Трохи більш як три тижні хаосу в Палаті представників Конгресу США у середу ввечері добігли кінця.

З четвертої спроби республіканська більшість знайшла кандидата на посаду голови, який зміг заручитися підтримкою і поміркованих, і ультраправих колег.

Ним став досі маловідомий 51-річний представник консервативного штату Луїзіана та послідовний "трампіст" Майк Джонсон.

Як "ЄвроПравда" вже писала, обрання спікера нижньої палати Конгресу має важливе значення й для України. Адже за його відсутності фактично перебуває на паузі законодавча робота палати - включно зі схваленням фінансування допомоги Києву.

Проте самого Джонсона складно назвати другом України - за винятком закону про ленд-ліз він послідовно голосував проти фінансування військової допомоги Києву.

То чи можна за таких обставин говорити, що призначення Майка Джонсона є гарною чи поганою новиною для України?

Тиск меншості

Проблеми з обранням голови Палати представників почалися фактично з першого дня роботи нового Конгресу.

Попри більшість республіканців їм лише з п'ятнадцятої спроби вдалося призначити спікера - досвідченого лідера фракції Кевіна Маккарті. Але під тиском ультраправого крила, що налічує кількадесят людей, Маккарті довелось піти на поступку й погодитися, що для порушення питання про його відставку достатньо клопотання лише одного конгресмена.

Ця поступка зіграла проти спікера 3 жовтня: ультраправі звинуватили його в таємній домовленості з Білим домом для відтермінування шатдауну, яка начебто передбачала додаткові кошти для України, й за підтримки демократів відправили його у відставку.

Це голосування показало: фракція Республіканської партії в Палаті представників не є монолітною.

Якщо демократи відмовляються йти на компроміс, незначна кількість ультраправих може заблокувати ухвалення будь-якого рішення.

І наступні після першої за понад століття відставки Маккарті три тижні це лише підтвердили.

Вибір кандидатури нового спікера від республіканців був своєрідними гойдалками. Спершу вони номінували заступника Маккарті Стіва Скаліза, поміркованого консерватора. Але ультраправі одразу заявили, що не проголосують за нього за жодних обставин, та й у багатьох його колег виникли питання до бачення роботи Конгресу й проблем зі здоров'ям (у Скаліза діагностували рак крові). Тож Скаліз зняв кандидатуру ще до голосування в палаті.

Другим кандидатом став Джим Джордан - один із найпомітніших представників якраз ультраправого крила Республіканської партії. З ним склалася протилежна до Скалізової ситуація: Джордана відмовилася підтримувати група помірковано налаштованих колег, яка за три голосування в Палаті представників поступово росла.

Тоді після кількох раундів голосування з-поміж дев'яти претендентів республіканська фракція обрала поміркованого Тома Еммера. Але він через кілька годин сам зняв свою кандидатуру, переконавшись, що йому не вдасться заручитися підтримкою більшості колег. Не в останню чергу - через спротив Дональда Трампа, який назвав його globalist RINO - глобалістським несправжнім республіканцем.

І саме в цей момент з'явилася кандидатура Майка Джонсона.

Борець проти абортів та ЛГБТ-шлюбів

Джонсон - найменш досвідчений політик, обраний на спікерську посаду, з часів Громадянської війни у США: він у Конгресі лише трохи більш як шість років, тоді як його попередники були в середньому 16.

Новий спікер нижньої палати Конгресу - вірянин Південної баптистської конвенції, однієї з найбільших протестантських церков у США (до речі, він перший євангеліст-спікер палати).

Не дивно, що Джонсон послідовно обстоює вкрай консервативні погляди на питання абортів і ЛГБТ.

На початку своєї політичної кар'єри, в легіслатурі Луїзіани, Джонсон пояснював свої погляди власною історією: біологічні батьки зачали його випадково, коли ще були підлітками.

До обрання в Палату представників він як фахівець із конституційного права близько 20 років працював юристом у декількох організаціях, які захищали права християн і боролися за обмеження репродуктивних прав жінок і проти одностатевих шлюбів.

У Конгресі Джонсон так само підтримував обмеження абортів, називаючи їхню легалізацію "правовою фікцією", яку США "нав'язав" Верховний суд і через яку загинули "мільйони ненароджених дітей" (нагадаємо, у 2022 році цей же суд дозволив штатам на власний розсуд регулювати питання репродуктивних прав жінок).

Минулого року Джонсон також голосував проти федерального закону про визнання права одностатевих пар на шлюб (який підтримала переважна більшість його однопартійців) і пропонував заборонити фінансування освітніх програм про ЛГБТ для дітей до 10 років.

Свою релігійність Джонсон підкреслив і після обрання спікером, згадавши, як його дружина останні кілька тижнів молилася Богу.

Юридична освіта стала у пригоді політику не лише в питаннях абортів чи ЛГБТ. Він очолював захист Дональда Трампа в Палаті представників під час першого імпічменту у 2019 році. У 2020-му Джонсон безпосередньо допомагав експрезиденту оскаржувати результати виборів у Верховному суді й був серед 147 республіканців, які проголосували проти затвердження перемоги Джо Байдена.

