Крим. Реалії" (Радіо Свобода) "цілком випадково" гуляють по чоловічому Свято-Покровському Голосіївському монастирю УПЦ МП та натрапляють на Рафаеля Лусварґі, героя всіх можливих оборон Недорослії, пораненого на всю голову на "укропівських" фронтах. Який, з огляду на високу оцінку цих заслуг українською фемідою, мав би носити не рясу, а робу.

Серія четверта. Лусварґі "затримують" націоналісти з С-14 (Тут, даруйте, я випадаю в осад - чому не працівники Київгазу?) Які - у приквелі - зіграли в рольову гру "Санітари парку", зробивши й невдобно, й приємно водночас цілій купі великих цабе й дрібних обивателів. Здобувши при тому реноме перспективних в усіх сенсах акторів жанру екшн. "Затримують" та показово здають СБУ. До речі, після проколу із "нацжонами" красива спроба реабілітації любителів орднунґу - і начебто менш суперечлива, аніж перша.

Серія п'ята, як мені здається, повинна містити наступні сюжетні лінії, хоч і не обмежуватись ними:

1. СБУ "вся в білому" показово береться за УПЦ МП, аби відтерти репутацію від образливого графіті "ФСБУ".

2. Російські ЗМІ та вся світова лівиця отримують чудову картинку для криків про нацифікацію України.

3. Московський Патріархат починає смикатись, аби шо-та как-та парєшать із командою президента по-тихому (чи навпаки - емісари принесуть їм пропозицію перемир'я), поки патріотично налаштована публіка насолоджується шоу. Так чи інак, цей пункт і попередній гарантовано несуть інформаційно-пропагандистський профіт і Києву, й Москві.

4. Лусварґі відправлять із помпою за ґрати - й по-тихому на волю, може, навіть, депортують із закриттям кримінальної справи й подякою за успішно виконану роботу.

Я не стверджую, що все саме так і буде. Але стверджую, що нам показують виставу. Яка не має нічого спільного ані з правовою державою, ані з європейськими цінностями (якщо до них не відносити застосування парамілітарних структур у політичних цілях - це, безперечно, європейська цінність, але дещо прогоркла), ані з громадянським суспільством.