І в Польщі, і в Україні добре пам'ятають безпрецедентну підтримку і допомогу для українців з боку офіційної Варшави та польського суспільства у перший рік повномасштабної російської агресії. Та війна затягується, створюючи економічні проблеми не лише для України. А політики, які залежать від своїх виборців, у кожній країні намагаються захистити передусім свою економіку, часто коштом захисту свободи та демократії в регіоні.

Те, що переживає Україна за останні три роки, для пересічного європейця є менш зрозумілим, ніж власні побутові негаразди, на які впливає війна.

У Польщі розуміють, яку загрозу несе Росія, там зацікавлені у перемозі України.

Але не завжди це розуміння йде у парі з вчинками.

А популізм у політиці став нормою.

Останній рік у польсько-українських відносинах був непростим.

Хоч Польща і надалі продовжує підтримувати Україну у війні, яку розпочала Росія, та з 2023 року з'явилось чимало проблем, які продовжують накладати тінь на цю підтримку.

Ембарго на українську сільгосппродукцію, блокада кордону, політичні ультиматуми на історичні теми не сповнюють оптимізмом щодо побудови партнерських стосунків між обома країнами.

"Європейська правда" публікує редагований текст статті, підготовленої порталом для українців у Польщі "Наш вибір", яка пояснює, що відбувається та чому проблеми у двосторонніх відносинах не зникли зі зміною влади у Польщі.

"Невдячність" українців

Без української перемоги не буде стабільного миру в Європі. Демократія та стабільність у Європі несумісні з інтересами Росії, тож вона не задовольниться Україною. Польща не раз засвідчувала, що розуміє ці прості істини. А 2022 рік, на тлі початку повномасштабної війни, став без перебільшення найкращим роком у польсько-українській співпраці та відносинах.

Утім, з плином часу розуміння головної загрози дещо маргіналізується.

До того ж Україна стримала російську агресію, звільнила північні регіони, далі - Харківщину та частину Херсонщини.

І хоча 2023 рік виявився не простішим за 2022-й (Росія взялася знищувати українські об'єкти енергетичної інфраструктури, поволі просувала лінію фронту, у той час як Україні вкрай бракувало озброєння, а США зволікали зі схваленням фінансування допомоги) - відчуття загрози у частини партнерів було вже не таким гострим.

На цьому тлі почали виникати перші напружені нотки у польсько-українських відносинах.

Першим таким сигналом стали заяви польських експертів та політиків після візиту Володимира Зеленського до Варшави про "невдячність українців за допомогу, яку надали поляки".

Цю тезу розкручувала крайня права партія "Конфедерація", відома поширенням проросійських наративів про Україну, і це не було чимось дивним. Але багатьох спершу здивувало, що й представники уряду та партії влади "Право і справедливість" також підхопили цю тезу.

Тоді для багатьох не лише в Україні, а й у самій Польщі було незрозуміло, якою ж мала бути ця "вдячність". Адже і український президент, урядовці, парламентарі та суспільство постійно висловлювало свою вдячність за польську підтримку. Симпатія до поляків та польської держави в Україні помітно зросла, що підтверджували соціологічні опитування. Верховна Рада ухвалила спеціальний закон про додаткові правові та соціальні гарантії для громадян Польщі в Україні. Для громадян жодної іншої держави такого закону немає.

Також Україна надала дозвіл польським фахівцям на пошукові роботи щодо вбитих УПА у 1945 році поляків, в колишньому селі Пужники на Поділлі. А для польської сторони це має дуже велике значення.

До історичних питань ми ще повернемося через їхню надзвичайну вагу для польського суспільства і політиків, але примітно, що навіть тут крок Києва назустріч не дав очікуваного ефекту.

Навпаки, попереду було загострення історичної кризи.

Блокада кордону на шкоду Польщі й Україні

Те, що у двосторонніх відносинах посилюється криза, для багатьох в Україні стало очевидно після впровадження Польщею ембарго на українську сільськогосподарську продукцію.

Нагадаємо, що з блокуванням росіянами навігації з українських портів постала проблема експорту з України продукції, передусім зерна. У 2022 році Євросоюз підтримав Київ і дозволив експорт зернових через країни ЄС, скасував квоти на безмитну торгівлю та лімітовані дозволи на перевезення для українських транспортних компаній.

Але за рік преференції для України стали викликати дедалі більше обурення польських фермерів та перевізників. Спершу були звинувачення у постачанні до Польщі дешевшого технічного зерна, далі - у маскуванні постачань до Польщі під транзит. І хоча ці твердження не підкріплювались фактами, у польських медіа набули популярності твердження, що українська сільгосппродукція "залила польський ринок".

