Описати результати виборів у Польщі можна легко. Перше місце на них посіла партія влади "Право та справедливість" (ПіС) - це правда. Але її результату (навіть якщо додати до нього результат ультраправої "Конфедерації", яка вважалася ймовірним коаліційним партнером ПіС) виявилося замало для того, щоб створити парламентську більшість і, відповідно, призначити свій уряд.

Поки що представники ПіС переконують своїх прихильників, що "робитимуть усе необхідне", щоб залишитися у владі, але реалізувати такий сценарій складно чисто з математичної точки зору.

Офіційний підрахунок показав, що партія "Право і Справедливість" отримала 35,3% голосів, опозиційна ліберальна "Громадянська коаліція" - 30,6%, коаліція лібералів та аграріїв "Третій шлях" - 14,4%, "Лівиця" - 8,6%, "Конфедерація" - 7,1%.

Сумарною більшістю у наступному Сеймі володітимуть три політичні сили, які посіли на виборах друге, третє та четверте місця - "Громадянська коаліція", "Третій шлях" та "Лівиця". На словах - усі троє не проти об'єднатися та сформувати нову польську владу.

У сумі вони отримають близько 249 мандатів із 460. Для обрання прем'єра та формування уряду потрібна більшість у щонайменше 231 голос.

Здавалося б, все просто: призначайте прем'єра - саме він є наймогутнішою фігурою у польській політичній системі - і починайте керувати країною. Але ні, найцікавіше зараз лише починається.

В очікуванні коаліціади

Згідно з польським законодавством, перше засідання новообраного Сейму має відбутися не пізніше як через 30 днів після оприлюднення офіційних результатів виборів.

Важливим індикатором того, в який бік віє вітер у парламенті, стане обрання його спікера. Проголосувати за нього за ідеєю повинна буде більшість, що вже сформувалася в Сеймі. Тому до якого політичного табору належатиме спікер, звідти, з усією впевненістю, походитиме і майбутній прем'єр.

Право висувати кандидатуру прем'єра за конституцією належить президентові. Анджей Дуда - сам виходець із ПіС, який не приховує своїх симпатій до цієї партії - напередодні виборів заявив, що досі у Польщі мандат на створення уряду отримувала політична сила, яка перемогла на виборах, і він не збирається відступати від цієї традиції.

Формально, як ми пам'ятаємо, на виборах перемогла саме "Право та справедливість".

Тобто з великою ймовірністю Дуда - як і належить, протягом 14 днів з дня першого засідання Сейму - запропонує депутатам затвердити кандидата від ПіС: швидше за все, чинного прем'єра Матеуша Моравецького.

Можна по-різному пояснювати мотивацію цього цілком ймовірного кроку. Опозиціонери кажуть, що ПіС має намір до останнього триматися за владу, що вислизає з рук.

Інші спостерігачі стверджують, що подання Дудою кандидатури лідера опозиції, того ж таки Дональда Туска - це символічний акт визнання владою поразки на виборах, уникнути якого президент прагнутиме за будь-яку ціну.

Чути у польських ЗМІ також голоси тих, хто вважає, що ПіС намагатиметься правдами-неправдами сколотити більшість на свою підтримку, намагаючись переконати в цьому окремих депутатів з інших фракцій.

Коаліція в польському парламенті не повинна оформлятися документально, тому ПіСу від таких союзників потрібно буде лише одне голосування - за твердження уряду на чолі з "новим-старим" прем'єром Моравецьким.

Втім, більшість спостерігачів сходяться на тому, що зібрати більшість на свою підтримку протягом 14 днів з моменту номінації кандидата в прем'єри від ПіС, що належать за конституцією, не вдасться.

У такому разі ініціатива висування кандидата у прем'єри перейде до Сейму: упродовж наступних 14 днів це може зробити група із 46 депутатів.

Найімовірнішим кандидатом у прем'єри від нинішньої опозиції вважається Дональд Туск. По-перше, саме він є лідером "Громадянської платформи" - партії, навколо якої сформувалося об'єднання опозиціонерів.

