21 травня у Кишиневі відбувся мітинг, який за низкою параметрів можна вважати історичним.

80 тисяч людей без жодних партійних прапорів зібралися на площі у центрі міста, щоби підтримати рух країни до Європейського Союзу та заявити про це вголос. Це не дотягнуло до рекордних мітингів кінця 1980-х, але все одно було масштабно.

Ще масштабнішими є політичні наслідки цього зібрання.

Маї Санду вдалося зробити неможливе і зібрати на свій мітинг навіть своїх політичних противників із числа тих партій, що не є відвертими агентами або друзями РФ. І це - добра заявка на переобрання президентом наступного року. Санду працює над тим, щоб закріпити за собою такий собі імідж "матері нації", і робить це доволі ефективно.

Але Республіка Молдова - це передусім парламентська держава. А з перспективами парламентських виборів у соратників Санду з партії PAS справи набагато гірші, ніж у їхньої першої лідерки, нині президентки.

Проросійські сили дедалі міцніші. Уряд Молдови - непопулярний.

Усі рейтинги одностайні: лише диво може врятувати PAS від втрати більшості у парламенті. У команді Санду це добре розуміють та вже готуються до пошуку соратників. Одного з них, схоже, остаточно визначив "мегамітинг" 21 травня. Це - Іон Чебан, донедавна - член проросійської партії, який публічно "змінив орієнтацію" і створив у Молдові рух "міцних господарників". Зараз на нього відкрито роблять ставку ЄС та передусім США.

А сама Мая Санду та її партія натомість займають нішу відкрито антиросійської сили (а отже, головного природного соратника України у Молдові).

Про це - у короткому пояснювальному відео "Європейської правди".

Для тих, хто не має можливості переглянути відео або віддає перевагу читанню, пропонуємо також текстовий матеріал на цю тему.

За євроінтеграцію? Менше ніж за незалежність

Центральна площа Кишинева, переповнена громадянами Молдови, які прийшли, щоби послухати президентку Маю Санду і підтвердити "ногами" свій геополітичний вибір.

Настільки велелюдні зібрання були тут лише у той час, коли Молдова здобувала незалежність - тоді багатотисячні "антисовєцькі" мітинги збиралися на вулиці, щоб заявити, що вони більше не бояться; що Молдова має бути незалежною від російського впливу; а також щоб вибороти право на використання румунської мови з відмовою від кириличної графіки, яку свого часу нав'язав СРСР.

Головна подія з цього ряду відбулася у 1989 році та зібрала у столиці тодішньої МРСР кількасот тисяч людей. Вона отримала назву Велике національне зібрання. Кількість учасників того мітингу достеменно невідома, деякі оцінки кажуть навіть про 700 тисяч (!), що складало 1/6 частину населення Молдови. Навіть у найскептичніших оцінках йдеться про 300 тисяч.

Утім, просто оцініть це фото, яке не вмістило усіх учасників. Це - 27 серпня 1991 року, тобто рівно два роки по тому, коли, як вважають, на площу прийшло менше людей, ніж на Велике національне зібрання.

Зібрання 27 серпня 1989 та 1991 років визначили подальшу історію Молдови.

Під мирним тиском вулиці тодішній парламент Молдавської радянської соціалістичної республіки, що зібрався на сесію наприкінці серпня 1989 року, був змушений ухвалити низку рішень, яких вимагав народ. У другу річницю цього мітингу Молдова (знову ж таки, на вимогу людей) проголосила незалежність.

А центральна площа Кишинева отримала назву площі Великого національного зібрання.

Саме на цьому майдані правлячі та опозиційні партії Молдови намагаються організовувати важливі мітинги, але ідеї повторення подій 1989 року досі не було (точніше, коли черговий мітинговий спікер проводив таке порівняння - його не сприймали всерйоз).

Санду вдалося це подолати.

Зібрання 21 травня не було спонтанним - Молдова готувалася до нього понад місяць. З ідеєю його проведення Санду виступила особисто і відразу оголосила, що мітинг матиме назву Національне зібрання "Європейська Молдова" - тобто з чіткою аналогією з історичними подіями.

Так само аналогічною була ідея зібрання - як і у 1989-му, показати волю молдовського народу, його прагнення вступити до ЄС. Адресатами "послання", очевидно, є ті молдовани, які досі не визначилися з геополітичними стремліннями, а також іноземні політики, що мали отримати сигнал: "Молдова - це Європа".

Чи можна називати результат успішним у цьому сенсі? Складне питання. На підтримку євроінтеграції вийшло набагато менше молдован, аніж на підтримку незалежності свого часу - достатньо порівняти два фото.

Але Санду виграла зовсім в іншому.

Порятунок від агентів РФ

За останній рік ми вже звикли до того, що Молдова - прозахідна і що вона перестала бути "вічним другом РФ".