Політики також додали оливи в багаття.

Від польських можновладців нерідко лунали заяви, в яких були лиш голослівні звинувачення без фактів та контексту.

Аж тут напруги додала українська влада: на Генасамблеї ООН у США Володимир Зеленський досить недипломатично, хоч і натяками, звинуватив Польщу у "підіграванні Росії". Ця заява українського президента збурила не лише польський політикум, але й суспільство. Польський прем'єр у відповідь заявив, що польська військова допомога Україні призупиняється, бо Польща вже віддала багато і сама потребує посилення армії.

Варто підкреслити, що 2023 рік у Польщі був роком виборів до парламенту, які керівна партія "ПіС" програла, а переможцем стала коаліція опозиційних партій, які сформували парламентську більшість.

На час виборів напруження досягло чергового піка - у Польщі проходили протести польських перевізників, що вимагали скасувати преференції для українців, а пункти перетину кордону були заблоковані для проїзду вантажівок.

В Україні тоді були поширені сподівання, що зміна влади у Польщі залагодить кризу у відносинах. Однак із виборами проблеми не зникли.

Понад те, нова польська влада фактично виправдовувала злочинне нищення українського майна - незаконне висипання вантажу зернових із вагонів та вантажівок. Це сталося вже згодом, коли за страйком перевізників розпочався страйк фермерів.

Ці страйкарі, змінюючи одне одного, з незначними перервами тримали заблокованим польсько-український кордон аж до березня цього року.

Хто постраждав від цього? Не лише українці.

Українська економіка дійсно втрачала великі надходження через блокаду кордону. Також це негативно позначилось на постачанні в Україну волонтерської допомоги для військових, затримуючи його.

Але статистика польського експорту до України свідчить, що в цей період впав також польський експорт. Від дій польських блокувальників постраждали польські підприємці, продукція яких дійсно таки "залила" український ринок.

Ще одна деталь: під час цього загострення у Польщі говорили лише про "засилля" української продукції, хоча реальність абсолютно заперечувала цю тезу. Але голосів, які з цифрами і фактами пояснювали, що ситуація є іншою, у Польщі було вкрай мало. Політики з нової коаліції також долучилися до тих, хто поширював неправдиві наративи.

До слова, хибні очікування щодо зміни політики зі зміною влади у наших двосторонніх відносинах трапляються не вперше. Достатньо пригадати, як свого часу у Польщі реагували на програш Порошенка і перемогу Зеленського, очікуючи "вирішення історичної суперечки з Україною" - але цього так і не сталося.

"Нове дихання" для історичних суперечок

Історична тематика - одна з найбільш вразливих сторін польсько-українських стосунків.

Минуле вже давно перестало бути темою для фахівців і стало інструментом у руках політиків. 2024 рік приніс загострення і на цьому напрямку.

Діалогу з Україною тут і не шукають: заяви з претензіями та звинуваченнями до України польських політиків та політичні кроки (наприклад, постанова польського Сейму про 81-шу річницю вшанування польських жертв волинських подій) вибудувані абсолютно у руслі диктату та монологу.

У Польщі вважають, що Україна має безапеляційно прийняти польську версію історичних подій, які стосуються обох народів.

А ще польська сторона постійно повторює, що Україна запровадила офіційну заборону проводити ексгумації останків жертв волинських подій. Хоча це маніпуляція - насправді нема заборони на ексгумації.

А от проблема з видачею дозволів на пошукові роботи - є, і вона не нова. Заборона на видачу таких дозволів була запроваджена у 2017 році як відповідь на нищення місць пам'яті українців у Польщі. Щоправда, ще з 2019 року про повну заборону не можна говорити - один з дозволів було надано після домовленостей президентів. Згодом Київ погодився остаточно зняти мораторій, якщо польська сторона повністю відновить могильну таблицю з прізвищами українських вояків на могилі на горі Монастир, яку вандали розбили ще у 2015 році, а потім місцева влада повністю знищила у 2020 році.

У жовтні 2020 року, перед візитом польського президента до України, таблицю відновили, але частково - без прізвищ та напису "Полягли за вільну Україну". Тоді польська сторона заявляла, що поверне прізвища на могильну плиту тільки після проведення ексгумаційних робіт, які мали б встановити наявність поховання вояків УПА. Словом, тоді проблема лишилася у глухому куті.

Але у 2022 році з'явилися сподівання на її вирішення.