По-друге, він безперечно є найдосвідченішим політиком у лавах нової влади, який до того ж має солідні контакти в західних столицях і, насамперед, у середовищі брюссельської бюрократії. Нарешті, по-третє, вважається, що 66-річний Туск, на відміну від своїх молодших колег, здатний буде взяти на себе відповідальність за низку непопулярних рішень, які, цілком можливо, належить ухвалити новій владі.

Для затвердження прем'єром кандидат від опозиції має зібрати на свою підтримку 231 депутатський голос із 460.

Якщо з якихось причин більшість депутатів не проголосують за такого кандидата, м'яч знову перейде на бік президента. Він повинен буде знову внести на голосування свого кандидата, а в парламенті цього разу "за" нього мають проголосувати не обов'язково більшість депутатів: головне, щоб їх було більше, ніж тих, хто натисне кнопку "проти". Якщо і після цього визначити прем'єра не вдасться, президент буде зобов'язаний призначити дострокові парламентські вибори.

Проте зараз спостерігачі вважають такий варіант розвитку подій вкрай малоймовірним.

Як бачиться зараз, Польща, швидше за все, матиме нового прем'єра: щоправда, станеться це не раніше ніж у листопаді, а то й у грудні цього року.

Жити по-новому?

Від нової влади в Польщі виборці очікують цілої серії реформ у різних сферах життя країни. Аудит численних соціальних зобов'язань, які взяла на себе влада, що відходить, перегляд відносин держави з католицькою церквою, налагодження вкрай зіпсованих відносин з Брюсселем, лібералізація найжорсткішого в Європі законодавства про заборону абортів - всього і не перелічиш.

Інша річ, що коли в ніч після виборів лідери опозиційних партій обіцяли своїм виборцям, що негайно після формування ними нового уряду Польща відразу почне "жити по-новому", вони трохи прикрашали реальність.

Насамперед, хоч прем'єр, уряд та парламентська більшість - це доступ до дуже сильних важелів влади в країні, але в політичній системі Польщі залишиться чимало "слідів присутності" попередньої влади. І, як випливає з промови лідера ПіС Ярослава Качинського після виборів, його прихильники не дадуть нікому ні зрадити Польщу, ні іншим чином перекреслити досягнення восьми років правління їхньої команди.

Тобто, розшифровують польські ЗМІ, всіляко заважатимуть новій владі повністю реалізувати її програму.

Президент Анджей Дуда - як уже говорилося, виходець з ПіС - має право вето, і, слід очікувати, активно використовуватиме цей інструмент для того, щоб "збивати" найсміливіші ініціативи нової влади. Для подолання вето коаліції в парламенті потрібно буде зібрати голоси двох третин депутатів - такої більшості в Сеймі у нинішніх опозиціонерів поки що не видно.

Крім того, в руках ПіС буде Національний банк, Конституційний суд, інші важливі органи державної влади, які, ймовірно, не захочуть працювати в унісон з новою коаліцією.

Тим більше, що й сама ця коаліція, зважаючи на все, не буде втіленням стабільності та командної роботи. У її лавах об'єднаються правоцентристи з команди Туска, прихильники "Третього шляху", який на ідеологічній шкалі найближче до християнських демократів, та умовні соціал-демократи з "Лівиці".

Об'єднує їх, мабуть, лише те, що вони пристрасно бажали покласти край восьмирічному правлінню "Права і справедливості". Але після того, як цієї мети досягнуть, чи зможуть вони об'єднатися навколо спільної для всіх економічної, політичної, соціальної програми?

Тим більше за такої специфічної політичної конструкції, за якої, з одного боку, "Коаліція" Дональда Туска явно домінує над рештою партій, а з іншого - без будь-якого з молодших партнерів більшість не клеїться.

Часто прикладом можливих розбіжностей усередині гіпотетичної коаліції наводять позицію її складових частин щодо лібералізації законодавства про заборону абортів.

"Громадянська коаліція" начебто виступає за те, щоб "відкотити" його положення до скандального вердикту Конституційного суду Польщі 2020 року. Ліві вважають, що цього мало, і доступ до абортів повинен бути вільним і повсюдним. А у "Третьому шляху", підозрюють коментатори, взагалі не факт, що вдасться переконати всіх депутатів підтримати скасування заборони абортів.