Кишинів планомірно виходить з усіх угод СНД і не бере участі у роботі організації. 9 травня, яке було у Молдові справжнім "фестивалем побєдобєсія" (можливо, навіть більшою мірою, ніж у Росії!), після різких рішень влади перестало ним бути. Демонстрація "колорадської стрічки" стала караним діянням, і така символіка різко втратила популярність, а найбільш "упоротих" регулярно штрафують.

Утім, ця ситуація не є самоочевидною. Її забезпечує те, що партія Санду PAS має більшість у парламенті та ухвалює ті закони, що сприймаються Кремлем як "русофобські".

Але річ у тім, що так триватиме не вічно.

Уряду Молдови, що стикнувся з кількома кризами поспіль, не вдалося уникнути втрати популярності. Цю ж долю повторила і правляча партія PAS, робота якої в парламенті не була ідеальною.

Тож на наступних парламентських виборах партія Санду напевно втратить більшість.

Думка про це викликає жах не тільки у представників цієї партії, але також у західних партнерів.

З ким їм тоді домовлятися? З проросійським Ігорем Додоном? З партією злочинця Ілана Шора, який ховається від в'язниці в Ізраїлі? Чи знову йти до не менш заплямованих політиків з минулої доби, які на словах виступають за ЄС, але мають в активі шалений шлейф звинувачень у хабарництві та зловживаннях?

Усі ці варіанти не годяться. І хоча до переобрання парламенту лишилося ще два роки (якщо, звісно, не буде дострокових виборів), їхнє наближення вже непокоїть Захід.

"Європейське національне зібрання" мало дало відповідь, хто готовий стати партнером Санду у потенційному майбутньому парламенті. Ця відповідь з'явилася. Після вагань та суперечок про підтримку зібрання 21 травня публічно оголосив мер Кишинева Іон Чебан, пообіцявши, що приведе на площу також своїх партійців.

І на цій постаті варто зупинитися окремо. Бо, здається, до нього буде прикута дедалі більша увага.

Це дуже цікава фігура.

У Чебана наразі немає політичної команди, лише імідж міцного господарника та високий авторитет у столиці. А ще він має новостворену партію MAN - Національний альтернативний рух. У неї немає зафіксованої ідеології, і саме тому, як вважають, ця "альтернатива" зможе відтягувати на себе голоси тих, хто розчарувався і у Санду, і у Додоні.

Але у нього є політичне минуле з проросійським присмаком - Чебан тривалий час був членом компартії, а потім - партії Додона, хоча й не зашкварився чимось на кшталт відвертої підтримки Путіна.

Попри цю історію, Чебан здобув імідж улюбленця Штатів.

З ним зустрічається посол США, його приймають у Держдепі. І навіть рішення про те, щоб долучитися до мітингу Санду, він оголосив, фізично перебуваючи в США у відрядженні. Так само є увага з боку європейських послів та політиків.

Ця інвестиція виправдалася.

21 травня MAN і Чебан визначилися: вони обирають європейський, а не російський вектор. І на них роблять ставку як на потенційних рятівників європейської більшості у наступному парламенті.

Безкомпромісна Санду

А ще Національне зібрання 21 травня засвідчило, що у той час, як команда Санду морально готується до можливої втрати парламенту, сама президентка має дуже добрі шанси на переобрання на виборах, що відбудуться вже наступного року.

Швидше за все, вона там просто не матиме конкурентів. Бо 21 травня усі вони "злилися" і погодилися брати участь у її заході.

На площі Великого національного зібрання того дня не було партійних прапорів (навіть від партії PAS), а зі сцени не виступали молдовські політики за одним-єдиним винятком: ключовим пунктом програми стала програмна промова самої Маї Санду. Вона, звичайно, говорила про державний інтерес і про європейське майбутнє Молдови, але це не заперечує того факту, що вона лишається політиком.

Те, що усі інші політики та партії, окрім проросійських, погодилися брати участь у цьому дійстві, підтверджує, що вони визнають першість Маї Санду в цій країні.

Утім, варто відзначити, що з плином часу політична позиція Санду дещо змінюється. Йдеться про деталі, але вагомі. Вона й сама це визнала в інтерв'ю, яке дала минулими вихідними російською мовою, намагаючись переконати кишинівців прийти на мітинг 21 травня. У цьому інтерв'ю президентка підтвердила, що обрала відкрито антиросійську орієнтацію.

"Мене змінила війна", - зізналася вона.

"Для мене РФ - це війна. Це держава, яка не цінує своїх людей, де життя нічого не варте", - пояснила вона.

А невдовзі додала: Молдова заарештує Путіна, якщо він приїде в країну.

Це - точка неповернення у відносинах.

Загалом дуже схоже, що Мая Санду, а тим більше її партія, стають дедалі радикальнішими у ставленні до Росії та у своїй прозахідності. Нагадаємо, саме вони запровадили заборону на путінську символіку, заборонили трансляцію російської пропаганди в телеефірі тощо. І через це для України вони - природні соратники.

Лишається побажати їм успіху у переконанні виборців. Бо все ж таки до президентських, а тим більше до парламентських виборів досі лишається час.