У червні 2022 року український міністр культури та інформаційної політики Олександр Ткаченко і його тодішній польський колега, міністр культури та національної спадщини Пйотр Глінський підписали спільний Меморандум про співпрацю у сфері національної пам'яті. У меморандумі йдеться про "співробітництво держав у розшуку, ексгумації, похованні, відзначенні, легалізації, реконструкції та правовій охороні місць вшанування та поховань" і зазначається, що його виконання має розпочатись після тримісячного періоду після скасування воєнного стану в Україні (бо багато долучених до цього питання перебувають у лавах ЗСУ).

Також у перший рік повномасштабної війни, навіть під час вшанування жертв подій на Волині часів Другої світової війни (у Польщі їх офіційно вважають "геноцидом польського народу, вчиненого українськими націоналістами") не було гучних політичних звинувачень у бік України.

Але вже у 2023 році ситуація кардинально змінилася.

Як виявилося, у Польщі багато хто очікував, що Україна погодиться з польським історичним наративом, відмовиться від вшанування УПА та ОУН, офіційно їх засудить, а також повністю зніме будь-які перешкоди у наданні дозволів на пошукові роботи польським організаціям.

Очікування, абсолютно відірвані від українських реалій та розуміння, чим є партнерські відносини.

В Україні також були помилкові очікування - щодо того, що нова урядова коаліція буде менш активна в історичних суперечках з Україною.

Ця помилка походить від нерозуміння, чим є для Польщі тема "Волині" і загалом історична тематика.

І в суспільстві, і в політикумі Польщі утворився консенсус щодо спільного бачення волинських подій часів Другої світової війни, тому Києву варто бути готовим, що будь-яка зміна влади у Польщі не призведе до зміни волинського дискурсу. Він може бути більш або менш голосним - але нікуди не зникне.

Утім, вибори дійсно можуть підсилювати історичний дискурс, що цікавить частину електорату. У 2025 році у Польщі відбудуться президентські вибори, тож слід очікувати на зростання ваги історії в польсько-українських відносинах. При цьому не лише праві та крайні праві партії, а й ліберальні сили використовують історичні теми, борючись за симпатії виборців.

Днями Україна стала свідком цього.

Невдалий вислів українського міністра закордонних справ Дмитра Кулеби, де він вжив фразу "українські території" щодо південно-східних регіонів Польщі, де компактно проживали виселені під час операції "Вісла" українці, спершу викликав у Польщі обурення правої опозиції, а потім до нього долучилися і представники коаліції.

Попри спробу українського МЗС залагодити та виправити слова свого очільника, зараз розкручується спіраль звинувачень та емоційно-агресивних випадів на адресу України, і це не сприяє розв'язанню реальних проблем, які стоять перед державами-сусідами.

Що робити?

Якщо і Польща, і Україна справді хочуть будувати партнерські відносини, в яких диктати та ультиматуми відійдуть на другий план, то кожній зі сторін необхідно почути одна одну.

Партнерські відносини будуються на виконанні обіцянок та повазі. А наразі ми бачимо, що образи і комплекси (з обох сторін, хоч таки частіше вони артикулюються польською стороною) перманентно домінують у наших стосунках.

Україна, стримуючи російські війська, боронить не лише себе, але і Польщу. І йдеться не лише про те, що якщо впаде Україна, то і Польща постане перед такою ж загрозою. Важливо також, що без міцної партнерської співпраці між Польщею та Україною Росія матиме більше шансів на панування у нашому регіоні.

Сильні й самодостатні держави мають вміти, захищаючи власний інтерес, робити це так, аби не послаблювати свою безпеку.

У патовій ситуації, яка складається, обидві сторони повинні знайти сміливість і зробити крок назад у своїх суперечках: Польща має усвідомити, що в історії з Україною вона припускалася злочинних дій, і не боятись про це говорити вголос, так само як і Україна має прийняти факт, що в українській історії українці були не лише жертвами, але й злочинцями. Якщо обидві країни зуміють проявити таку сміливість, то це значно послабить вплив спільного ворога Росії на наші двосторонні відносини.

Історія не має перешкоджати теперішньому і майбутньому. І найважливіше: коли історичні питання потрапляють у політичний дискурс, то часто мова йде не про факти, а про популізм, маніпуляції та бажання сподобатись електоратові.

Тож варто, щоб найболючішими темами продовжували займатися фахівці, бо політики більше підіймають градус ненависті, аніж сприяють вирішенню суперечок. Роблячи крок назад, варто пам'ятати, що не все в історичних дослідженнях вже зроблене фахівцями. Щоправда, через війну Росії проти України багато українських істориків не можуть займатися своєю роботою, адже виконують свій громадянський обов'язок у лавах ЗСУ.

Тож, як бачимо, війна таки є перешкодою для вирішення історичних суперечок. І було б добре, якби у Польщі теж було розуміння цього.