У нинішньому скликанні Конгресу Джонсон працює в новоствореному підкомітеті комітету з правових питань, який має розслідувати зловживання федеральних органів влади з боку чинного Білого дому.

Дональд Трамп відповів взаємністю.

Так само, як він ще недавно підтримував призначення спікером Палати представників Джима Джордана, тепер він радіє призначенню Майка Джонсона.

"Він буде ЧУДОВИМ СПІКЕРОМ. ПОВЕРНІМО АМЕРИЦІ ВЕЛИЧ!" - саме так експрезидент у власній соцмережі Truth Social прокоментував призначення нового спікера.

Спікер без ворогів

Багато колег Майка Джонсона вчора зізнавалися журналістам, що майже нічого не знають про нього. Але чому вони одностайно підтримали його на посаді спікера?

По-перше, саме факт невідомості, вочевидь, і зіграв на руку новому голові Палати представників.

Він не мав конфліктів із колегами - на противагу тому ж таки Маккарті чи Джордану, тож у них і не було підстав голосувати проти.

Республіканець Кен Бак прямо сказав, що причиною обрання Джонсона могло стати те, що в нього "найменше з усіх ворогів у Республіканській партії".

А по-друге,

Джонсон, на відміну від близького за поглядами Джима Джордана, відомий спокійним, навіть делікатним стилем роботи.

Що, до речі, він продемонстрував одразу ж після голосування.

Новий спікер Палати представників звернувся до лідера демократичної меншості Хакіма Джеффріса й пообіцяв, попри розбіжності в поглядах, шукати спільну мову в питаннях, де це можливо.

І символічно, що Джонсон одразу ж поставив на голосування довгоочікувану резолюцію з висловленням підтримки Ізраїлю - яка має підтримку переважної більшості конгресменів, але яку ніяк не могли проголосувати через відсутність спікера.

Але порівняна непублічність - та недосвідченість - Джонсона можуть і стати йому на заваді в подальшій роботі Палати представників.

Кевін Маккарті, хай як він не влаштовував ультраправих, багато працював з однопартійцями й допомагав залучати кошти донорів під час виборчих кампаній. У Джонсона, обраного з порівняно бідного округу Луїзіани й без значного політичного досвіду, таких навичок немає.

Питання виникають і до того, як спрацюються лідери Палати представників і Сенату - в останньому голови фракцій і республіканців, і демократів працюють разом останні сім років. Це особливо важливо з огляду на те, що до середини листопада Конгрес має щось вирішити з федеральним фінансуванням, аби уникнути шатдауну.

А тут у Джонсона свої пропозиції: замість голосувати за федеральне бюджетне голосування на цілий рік у стислі строки - ухвалити ще одне тимчасове рішення до середини квітня на основі консенсусу.

Виклик для України

На окрему увагу заслуговують погляди Майка Джонсона щодо допомоги Україні.

Громадська ініціатива "Республіканці за Україну" проаналізувала висловлювання й голосування в Конгресі усіх представників партії й поставила Джонсону найнижчу оцінку F.

Минулого року новопризначений спікер Конгресу виступив із жорсткою заявою із засудженням повномасштабного російського вторгнення й підтримав законопроєкт про ленд-ліз для України. Але потім він послідовно голосував проти додаткового фінансування для Києва й, навпаки, підтримував ініціативи ультраправих колег про її скорочення або скасування.

Він був і серед 57 республіканців, які голосували проти запиту Білого дому на додаткові $40 млрд для допомоги Україні та союзникам.

"Ми не повинні скеровувати за кордон чергові 40 мільярдів доларів, коли на наших власних кордонах вирує хаос, американські матері не можуть знайти харчування для своїх немовлят, ціни на пальне рекордно високі, а американські сім'ї ледь зводять кінці з кінцями, - сказав тоді Джонсон, - без достатнього контролю за тим, куди підуть ті гроші".

Але вже вчора новий спікер Палати представників публічно заявив, що ніколи не виступав проти фінансування чи допомоги Україні.

"Ми будемо говорити про підтримку (України. - Ред.) і про те, що необхідно для її отримання. Ми повинні гарантувати, щоби Владімір Путін не досягнув успіху, і я думаю, що всі республіканці в Палаті представників єдині в цьому питанні", - заявив він журналістам.

Принаймні публічні заяви Майка Джонсона щодо підтримки України насправді мало в чому відрізняються від його попередника Маккарті, який теж вимагав контролю за коштами, а також "плану перемоги" - тобто чого саме Білий дім прагне досягти мільярдами доларів військової допомоги.

Але викликом для Києва може стати те, що американські законодавці з невеликим ентузіазмом поставились до пропозиції Білого дому об'єднати фінансування для України та Ізраїлю в новому бюджетному запиті.

Республіканці в Сенаті вже запропонували розділити ці два кейси. І Джонсон - саме на боці тих, хто віддає пріоритет близькосхідному союзнику США.

Пертурбації останніх трьох тижнів у Конгресі, як і ескалація між Ізраїлем та угрупованням ХАМАС, не означають, що Україна втратила підтримку американських законодавців.

Але за неї доведеться боротися ще активніше.