Тим більше, що буквально наступного дня після початку роботи нового парламенту польські політики будуть змушені пам'ятати про ще одні вибори: навесні в країні обиратимуть місцеві органи влади, і кампанія до цих виборів неформально розпочнеться ще восени. А одразу за ними - влітку наступного року - і вибори до Європарламенту.

Близькість виборів рідко сприяє знаходженню компромісів між потенційними конкурентами, і Польща з її розколотим суспільством та поляризованою політичною сценою у цьому сенсі навряд чи стане винятком із правила.

Конфлікти в лавах потенційно нової влади не без зловтіхи пророкують політики ПіС. "Ви думаєте (ці три політичні сили) щодня сидять, каву попивають і обговорюють, як вони чудово правитимуть? Там війна зараз тільки розпочнеться", - заявив в ефірі "Польського радіо 24" нинішній міністр освіти, один із лідерів ПіС Пшемислав Чарнек.

З іншого боку, кажуть оптимісти з-поміж прихильників нинішньої опозиції, навіть у таких умовах нова влада може зробити чимало доброго. Наприклад, налагодити відносини із Брюсселем, розблокувавши таким чином доступ Варшави до десятків мільярдів євро структурних фондів Євросоюзу. Або "перезавантажити" суспільне телебачення, яке за останні кілька років перетворилося на пропагандистський рупор влади.

Та й не факт, обережно прогнозують польські політологи, що чутлива поразка на парламентських виборах не загострить дискусії між різними групами впливу всередині "Права і справедливості": деякі спостерігачі не виключають навіть розвалу цієї політичної сили.

Тим більше, що ще одним пріоритетним завданням на перші сто днів при владі нинішні опозиціонери визначили притягнення до відповідальності низки вищих державних чиновників - функціонерів ПіС. І, якщо судити з гостроти їх не лише передвиборчих, а й найсвіжіших заяв, вони мають намір підійти до реалізації цього питання.

Що з Україною?

Характерно, що ніхто з представників сил-переможців у своїх післявиборних промовах навіть не згадав про війну Росії з Україною, яка продовжується за східним кордоном Польщі.

Це не дивно: тема цієї війни була відверто другорядною в рамках виборчої кампанії та актуалізувалася лише на кілька тижнів під час апогею "зернової кризи" у відносинах між Києвом і Варшавою та обміну різкими заявами між політиками з обох країн.

Тоді представники польського провладного табору підняли на прапори гасла, які цілком можна було назвати антиукраїнськими: прем'єр Матеуш Моравецький заявив, що Польща більше не постачає Україні озброєння, а представник уряду Пьотр Мюллер припустив, що у найближчому майбутньому Варшава скасує соціальні виплати для біженців України.

Політики опозиції їдко коментували ці заяви. Наприклад, Дональд Туск заявив, що ПіС своїми заявами лише показує свою непослідовність та відсутність стратегічного мислення: мовляв, спочатку віддали Україні чи не всі свої танки, а потім їй оголошуємо війну.

У будь-якому разі, вже останніми тижнями перед виборами українська тема зникла з лексикону польських політиків.

Польські спостерігачі не мають єдиної думки щодо того, як використання цієї теми позначилося на кампанії ПіС. Одні вважають, що згубно: різкою зміною ставлення до України та українців партія влади нібито лише заплутала свого виборця та демотивувала його від голосування за себе.

Інші впевнені, що таким чином ПіС зуміла перехопити певну частину виборців ультраправої "Конфедерації" - єдиної партії, яка протягом усієї кампанії виступала з антиукраїнськими гаслами.

Так чи інакше, повна відсутність теми України у післявиборному наративі польських політиків - найкращий доказ того, що гіпотетична зміна влади навряд чи призведе до зміни політики офіційної Варшави щодо Києва.

Інша річ, що очікуване потепління у відносинах між Польщею та Євросоюзом гіпотетично здатне позначитися і на відносинах між Варшавою та Києвом.

Вони, ймовірно, стануть більш системними та передбачуваними, менш залежними від чинника особистих стосунків між представниками влади цих країн. А змін у ставленні Польщі до України або до війни, яку Росія розв'язала на території свого сусіда, у разі зміни влади у Варшаві очікувати не варто.